Вікіпедія

Ковальчук Інна Георгіївна

українська поетеса та перекладачка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ковальчук.

Інна Ковальчук
Народилася2 вересня 1965(1965-09-02) (59 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьпоетеса, прозаїк, перекладач, есеїст
Alma materФілологічний факультет Київського університету[d]
Знання мовукраїнська
ЧленствоНаціональна спілка письменників України і Товариство македонських письменниківd
Нагороди
ПреміїЛітературна премія імені Василя Мисика (2018)

Літературна премія імені Павла Тичини (2020)
Літературна премія «Благовіст» (2022) Всеукраїнська літературна премія імені Михайла Коцюбинського (2023)

Міжнародна літературна премія імені Івана Николова (Болгарія, 2023рік)

Інна Георгіївна Ковальчук (народилася 2 вересня 1965[1], Київ) — українська поетеса, прозаїк і перекладач. Член Національної спілки письменників України, лауреат Літературної премії імені Василя Мисика (2018)[2], Літературної премії імені Павла Тичини (2020)[3] , Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського (2023), Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Чабанівського (2024), Літературної премії «Благовіст» (2022)[4].

Життєпис

ред.

Інна Ковальчук народилась в Києві. Закінчила музичну школу по класу скрипки, спеціалізовану українсько-англійську школу № 112 імені Т. Г. Шевченка, філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, аспірантуру за спеціальністю «Сучасна російська мова».[5]

Працювала керівником служби зовнішніх зв'язків концерну «Наука» Міннауки України, служби зовнішніх зв'язків АТ ХК «Київміськбуд», керівником міжнародної служби народного депутата України Поляченка В. А., Почесного консула Республіки Чилі в Україні з правами державного нотаріату[6].

Творчість

ред.

Інна Ковальчук відома як поетеса, прозаїк, перекладач, літературний критик, автор семи збірок поезії «Курсиви долі» (2012), «Осінь покоління» (2013), «Свобода самоти» (2014), «Воскресле сонце» (2015), "Крещендо" (2017), "Пора індульгенцій" (2018)[7], "Під знаком Діви" (2021). Автор збірок віршів для дітей «Бе-ре-зень» (2013), «Відгадайки для малят» (2014), "Казки зимових вечорів" (2015), книжки загадок "Відгадайки для всезнайка" (2022), прози для дітей "Даринка" (2021)[8], "Казки навколо нас" (2022).

За збірку віршів «Крещендо» 2020 року Інна Ковальчук була увінчана премією НСПУ імені Павла Тичини за найкращу збірку поезій[9].

Автор книги перекладів з болгарської "У НІ СОН" (2018), перекладів сонетів Радко Радкова (2020)[10], перекладів сучасної болгарської поезії "Розкрилена душа" (2021). Упорядник і перекладач сучасної українсько-македонської поетичної антології (2020).

Автор книги про Київ "Десять кроків Києвом" (2020), збірки новел "(Не) бувальщини" (2020)[11].

Член НСПУ, Асоціації ронделістів України[12][13]. Почесний член Спілки незалежних письменників Болгарії[14], Дружества письменників Македонії[mk], Дружества письменників Хорватії, та Дружества письменників Чорногорії[15]. Член журі літературних премій імені Максиміліана Кирієнка-Волошина, імені Юрія Титова, мистецької премії імені Олеся Гончара, премії імені Шолом-Алейхема Міністерсва культури України[6]. Член Всесвітньої поетичної спільноти Poetas del Mundo[15]. Учасниця міжнародного поетичного фестивалю «Під небом Копривщиці і Пловдива»[16].

Твори перекладені французькою, італійською, російською, болгарською[17], македонською, польською, сербською, хорватською, іспанською, португальською, англійською мовами[6].

Відзнаки

ред.

Міжнародна літературна премія імені Івана Николова (Болгарія, 2023 рік)

Примітки

ред.
  1. ↑ КОВАЛЬЧУК Інна Георгіївна. Архів оригіналу за 11 Січня 2015. Процитовано 12 Вересня 2015.
  2. ↑ а б ЛАУРЕАТИ МІЖНАРОДНИХ І ВІТЧИЗНЯНИХ ПРЕМІЙ У ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА 2018 РОКУ. Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. Київ, 2019. 77 с.
  3. ↑ а б Нагороджено лауреатів літературної премії імені Павла Тичини за 2020-й рік | НСПУ. Процитовано 30 березня 2023.
  4. ↑ а б Відбулось чергове засідання Секретаріату Національної спілки письменників України. НСПУ. Процитовано 9 травня 2023.
  5. ↑ Петро Засенко (15 квітня 2013). Плекаючи дорідний плід. Українська літературна газета, №6(90). Процитовано 25 квітня 2015.
  6. ↑ а б в г Ковальчук Інна // Сучасні письменники Київської організації Національної спілки письменників України : довідник / упоряд. М. Морозенко. – Київ, 2020
  7. ↑ Кіс, О.  Слова, що світять і болять // Літературна Україна. – 2021. – 27 лют. (№ 4). – С. 21. – Рец. на кн.: Ковальчук І. Пора індульгенцій : [поезії] / Інна Ковальчук. – Київ : Фенікс, 2018. – 118 с.
  8. ↑ Леся Пронь. «Дарунок любові» - Litgazeta.com.ua (укр.). 11 листопада 2021. Процитовано 30 березня 2023.
  9. ↑ Про роботу Творчого об’єднання поетів КО НСПУ (2021) | НСПУ (ru-RU) . Процитовано 31 березня 2023.
  10. ↑ Elena (25 березня 2019). Поет, смиренний перед Богом, Болгарією і натхненням - Litgazeta.com.ua (укр.). Процитовано 9 травня 2023.
  11. ↑ Леся Пронь. «Містика і реальність у музиці слова» - Litgazeta.com.ua (укр.). 10 лютого 2022. Процитовано 30 березня 2023.
  12. ↑ Презентація унікального видання - Litgazeta.com.ua (укр.). 6 грудня 2021. Процитовано 30 березня 2023.
  13. ↑ КОВАЛЬЧУК Інна — Письменницький портал. pilipyurik.com. Процитовано 30 березня 2023.
  14. ↑ Членска картка СНБП (PDF).
  15. ↑ а б Литературен свят » И » Инна Ковалчук (bg-BG) . Процитовано 30 березня 2023.
  16. ↑ ПІД НЕБОМ КОПРИВЩИЦІ І ПЛОВДИВА Делегація НСПУ на Першому міжнародному поетичному фестивалі у Болгарії Культура і життя №41 | 12 жовтня 2018
  17. ↑ Литературен свят » Друга литература Поезия Преводи брой 128 май 2020 » СВЕТЪТ Е ТЕСЕН… (bg-BG) . Процитовано 30 березня 2023.
  18. ↑ На Вінниччині визначили лауреатів Всеукраїнської літературної премії ім. Михайла Коцюбинського // Сайт Вінницької обласної ради . – 2023 – 12 вересня.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ковальчук_Інна_Георгіївна&oldid=43583248