Козаченко Олексій Костянтинович

Олексій Костянтинович Козаченко (19211976) — полковник Радянської Армії, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1943).

Козаченко Олексій Костянтинович
Народження 23 грудня 1921(1921-12-23)
Липовецький район, Вінницька область
Смерть 13 листопада 1976(1976-11-13) (54 роки)
Вінниця, Українська РСР, СРСР
Поховання Кладовище Підлісне
Звання полковник
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Червоної Зірки

БіографіяРедагувати

Олексій Козаченко народився 23 грудня 1921 року в селі Феліксіївка (нині — Берестівка, Липовецький район Вінницької області України). Отримав середню освіту, після чого працював учителем. У 1939 році Козаченко був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. У 1941 році він закінчив Київське піхотне училище. З вересня того ж року — на фронтах Великої Вітчизняної війни. У 1942 році Козаченко закінчив курси «Постріл». До вересня 1943 року капітан Олексій Козаченко командував 1-м стрілецьким батальйоном 835-го стрілецького полку 237-ї стрілецької дивізії 40-ї армії Воронезького фронту. Відзначився під час битви за Дніпро[1].

В ніч з 23 на 24 вересня 1943 року батальйон Козаченко переправився через Дніпро в районі села Гребені Кагарлицького району Київської області Української РСР і захопив плацдарм на його західному березі. У наступні дні батальйон відбивав численні запеклі німецькі контратаки, яких тільки за 30 вересня-23[1].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року за "зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм" капітан Олексій Козаченко був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 2644[1].

Надалі Козаченко брав участь у визволенні Правобережної України, Молдавської РСР, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Після закінчення війни він продовжив службу в Радянській Армії. У 1969 році в званні полковника Козаченко був звільнений у запас. Проживав у Вінниці, працював викладачем. Помер 13 листопада 1976 року, похований на Центральному кладовищі Вінниці[1].

Був також нагороджений орденом Червоної Зірки і низкою медалей[1].

На Лукашівській загальноосвітній школі у 2007 році відкрито меморіальну дошку імені Козаченка Олексія Констянтиновича.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Козаченко Олексій Костянтинович. // Сайт «Герои страны» (рос.). 

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — Москва : Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
  • Овеянные славой имена. Одесса: Маяк, 1989.
  • Роговий О. Козацький військомат / О. Роговий. - Липовець, 1999.
  • Роговий О. Соб у вогні / О. Роговий. - Вінниця, 1994. - 70с.