Каменюка Іван
Ота́ман Іва́н Каменю́ка (Каменюк, Каменєв, Кам'яний; справжнє ім'я Авраменко Андрій Андрійович[1]; ?, Петропавлівка — 1921 (1922), Осинове) — отаман повстанського загону на Старобільщіні.
| Авраменко Андрій Андрійович | |
|---|---|
 отаман Іван Каменюка | |
| Прізвисько | Отаман Каменюка, Каменєв, Кам'яний |
| Народження | 1880-ті Петропавлівка,Луганська область |
| Смерть | 1921 (1922)? Осинове |
| Країна |  Вільна територія УНР |
| Приналежність | РПАУ |
| Рід військ | кавалерія |
| Роки служби | 1914-1921 |
| Звання | матрос,Чорноморський флот Російської імперії отаман,Революційної повстанської армії України |
| Війни / битви | Українсько-більшовицька війна Повстанський рух в Донецькій губернії |
Біографія
ред.Андрій Авраменко народився у селі Петропавлівка Старобільського повіту. До першої світової війни був селянином-наймитом.
Під час Першої світової війни Каменюк був матросом Чорноморського флоту.
У 1917 він став анархістом. З осені 1918 Андрій Авраменко партизанив проти гетьмана в лісах у Старобільська, а в березні 1919 Каменюк вперше з'явився у Махно.[1]
1920 року сформував повстанський загін. За визначенням більшовиків, це була «найсерйозніша з усіх діючих на території повіту, а точніше — всієї півночі губернії банда»[2]
За словами письменника Т. Гладкова, «тривалий час цей отаман вважався невловимим. Дійсно, часом він начисто випадав з поля зору чекістів, тижнями не вдавалося виявити його слідів. Каменюка відсиджувався за межами повіту, а то і в сусідній губернії, зализував рани, набирав нових людей замість вибулих, запасався боєприпасами і провіантом, добував коней».[3]
Навесні 1921 року чисельність його загону становила 600 шабель і 200 багнетів. Але вже незабаром у Каменюки було близько двох тисяч бійців. На його озброєнні були також тачанки й гармати[4]. З такими силами отаман здійснює рейд територією Луганщини до річки Міус. 5 березня він повертається на північ і захоплює Старобільськ, де у той час тривав з'їзд комнезамів. Усі делегати й радянський актив, разом із секретарем райкому партії П. Нехорошим і керівником місцевого ЧК Вишневським були страчені.[5]
На боротьбу з повстанцями кинули значні сили: підрозділи міліції, ЧК, ЧОП і Червоної армії. На чолі операції поставили уповноваженого Брянського ЧК Дмитра Медведєва, якого відрядили з Росії.
Восени 1921 року Іван Каменюка загинув у бою під селом Осинове. В цьому бою були розгромлені основні сили його загону. Тіло отамана чекісти доставили до Старобільська, а потім до Бахмута. За перемогу над повстанцями начальник повітового ЧК Медведєв був нагороджений іменним золотим годинником.
Ось як характеризував отамана Каменюку Д. Мєдвєдєв:
"Каменюка знався на військовій справі, був рішучим, сміливим, добре знав місцевість, мав своїх людей по всіх селах, відчував небезпеку, що дозволяло йому раз у раз виходити зі скрутних становищ".
Політичні погляди
ред.Див. також
ред.Джерела
ред.- Атаманщина. В. Савченко, Харьков.
Посилання
ред.- Отаман Каменюка та луганські повстанці проти комуни. [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.] // UaModna, 17 вересня 2015
Примітки
ред.- ↑ а б Савченко В. Атаманщина. — Харьков. — С. 221
- ↑ Щит и меч государства: Страницы истории органов госбезопасности на Луганщине. — Луганск: промпечать, 2010. — С. 45.
- ↑ Гладков Теодор. Сотрудник ЧК.[недоступне посилання]
- ↑ У преступности выиграть бой! Историко-публицистическое издание. — Луганск, 2009. — С. 24.
- ↑ Атаман Каменюка. Луганские повстанцы против коммуны, 1921 год. Архів оригіналу за 17 березня 2013. Процитовано 2 червня 2013.