Камов Микола Ілліч
рос. Никола́й Ильи́ч Ка́мов
Народився 1 (14) вересня 1902(1902-09-14)
Іркутськ
Помер 24 листопада 1973(1973-11-24) (71 рік)
Москва
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Діяльність flight engineer, інженер, науковець
Alma mater Томський політехнічний інститут
Галузь вертольотобудування
Заклад Центральний аерогідродинамічний інститут імені М. Є. Жуковського
Камов
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1972
Орден Леніна — 1962 Орден Леніна — 1972 Орден Трудового Червоного Прапора — 1957 Орден Трудового Червоного Прапора — 1971
Державна премія СРСР — 1972
Автограф

CMNS: Камов Микола Ілліч у Вікісховищі

Камов Микола Ілліч (рос. Камов Николай Ильич; 1 (14) вересня 1902(19020914), Іркутськ — 24 листопада 1973, Москва) — радянський авіаконструктор, творець вертольотів «Ка», доктор технічних наук (1962). Герой Соціалістичної Праці (1972). Лауреат Державної премії СРСР (1972).

Життєпис ред.

Народився 1 (14) вересня 1902 року в місті Іркутську в родині вчителя. Росіянин. Протягом 1905—1910 років мешкав з батьками на Північному Кавказі, потім повернувся до Іркутська. Ще учнем комерційного училища почав цікавитися авіацією й часто відвідував демонстраційні польоти відомих у той час пілотів. У 1918 році після закінчення комерційного училища приїхав до Томська, де вступив до Томського технологічного інституту. З 1918 по 1923 роки він навчався на механічному факультеті. Сидів за однією партою з відомим на той час російським льотчиком, Героєм Франції, що відзначився в битві під Верденом, Х. Н. Славоросовим. У 1923 році М. І. Камов з відзнакою закінчив ТТІ, увійшовши в історію ВНЗ як наймолодший студент, випускник і інженер.

Після закінчення інституту переїхав до Москви, де влаштувався слюсарем на авіаційний завод фірми «Юнкерс», згодом працював у майстернях «Добролету».

З 1928 року — конструктор конструкторського бюро морського літакобудування Д. П. Григоровича, де брав участь у розробці і випробуваннях літака-торпедоносця відкритого моря «ТОМ-1». У цей час Камова захопила ідея творення гвинтового літального апарату, тому у вільний час ним при підтримці «Тсоавіахіму» він у 1929 році створив перший в СРСР автожир КАСКР-1 «Червоний інженер».

У 1931 році призначений начальником конструкторської бригади автожирів у секції особливих конструкцій Центрального аерогідродинамічного інституту (ЦАГІ). У 1935 році під керівництвом М. І. Камова був створений бойовий автожир А-7, який використовувався під час німецько-радянської війни. У 1936 році бригада Камова переведена до КБ-3 при авіаційному заводі № 156. Спроектував автожир розвідки та коректування артилерійського вогню А-7, проте після його катастрофи під час випробувань був усунений від конструкторської роботи й звільнений з авіаційної промисловості. З 1937 року працював на гальмівному заводі імені Кагановича.

Влітку 1939 року повернувся на попередню роботу, займався серійним виробництвом автожирів А-7. У 1940 році з ініціативи М. І. Камова створюється перший в СРСР завод з виготовлення автожирів, а він стає його директором і головним конструктором. Восени 1941 року завод був евакуйований на Урал, де займався модернізацією бомбардувальників[яких?], що поставлялись за ленд-лізом.

Починаючи з 1945 року працює в ЦАГІ. У 1946 році отримує замовлення від ВМФ СРСР на створення одномісного гелікоптера Ка-8, який вперше був продемонстрований на авіапараді в Тушино у 1948 році. У жовтні того ж року Постановою Ради міністрів СРСР було створене дослідне конструкторське бюро ОКБ-2, а М. І. Камов призначений його головним конструктором.

Під керівництвом Камова були створені і Ка-30, глісер.

Помер 24 листопада 1973 року. Похований в Москві на Новодівічому цвинтарі (ділянка № 7).

Нагороди ред.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1972 року за видатні заслуги в розвитку радянської авіації та в зв'язку з 70-річчям з дня народження, Камову Миколі Іллічу присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений двома орденами Леніна (1962, 1972), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1957, 1971), медалями.

Лауреат Державної премії СРСР (1972).

Див. також ред.

Посилання ред.