Конюга

рід птахів
Конюга
Конюга мала (Aethia pygmaea)
Конюга мала (Aethia pygmaea)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Алькові (Alcidae)
Рід: Конюга (Aethia)
Merrem, 1788
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Aethia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aethia
ITIS logo.svg ITIS: 177018
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 28684
Fossilworks: 21831 134696, 21831

Конюга[1] (Aethia) — рід невеликих (85-300 г) птахів родини алькових, ендеміків північних частин Тихого океану, Берингового моря і моря Охотських.[2]

Систематика та еволюціяРедагувати

Рід конюга зустрічається лише на півночі Тихого океану та прилеглих водах, переважно це регіон Берингового моря. Молекулярні дослідження взаємовідносин між конюгами ще не проводились, однак досліджено, що рід конюги має зв'язок із видом Ptychoramphus aleuticus з одного боку і з родом  Fratercula, яких включає в себе тупиків і тупиків-носороків з іншого боку.[3]

Термін рід конюга не використовувався широко до 1960-х років.[4] Спочатку конюг відносили до роду гагарок[5], але згодом рознесли по родах Simorhynchus[6], Phaleris and Cyclorhynchus.[2]

Викопні залишкиРедагувати

Перший викопний птах, який безперечно був з родини алькових датується середнім міоценом (15 мільйонів років тому)[2]. Перший вид з роду конюг датується пізнім міоценом (8-13 мільйонів років тому)[7], чотири сучасних види ймовірно швидко розселилися приблизно 5 мільйонів років тому.[8]

ВидиРедагувати

Існує чотири види конюг:

Поширення та чисельністьРедагувати

ЧисельністьРедагувати

Рахувати популяцію конюг складно, оскільки їхні гнізда заховані глибоко в ущелинах.[9] Але науковці мають приблизну кількість птахів кожного виду:[2]

Шлюбний сезонРедагувати

Конюги є ендеміками північного Тихого океану і моря Охотських, також є чисельні колонії в Азії на Курильських і Командорських островах, в прибережних зонах Камчатського і Чукотського півостровів. У Північній Америці, великі колонії спостерігаються від Алеутських островів до Аляскинської затоки і на північ до островів Берингового моря.[2]

Поширення в негніздовий сезонРедагувати

Про зимове поширення конюг відомо мало. Малі конюги, схоже, проводять час недалеко від своїх літніх колоній[10], тому часто спостерігаються на Алеутських островах.[11] Конюги з півночі Берингового моря мусять мігнувати далі на південь, оскільки їхні колонії взимку оточені паковими льодами.[2]

РозмноженняРедагувати

 
Конюга білочерева

Конюги зазвичай дуже соціальні та гніздяться у щільних колоніях. Кожен вид має прикраси з довгого пір'я на голові. Великі та малі конюги виділяють спеціальний мандариновий запах[2] в шлюбний період. Пір'я і запах відіграють роль у сексуальному відборі,[12] та розпізнаванні видів. Однак потребують подальшого дослідження.[13]

Всі конюги відкладають одне яйце в природній ущелині й насиджують його 25-36 днів[2]. Своє напіввиводкове пташеня батьки вигодовуватимуть наступні 25-35 днів.[14] Статева зрілість у конюг наступає на 3-5 році[15]. Розмір колонії варіюється від 100 особин до 1 мільйону. Великі конюги і конюги-крихітки схильні гніздитися в з більшою щільністю, ніж білочереві та малі конюги.[16]

ЖивленняРедагувати

Конюги переважно живляться планктом: їдять веслоногих раків, криль та інших безхребетних, таких як медузи і реброплави. Зимовий раціон птахів ще не вивчений.[2]

ЗагрозиРедагувати

Конюги страждають від інвазивних видів, таких як песець (Vulpes lagopus), пацюк сірий [17](Rattus norvegicus).

ПосиланняРедагувати

  1. Фесенко Г. В. (2013). Назви родів у вітчизняному іменуванні птахів світу. Негоробині. Частина 1. Вісник Національного науково-природничого музею 11: 63–86. 
  2. а б в г д е ж и к Gaston, A.J. and Jones, I.L. 1998. The Auks: Alcidae. Oxford University Press, New York.
  3. Friesen, V.L., A.J. Baker & J.F. Piatt. 1996. Phylogenetic relationships within the Alcidae (Charadriiformes: Aves) inferred using total molecular evidence. Molecular Biology and Evolution 13: 359—367.
  4. Storer, R.W.1960. Evolution of the diving birds. Proceedings of the International Ornithological Congress 12: 694—707.
  5. Linnaeus, C., 1758. Systema Naturae, 10th ed. Stockholm
  6. Stejneger, L. 1885. Results of ornithological explorations in the Commander Islands and in Kamtschatka. Bulletin of the United States National Museum No. 29.
  7. Warheit, Kenneth I. (October 1992). «A review of the fossil seabirds from the Tertiary of the North Pacific: plate tectonics, paleoceanography and faunal change». Paleobiology 18 (4): 401—424.
  8. Moum, T., Johansen, S., Erikstad, K.E. and Piatt, J.F. 1996. Phylogeny and evolution of the auks (subfamily Alcinae) based on mitochondrial DNA sequences. Proceedings of the National Academy of Sciences, USA. 91: 7912-7916.
  9. Jones, I.L., 1992. Colony attendance of Least Auklets at St. Paul Island, Alaska: implications for population monitoring. Condor 94, 93-100.
  10. Williams, J.C., Byrd, G.V. and Konyukhov, N.B. 2003. Whiskered Auklets Aethia pygmaea, foxes, humans and how to right a wrong. Marine Ornithology 31:175-180.
  11. Murie, O.J. 1959. Fauna of the Aleutian Islands and Alaska Peninsula. North American Fauna 61:1-364.
  12. Jones, I.L. and Hunter, F.M., 1993. Mutual sexual selection in a monogamous seabird. Nature 362, 238—239.
  13. Jones, I.L., Hunter, F.M., Robertson, G.J. and Fraser, G.S., 2004. Natural variation in the sexually selected feather ornaments of Crested Auklets (Aethia cristatella) does not predict future survival. Behavioral Ecology 15, 332—337.
  14. Ydenberg, R.C. 1989. Growth-mortality trade-offs and the evolution of juvenile life histories in the Alcidae. Ecology 70:1494-1506.
  15. Jones, I.L., Hunter, F.M., Robertson, G.J., Williams, J.C. and Byrd, G.V. 2007. Covariation among demographic and climate parameters in Whiskered Auklets Aethia pygmaea. Journal of Avian Biology 38:450-461.
  16. Byrd, G.V., Renner, H.M. and Renner, M. 2005. Distribution patterns and population trends of breeding seabirds in the Aleutian Islands. Fisheries Oceanography 14:139-159.
  17. Atkinson, I.A.E. 1985. The spread of commensal species of Rattus to oceanic islands and their effects on island avifaunas. In Moors, P.J. (eds.). 1985. Conservation of Island Birds. ICBP Technical Publication No. 3, Cambridge.