Вікіпедія

Карел Конрад (журналіст)

Карел Конрад (чеськ. Karel Konrád, 28 березня 1899(18990328), Лоуни[2] — 11 грудня 1971, Прага[3][4]) — чеський письменник-фантаст та журналіст, був членом об'єднання «Дев'ятисил».

Карел Конрад
чеськ. Karel Konrád
Ім'я при народженніKarel Konrád
ПсевдонімEmil Kolda[1], Jan Löfler[1] і Zdeněk Tábor[1]
Народився28 березня 1899(1899-03-28)
Лоуни
Помер11 грудня 1971(1971-12-11) (72 роки)
Прага
Країна Чехословаччина
Національністьчех
Діяльністьпрозаїк, журналіст
ЗакладRudé právod
Мова творівчеська
Роки активності1923—1971
Напрямокпроза
Жанрфантастичний роман, повість, оповідання, публіцистика
ЧленствоДеветсил
ПартіяКомуністична партія Чехословаччини
CMNS: Карел Конрад у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Конрад.

Біографія

ред.

Карел Конрад народився в місті Лоуни в сім'ї торговця борошном.[2] Він навчався у місцевій школі разом із Константином Біблом, у 1917 році отримав свідоцтво про середню освіту. Майже відразу після завершення навчання Карел Конрад вимушений був вступити на військову службу. Відразу після Першої світової війни він брав участь у опануванні Чехословаччиною словацьких земель.[4] Після війни Карел Конрад поступив на навчання до Карлового університету, де вивчав спочатку хімію на технічному факультеті, пізніше історію і географію, проте так і не закінчив навчання. З 1923 року Карел Конрад займався виключно творчою роботою. у 1925 році він працював у редакції газети «Rudé právo», проте у зв'язку із незгодою з редакційною політикою за короткий час покинув редакцію, й повернувся до роботи в газеті в 1945 році, цього разу працював у редакції газети до 1948 року.[4] Карел Конрад був співзасновником журналу «Trn», який він редагував до 1933 року.[5]

22 грудня 1939 року Карел Конрад одружився з Міленою Полановою, дочкою плзеньського поета і літературного критика Богумила Полана.[6][7] З 1946 року Карел Конрад перейшов на роботу на кіностудії «Баррандов», де він пропрацював на різних посадах до 1957 року, після чого пішов на пенсію.

У 1930 році Карел Конрад подорожував по Франції та Італії. а після 1945 року також відвідав Югославію, СРСР та Польщу. Свої враження від поїздок він описав у серії репортажів.[4]

Творчість

ред.

На творчість Карела Конрада великий вплив мав поетизм. Книги Конрада перекладені угорською, німецькою, сербохорватською і польською мовами.

Газети і журнали

ред.

Карел Конрад дописував до низки періодичних видань, зокрема «Trn» (1924—1932), «Tvorba» (1927—1947), «Plamen» (1959—1965), вечірнього випуску «Rudé právo» (1924—1926) та низки інших видань.[4]

Книги

ред.
  • Робінзонада (чеськ. Robinsonáda, 1926)
  • Рінальдіно (чеськ. Rinaldino, 1927)
  • Діна (чеськ. Dinah, 1928)
  • Подвійна тінь (чеськ. Dvojí stín, 1930)
  • По діагоналі (чеськ. Ve směru úhlopříčny, 1930)
  • Звільнений! (чеськ. Rozchod!, 1934)
  • Середземноморське дзеркало (чеськ. Středozemní zrcadlo, 1935)
  • Художник Войтех Тіттельбах (чеськ. Malíř Vojtěch Tittelbach)
  • Постелі без небес (чеськ. Postele bez nebes, 1939)
  • Послання сором'язливим коханцям (чеськ. Epištoly k nesmělým milencům, 1941)
  • Із рідного квіткового горщика (чеськ. Z rodné květnice, 1942)
  • Берег снів (чеськ. Břeh snů, 1944)
  • Пісні краплі (чеськ. Postní krůpěje, 1945)
  • Шестиразова луна (чеськ. Šestinásobná ozvěna, 1948)
  • Кропив'яна тканина (чеськ. Tkáno z kopřiv, 1948)
  • Фанфари і грані (чеськ. Fanfáry a hrany, 1949)
  • Місто червоних троянд (чеськ. Místo rudých růží, 1949)
  • Записник із відпустки (чеськ. Zápisník z dovolené, 1949)
  • Супровід (чеськ. Doprovody, 1950)
  • Юліус Фучік в Лоунах (чеськ. Julius Fučík v Lounech, 1950)
  • Почуй мене! (чеськ. Slyš mě!, 1950)
  • Це, що на серці (чеськ. Co na srdci, 1951)
  • Ніколи не погоджуйтесь на другорядну роль! (чеськ. Nikdy se nespokojte s podružnou rolí!, 1951)
  • Константину Біблу (чеськ. Konstantinu Bieblovi, 1952)
  • Подорож по новій Польщі (чеськ. Projíždíš novým Polskem, 1952)
  • На чорному годиннику (чеськ. Na černé hodince, 1953)
  • Оповідь про Їржі Пуркінє (чеськ. Vyprávění o Jiřím Purkyňovi, 1953)
  • Зденеку Неєдлому на 75-й день народження (чеськ. Zdeňku Nejedlému k 75. narozeninám, 1953)
  • Югославське коло (чеськ. Jugoslávské kolo, 1956)
  • Епіграми (чеськ. Epigramy, 1958)
  • Зачаровані людьми і землею (чеськ. Okouzlení lidem i zemí, 1960)
  • Кицю, кицю коцята (чеськ. Kočko, kočko kočkatá, збірка дитячої літератури, 1963)
  • Незабутнє (чеськ. Nevzpomínky, 1963)
  • Павел і Гедвіка (чеськ. Pavel a Hedvika, 1975)
  • Відлітайте. птахи моєї слабкості (чеськ. Odleťte, ptáci mé slabosti, посмертне видання, 1989)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ а б Matrika N, Louny, 1896—1900, snímek 181:Záznam o narození a křtu [Архівовано 8 листопада 2021 у Wayback Machine.] (чес.)
  3. ↑ Rudé právo, 17.12.1971, s.5:Rudé růže na hrob Karla Konráda [Архівовано 22 червня 2020 у Wayback Machine.] (чес.)
  4. ↑ а б в г д Forst, Vladimír. Lexikon české literatury, Osobnosti, díla, instituce, K-L. Praha: Academia 1993. S. 835—837 (чес.)
  5. ↑ Radko Pytlík:Trn v zrcadle doby [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] (чес.)
  6. ↑ Lidové noviny, 30.12.1939, s.2, Denní kronika [Архівовано 14 травня 2019 у Wayback Machine.] (чес.)
  7. ↑ Slovník české literatury po roce 1945:Bohumil Polan [Архівовано 20 квітня 2020 у Wayback Machine.] (чес.)

Література

ред.
  • Hana Konečná. Čtení o Národním divadle. — Прага : Odeon, 1983. — 160 с. (чес.)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карел_Конрад_(журналіст)&oldid=34992351