Відкрити головне меню

Ота́ман Іва́н Каменю́ка (Каменюк, Каменєв, Кам'яний; справжнє ім'я Авраменко Андрій Андрійович[1]; ?, Петропавлівка — 1921 (1922), Осинове) — отаман повстанського загону на Старобільщіні.

Авраменко Андрій Андрійович
Авраменко, Андрей.jpg
отаман Іван Каменюка
Прізвисько Отаман Каменюка, Каменєв, Кам'яний
Народження 1 січня 1880(1880-01-01)
Петропавлівка,Луганська область
Смерть 1921 (1922)?
Осинове
Громадянство BlackFlag.svg Вільна територія
Flag of Ukraine.svg УНР
Приналежність РПАУ
Рід військ кавалерія
Роки служби 1914-1921
Звання матрос,Чорноморський флот Російської імперії
BlackFlag.svg отаман,Революційної повстанської армії України
Війни / битви Українсько-більшовицька війна
Повстанський рух в Донецькій губернії

БіографіяРедагувати

Андрій Авраменко народився у селі Петропавлівка Старобільського повіту. До першої світової війни був селянином-наймитом.

Під час Першої світової війни Каменюк був матросом Чорноморського флоту.

У 1917 він став анархістом. З осені 1918 Андрій Авраменко партизанив проти гетьмана в лісах у Старобільська, а в березні 1919 Каменюк вперше з'явився у Махно.[1]

1920 року сформував повстанський загін. За визначенням більшовиків, це була «найсерйозніша з усіх діючих на території повіту, а точніше — всієї півночі губернії банда»[2]

За словами письменника Т. Гладкова, «тривалий час цей отаман вважався невловимим. Дійсно, часом він начисто випадав з поля зору чекістів, тижнями не вдавалося виявити його слідів. Каменюка відсиджувався за межами повіту, а то і в сусідній губернії, зализував рани, набирав нових людей замість вибулих, запасався боєприпасами і провіантом, добував коней».[3]

Навесні 1921 року чисельність його загону становила 600 шабель і 200 багнетів. Але вже незабаром у Каменюки було близько двох тисяч бійців. На його озброєнні були також тачанки й гармати[4]. З такими силами отаман здійснює рейд територією Луганщини до річки Міус. 5 березня він повертається на північ і захоплює Старобільськ, де у той час тривав з'їзд комнезамів. Усі делегати й радянський актив, разом із секретарем райкому партії П. Нехорошим і керівником місцевого ЧК Вишневським були страчені.[5]

На боротьбу з повстанцями кинули значні сили: підрозділи міліції, ЧК, ЧОП і Червоної армії. На чолі операції поставили уповноваженого Брянського ЧК Дмитра Медведєва, якого відрядили з Росії.

Восени 1921 року Іван Каменюка загинув у бою під селом Осинове. В цьому бою були розгромленi основнi сили його загону. Тіло отамана чекісти доставили до Старобільська, а потім до Бахмута. За перемогу над повстанцями начальник повітового ЧК Медведєв був нагороджений іменним золотим годинником.

Ось як характеризував отамана Каменюку Д. Мєдвєдєв:

"Каменюка знався на військовій справі, був рішучим, сміливим, добре знав місцевість, мав своїх людей по всіх селах, відчував небезпеку, що дозволяло йому раз у раз виходити зі скрутних становищ".

Політичні поглядиРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Атаманщина. В. Савченко, Харьков.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Савченко В. Атаманщина. — Харьков. — С. 221
  2. Щит и меч государства: Страницы истории органов госбезопасности на Луганщине. — Луганск: промпечать, 2010. — С. 45.
  3. Гладков Теодор. Сотрудник ЧК.
  4. У преступности выиграть бой! Историко-публицистическое издание. — Луганск, 2009. — С. 24.
  5. Атаман Каменюка. Луганские повстанцы против коммуны, 1921 год