Колискова (фільм, 1937)
«Колискова» (рос. Колыбельная) — неігровий пропагандистський фільм, знятий кінорежисером Дзиґою Вертовим. Картина вийшла восени 1937 року; через п'ять днів її без пояснення причин зняли з екранів та заборонили до показу.
Колискова | |
|---|---|
| рос. Колыбельная | |
,_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80.jpg) | |
| Жанр | документальний фільм[1] і звуковий фільм |
| Режисер | Дзиґа Вертов[1] |
| Композитор | Покрасс Данило Якович |
| Кінокомпанія | Центральна студія документальних фільмівd |
| Тривалість | 59 хв. |
| Мова | російська |
| Країна | .svg){kind=small} СРСР |
| IMDb | ID 0029089 |
 Колискова у Вікісховищі | |
Історія фільму
ред.Кінознавці, аналізуючи ранні версії сценарію, написані Дзиґою Вертовим у 1935—1936 роках, дійшли висновку, що початковий режисерський задум був далеким від підсумкового: у першому варіанті, званому «Дівчата двох світів», передбачалося порівняти долю жінок у радянському, дореволюційному та західному суспільствах. Режисерські замітки, за словами історика кіно Олександра Дерябіна, з одного боку, вражали екстравагантністю, з іншого — нагадували вигадливий колаж, у якому авторські знахідки були пов'язані з газетними штампами та уривками з радянських пісень: «З перших сторінок прямолінійність агітки змішується з ліричними інтонаціями, несподівано спливають епатажність ранніх вертівських маніфестів і, ймовірно, підсвідомі вертівські комплекси»[2][3].
Перший сценарій цензори відхилили «через безглуздість»[4], проте деякі закладені в ньому ідеї все-таки втілилися у фільмі «Колискова»[5]. Сама тема передбачала лояльність режиму, і преса заздалегідь готувала глядачів до нової стрічки: зокрема, газета «Известия» восени 1937 року повідомляла, що напередодні 20-ї річниці Жовтневого перевороту на екрани вийде фільм, що розповідає «про щасливу долю радянської жінки». «Колискова» справді вийшла у прокаті, проте через п'ять днів усі сеанси без пояснення причин було скасовано. Заборона стосувалася тільки картини і не поширювалася на пісню Данила та Дмитра Покрассів[6][7].
|
Важко сказати, що саме не сподобалося Сталіну у фільмі Вертова. Можливо, це був перебір із візуальним рядом: у миготінні жіночих осіб та постатей присутність Сталіна наводить на двозначні аналогії. Вислів «батько народу» набуває тут зайвого буквалізму — будучи фактично єдиним чоловічим персонажем фільму (і в будь-якому разі — центральним персонажем), Сталін «з'являється лише у оточенні жінок, і кожна така поява змінюється кадром нової дитини — нової дівчинки»[6]. | 
|
Зміст
ред.Фільм починається з титрів про те, що у всіх містах та селищах СРСР «звільнені жінки співають своїм дітям колискову пісню про щастя». Перша та друга частини картини — це ліричні фрагменти життя 1930-х років: породіллі у лікарняній палаті, немовлята у візках, діти в хороводі, школярі за партами, юна піаністка поруч із педагогом, учениці у хореографічній студії, жінки у полі, на заводі, під час стрибка з парашутом, у момент збирання винограду. Хроніку супроводжують короткі авторські ремарки: «Твої руки щасливі від того, що вони в роботі», «І ти летиш над світом» та інші.
У третю частину стрічки включені кадри, зняті під час офіційних заходів: Сталін та інші радянські вожді вітають делегатів Всесоюзної жіночої конференції; учасниця заходу з трибуни розповідає про значення 122-ї статті Конституції, яка дала жінкам «можливість вчитися, будувати та щасливо жити»; молода піонерка рапортує про те, які гуртки відвідують школярі. У фінальній частині фільму зображена кінохроніка, що розповідає про Громадянську війну в Іспанії, та показ навчальних польотів у Радянському Союзі.
