Катаєв Валентин Петрович

Валентин Петрович Катаєв (нар. 16 (28) січня 1897(18970128), Одеса — 12 квітня 1986, Москва) — радянський письменник, Герой Соціалістичної Праці (27.09.1974).

Валентин Катаєв
Valentin Kataev.jpg
Народився 28 січня 1897(1897-01-28)[1][2][…]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[4]
Помер 12 квітня 1986(1986-04-12)[5][6][…] (89 років)
Москва, СРСР[8]
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність письменник, драматург, сценарист, поет, дитячий письменник, журналіст, письменник наукової фантастики, редактор, військовий кореспондент
Знання мов російська[5]
Членство Спілка письменників СРСР
Жанр повість, казка, роман, п'єса, оповідання, Скетч і публіцистика
Посада головний редактор
Партія КПРС
Брати, сестри Петров Євген Петрович
У шлюбі з Естер Катаєваd
Діти Павло Катаєвd
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден Святої Анни 4 ступеня медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» Cross of St. George 3rd class Cross of St. George 4th class медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Сталінська премія
IMDb ID 0441188

ЖиттєписРедагувати

Народився в Одесі 1897 року у квартирі № 4 у будинку Стурдзівської громади по Базарній вул., 4.[9]. Батько Валентина Катаєва — вчитель, викладач єпархіального училища в Одесі — Петро Васильович Катаєв; походив з середовища духовенства. Мати — Євгенія Іванівна Бачій — дочка генерала Івана Єлисейовича Бачея, з полтавської дрібнопомісної дворянської сім'ї (походила зі стародавнього козацького роду[10]). Повсякденною мовою в сім'ї батьків Катаєва була українська. Російську та українську літературу він дізнавався з голосу батьків під час домашніх читань. На вулиці він чув їдиш та міський міщанський жаргон, в якому були замішані грецькі, румунські та циганські слова[11]. Про володіння українською мовою свідчить і те, що він переклав для російськомовної антології української поезії твори Лесі Українки та Павла Тичини[12].

Майбутній письменник активно співпрацював з радянською владою, що відобразилося на формуванні його творчого обличчя. Першим творам В.Катаєва притаманні схематизм, суб'єктивізм, формалізм, епігонство.

Помітний успіх мала повість В.Катаєва «Растратчики» (1926). Проте спроба інсценізувати твір на сцені МХАТу була невдалою.

Популярності в СРСР В.Катаєв набув після публікації роману «Часе, вперед!» (1932). Формалізм притаманний і біографічній повісті «Белеет парус одинокий» (1936), де розвиток сюжету повністю залежить від мети автора: створити літературний твір згідно з принципами так званого методу соціалістичного реалізму. Ця повість, а також «Хуторець у степу», «Зимовий вітер» та «Катакомби», автор об'єднав у тетралогію «Хвилі Чорного моря».

Увійшовши до кола визнаних радянських письменників, В.Катаєв продовжував писати, чітко дотримуючись методу «соціалістичного реалізму», у чому переконують навіть назви його творів: «Я, син трудового народу», «Син полку» (Сталінська премія) та інші.

Твори В.Катаєва так званого «сталінського» періоду історії СРСР — дзеркальне відображення «успіхів» комуністичного будівництва в Радянському Союзі.

В історію радянської літератури В.Катаєв увійшов насамперед як засновник молодіжного літературного журналу «Юность» (1957).

Хрущовська «відлига» не могла не вплинути на В.Катаєва. У своїх книгах останнього періоду життя: «Святий колодязь», «Книга пам'яті», «Трава забуття», «Розбите життя, або Чарівний ріг Оберона», «Алмазний мій вінець», «Уже написано Вертера», «Юнацький роман», «Сухий лиман» В.Катаєв не лише спробував змінити свою манеру писання, але й прагнув сформулювати власну творчу платформу, увівши вислів «матеріальна проза».

Проте письменник залишився вірним своєму минулому, поставивши себе в літературі між І.Буніним та В.Маяковським. Щоправда, це не завадило йому в одній книжці в'їдливо висміяти Нобелівського лауреата, а в іншій з вдячністю згадати уроки великого майстра російської прози.

ЕкранізаціїРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  3. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. Катаев Валентин Петрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  6. Encyclopædia Britannica
  7. SNAC — 2010.
  8. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118560522 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  9. ДАОО, ф. 2, оп. 8, д. 196, 8-9
  10. Валентин Катаєв (українською). adsby.ru. Процитовано 05 червня 2022. 
  11. Валентин Катаєв: біографія (українською). people.su. Процитовано 05 червня 2022. 
  12. КАТАЄВ ВАЛЕНТИН ПЕТРОВИЧ (українською). resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 05 червня 2022.