Відкрити головне меню

Дзи́ґа Ве́ртов (при народженні Давид А́бельович Ка́уфман, потім відомий також як Денис Абрамович і Денис Аркадійович Кауфман; *21 грудня 1895 (2 січня 1896)(18960102), Білосток — †12 лютого 1954, Москва) — український[2] та російський[3] радянський кінорежисер. Один із засновників і теоретиків документального кіно. Вважається яскравим представником «Українського Відродження» у кінематографі[4]. Першим використав методику «прихована камера».

Дзиґа Вертов
Dziga Vertov
пол. Dawid Abelowicz Kaufman
David Kaufman (Dziga Vertov) 1913.jpg
Ім'я при народженні Давид Абелевич Кауфман
Народився 21 грудня 1895 (2 січня 1896)(1896-01-02)
Білосток, Російська імперія
Помер 12 лютого 1954(1954-02-12) (58 років)
Москва, СРСР
·злоякісна пухлина
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність єврей
Діяльність кінорежисер, сценарист, теоретик кіно
Знання мов російська[1]
Жанр Соціалістичний реалізм
Брати, сестри  • Кауфман Михайло Абрамович і Boris Kaufmand
У шлюбі з Yelizaveta Svilovad
Нагороди
орден Червоної Зірки медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
IMDb nm0895048

Його брати — кінооператори Борис Кауфман і Михайло Кауфман.

БіографіяРедагувати

Народився в 1895 році в Польщі у місті Білосток тоді частині Російської імперії у родині польських євреїв.

Навчався в музичній школі, в Петроградському психоневрологічному інституті та в Московському університеті. У 1917 працював у відділі кінохроніки Московського кінокомітету. У 1918-19 — укладач-монтажер журналу «Кінотиждень». З 1920 — режисер-документаліст, ініціатор випуску кіножурналу «Кіноправда» (1922—1924). Працював на студіях «Культкіно», 3-й Госкінофабриці, Київській кінофабриці ВУФКУ (1927—1930), «Межрабпомфільм», ЦСДФ. Автор сценаріїв кількох своїх документальних фільмів, ігрового фільму «Тобі, фронт!» (1942), мультиплікаційного фільму «Гуморески». Автор кількох статей з теорії кіно. Фільм «Кіно-Око» в 1924 році отримав медаль і диплом Всесвітньої виставки в Парижі. З переїздом Вертова в Україну розпалася група «Кінокі», керівником якої він був.

Вертов є режисером одного з перших звукових документальних фільмів «Симфонія Донбасу» («Ентузіазм») (1930). Знімає «Три пісні про Леніна» (1934), фільм в жанрі образної кінопубліцистики, який газета «Правда» назвала «Піснею всієї країни». Фільм «Колискова» (1937) присвячений двадцятирічному шляху країни, пройденого після революції. Під час Німецько-радянської війни зняв фільми «Кров за кров, смерть за смерть» (1941), «Клятва молодих» і «В горах Ала-Тау» (обидва 1944), присвячені героїчній боротьбі радянського народу проти нацизму та роботі в тилу. Всі подальші кінопроекти Вертова відхилялися тогочасним керівництвом.

З 1944 року і до самої смерті він працював режисером-монтажером над кіножурналом «Новини дня» (всього випустив 55 номерів).

Помер у Москві від раку.

2014 року стрічку «Людина з кіноапаратом» (1929) визнано найвизначнішим документальним фільмом всіх часів, згідно кінорейтингу, який оприлюднив Британський кіноінститут (BFI)[5]. З більше 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні цього рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом всіх часів українську стрічку[6].

В літературіРедагувати

Дзиґа Вертов виступає під іменем «Крайних Взглядова, великого борца за идею кино факта» і автора кінокартини «Безпристрасний об'єктив» в першопочатковій редакції роману Ільфа і Петрова «Золоте теля». Герой Ільфа і Петрова знімає недопалок в урні крупним планом таким чином, що він «набуває вигляду жерла сорокадвосантиметрової гармати», а також «вважає своєю спеціальністю зйомки під колесами потяга».

Вшанування пам'ятіРедагувати

ФільмографіяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. 19.05.2016 «ОДИНАДЦЯТИЙ» ДЗИҐИ ВЕРТОВА НА «УКРАЇНСЬКІЙ ВЕСНІ» 2016 У ПОЗНАНІ
  3. Дзиґа Вертов. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  4. Дзиґа Вертов. Людина з кіноапаратом
  5. BFI
  6. Українська Правда. Життя
  7. Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 491/4555 «Про найменування нових вулиці та провулку у Дніпровському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4.
  8. Dziga Vertov’s Anniversary of the Revolution to premiere at IDFA 2018. www.idfa.nl (en). Процитовано 2018-12-09. 

ЛітератураРедагувати

  • Hicks, J.. Dziga Vertov: defining documentary film. — London; New York: I.B.Tauris, Palgrave Macmillan, 2007. — 194 p. (англ.)

ПосиланняРедагувати