Відгуки та рецензії
ред.Незважаючи на заборону, «Колискова» входила у сферу уваги кінознавців різних років. Так, один із докладних відгуків на картину з'явився під час «хрущовської відлиги»: автор книги «Дзиґа Вертов» (1962) Н. П. Абрамов зазначив, що фільм режисера-авангардиста є полемічним відгуком на кінодраму Девіда Ґріффіта «Нетерпимість». Абрамов назвав стрічку «піснею про матір» та виділив перші дві частини фільму: в них він побачив «шедеври звуко-зорового монтажу». Офіційну кінохроніку, що зосереджена в центральній частині фільму, та фінальні епізоди критик назвав менш вдалими: вони «тільки повторювали те, що вже було використано в „Трьох піснях про Леніна“»[8].
Про те, що монтаж у «Колисковій» — щільний, насичений та «ритмічно чіткий», написав через двадцять років автор іншої книги про Вертова — Лев Рошаль. При цьому кінознавець припустив, що 1937 року Дзиґа наблизився у творчості до «граничного рубежу у створенні масовидних, свого роду оглядових картин життя країни загалом»; звідси — деяка незадоволеність режисера цією роботою[9].
Олександр Дерябін, досліджуючи різні варіанти вертівського сценарію, дійшов висновку, що в процесі роботи над «Колисковою» режисер намагався зламати деякі звичні стандарти, властиві кінодокументалістиці, та «естетизувати трагічне, що не піддається… людському розумінню»[5]. Олег Ковалов порівняв поетику «Колискової» з деякими кінематографічними прийомами Лєні Ріфеншталь та зазначив, що картина Вертова «здатна захопити і красою форми, і послідовністю, з якою вибудовується на екрані її відважна концепція»[2].
|
|
Мати, яка гойдала дитину в «Колисковій», від імені якої ніби йдеться виклад фільму, перетворюється в міру розвитку дії то на іспанську, то на українську, то на російську, то на узбецьку матір. Проте мати у фільмі як би одна. Образ матері тут розподіляється між кількома особами... Перед нами не мати, а Мати[10]. |
|
— Дзиґа Вертов | ||
Примітки
ред.- ↑ а б http://www.imdb.com/title/tt0029089/
- ↑ а б Ковалов Олег. Наш ответ Джойсу // Искусство кино. — 2008. — № 4 (16 ноября). Архівовано з джерела 26 листопада 2018. Процитовано 4 лютого 2022.
- ↑ Дерябин Александр. «Колыбельная» Дзиги Вертова: замысел — воплощение — экранная судьба // Киноведческие записки. — 2001. — Вип. 51 (16 листопада). — С. 33.
- ↑ Наш ответ Джойсу - Искусство кино. web.archive.org. 8 липня 2019. Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 4 лютого 2022.
- ↑ а б Судный день. Об этике в документальном кино, и не только – Журнал «Сеанс». web.archive.org. 14 травня 2021. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 4 лютого 2022.
- ↑ а б "Vox populi: Фольклорные жанры советской культуры" - Богданов Константин Анатольевич - Страница 50 - ЛитМир. web.archive.org. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2022.
- ↑ Журнальный зал | Право на сон и условные рефлексы: колыбельные песни в советской культуре (1930-1950-е годы). web.archive.org. 5 березня 2016. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2022.
- ↑ Абрамов Н. П. Дзига Вертов. — М. : Академія наук СРСР, 1962. — С. 145—146.
- ↑ Лев Рошаль. Дзига Вертов. — М. : Искусство, 1982. — (Жизнь в искусстве)
- ↑ Вертов, Дзиґа (1958). О любви к живому человеку. Искусство кино (6): 99.
Посилання
ред.- Колыбельная. Энциклопедия отечественного кино. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 11 грудня 2015.
- Відео на YouTube