Відкрити головне меню

Корсун Олександр Олексійович

український письменник, поет та видавець

Олександр Олексійович Корсун (*8 червня 1818, с. Богданівська Антипівка — †25 жовтня 1891) — український письменник, поет-романтик і видавець, реформатор українського правопису. Уродженець Донщини. В історію української літератури він увійшов передовсім як видавець альманаху «Сніп» і біограф М. Костомарова.[1]

Олександр Олексійович Корсун
Корсун О.jpg
Народився 8 червня 1818(1818-06-08)
Богданівська Антипівка, Ростовський повіт, Катеринославська губернія
Помер 25 жовтня 1891(1891-10-25) (73 роки)
Богданівська Антипівка
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Національність українець
Діяльність письменник, видавець
Alma mater Харківський університет
Знання мов російська і українська
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна

БіографіяРедагувати

Народився 8 червня 1818 року у селі Богданівська Антипівка, Ростовського повіту, в поміщицькій сім'ї. У 1830-х роках навчався на юридичному факультеті Харківського університету, після закінчення якого служив у харківській кримінальній палаті. З 1847 року Корсун перебував на службі при дербентському воєнному губернаторі. З 1861 року він проживає в рідній Антипівці, займаючись виключно збиранням етнографічних матеріалів.[2]

ТвориРедагувати

Літературна спадщина О. Корсуна невелика і складається в основному з оригінальних віршів та перекладів з чеської, німецької мов, які друкувались в альманасі «Сніп», журналі «Маяк» та інших періодичних виданнях.[2]

Корсун належить до першої хвилі української інтелігенції, що формувалася на початку XIX століття, коли суспільство поступово почало втрачати власну дворянську еліту. Він виявив чималу цікавість до українського фольклору; в 1839 р. у Харкові видав збірку «Украинские поверья», де було сім народних казок. Він увійшов у коло харківських інтелігентів, які захоплювалися етнографією.

Ще в студентські роки Корсун підготував і видав альманах українською мовою «Сніп» (1841) українською мовою, до якої ввійшли драма М. Костомарова «Переяславська ніч» та переспіви з Джорджа Байрона; ліричні вірші та байки Степана та Петра Писаревських; сатирична поема «Вечерниці» Порфирія Кореницького; лірика Михайла Петренка; кілька власних віршів Олександра Корсуна.[1]

Збереглися його спогади (лист до Тараса Шевченка), в яких він писав у своїй особливій манері[3]:

«Хоч круть верть, хоч верть круть» – як там кажуть. Надрукував був 600 книжок, думав, от добро, купуватимуть та читатимуть наське слово. А я ще скомпоную другий випуск, там третій... Та ще з картинками, та з... Афю-тю-тю! Цур дурня! Надрукував 600, продав 50, роздарив 200, а 300 не знаю, куди й діти. Пани кажуть: «Нащо нам?! Хіба ми школярі, чи що?» – А пані кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не мóжу малосерыйського языку!»

Розчарування не змусили Корсуна опустити руки, він активно збирав етнографічні матеріали, поширював у Харкові передплатні квитки на поему «Гайдамаки», в 1890 р. в журналі «Русский архив» виступив зі спогадами про М. Костомарова, в яких писав про захоплення читачів «Кобзарем» Т. Шевченка.[1]

Помер О. Корсун у 1891 році.

ПоезіяРедагувати

Сирітська доляРедагувати

Ой у полі вітер віє,
Траву нагинає,
Кобзар сидить на могилі
Да вітра питає:
«Чи не знаєш, буйнесенький,
Де сирітсьска воля,
Де фортуна, де надія,
Де сирітська доля?»
Вітер йому одвічає:
«Знаю, діду, знаю!
Бачив долю сирітськую
У темному гаю.
Бідна доля! Надавлена
Сирими купками;
А ще діте... а ще плаче
Гіркими слізами!..»

Український правопис КорсунаРедагувати

 
Обкладинка альманаху «Сніп».

Корсун використав для свого альманаху «Сніп» нові правила українського правопису. До нього українські тексти писалися, як правило, так званою «ярижкою» - тобто з використанням літер російської абетки. Українська «и» писалася як «ы», а «е» та «є» однаково літерою «е». Для всіх текстів свого альманаху Корсун використовує нові правила – замість «ы» скрізь ставить «и», а російську «и» замінює на латинську «j». Перша зміна, що була використана на Західній Україні ще в 1837-му році (в «Русалці Дністровій») прижилася і в сучасному українському правопису, а «j» мав у своїй граматиці, правда в іншому значенні, Михайло Драгоманов, зустрічається вона і в поезіях Івана Франка, правда у сучасній українській абетці не прижилася.

Вихід у світ альманаху «Сніп» став неабияким явищем для всієї читаючої України. Особливо радісно відгукнувся на нього з Петербурга Тарас Шевченко. Вельми сподобався йому і новий правопис, застосований у «Снопі». Тарас пише до Харкова Квітці-Основ'яненку з проханням друкувати його поезії «фонетичним правописом, який застосував Корсун». Пише Шевченко і самому автору альманаху. До нас дійшло дев'ять листів поета до видавця – теплих і дружніх. Довідавшись, що Корсун збирається розпочинати другий випуск альманаху, Шевченко надсилає йому до друку початок своєї поеми «Мар'яна-черниця» з власними ілюстраціями, та вірш «Вітер з гаєм розмовляє». У листі від 11-12 січня 1842-го року Шевченко пише:

«Отак зачинається моя «Черниця» – а що дальше буде, то я і сам не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися – треба буде знову компонувати. А поки що буде, надрукуйте хоч це, що маю, – тільки друкуйте своєю граматикою, бо вона мені дуже полюбилась.

Т. Шевченко»[4].

Зразок правопису КорсунаРедагувати

Початок поезії «Недоля» Михайла Петренка (вперше надрукована в «Снопі» 1841-го року):

Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не соколъ, чому не лjтаю?
Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ?
Я бъ землю покинувъ и въ небо злjтавъ…
Далèко, за хмари, подальше вjдъ свjту,
Шукать собj долj, на горе привjту,
И ласки у сонца, у зjрокъ прохать,
Й у свjтj ихъ яснjмъ себé покохать[5].

ПосиланняРедагувати

  1. а б в Кучеренко, Марина. 'Олександр Корсун — письменник, видавець', «Народне слово», 5 червня 2008 року
  2. а б Українські поети-романтики 20—40-их років XIX ст. Упорядкування Б. А. Деркача, Видавництво художньої літератури «Дніпро», Київ, 1968
  3. Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — с. 12.
  4. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 17.
  5. Снjпъ, украинській новорочникъ. — Х., 1841.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати