Казка про золотого півника

«Казка про золотого півника» (рос. «Сказка о золотом петушке») — казка російського поета Олександра Пушкіна; останній з написаних ним творів такого роду. Казка була написана в 1834 році, вперше надрукована в наступного року в журналі «Бібліотека для читання» (том IX, книга 16).

Казка про золотого півника
рос. Сказка о золотом петушке
Сказка о золотом петушке 1903.jpg
Обкладинка книги «Казка про золотого півника». 1903 рік
Жанр казка
Автор О. С. Пушкін
Мова російська
Написано 1834
Опубліковано 1835
Опубліковано українською «Дитвидав УРСР» (1934)
Переклад Максим Рильський (1934)

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

СюжетРедагувати

У молодості цар Дадон завдавав образи сусідам. Коли він постарів і вирішив відпочити від ратних справ, сусіди, в свою чергу, стали нападати на нього, завдаючи йому страшну шкоду. Дадон звернувся за допомогою до мудреця, звіздара і скопця. Той запропонував йому золотого півника на спиці. Якщо в країні буде спокійно, він буде сидіти смирно, а в разі небезпеки сповістить:

«Кири-ку-ку!
Царствуй, лёжа на боку!»

Після цього Дадон пообіцяв мудрецю виконати його першу волю. Завдяки попередженням сусіди перестали нападати на царство Дадона. Після двох років мирного життя півник раптово кричить, повернувшись на схід. Спочатку Дадон посилає старшого сина, а потім молодшого, причому з військом. Вісім днів ні від того, ні від іншого сина немає ніяких звісток.

Тоді Дадон йде з військом сам і бачить намет, а поруч убитих воїнів і своїх синів, які пронзили один одного мечами. З намету вийшла шамаханська цариця, побачивши яку цар забув смерть синів. Зачарований і захоплений, він бенкетував у неї в наметі сім днів. Через тиждень цар Дадон зі своїм військом і дівчиною відправився додому. Вдома його зустрів старий мудрець і, нагадавши про обіцянку, зажадав шамаханську царицю.

Цар заявив, що всьому є межа, і він готовий подарувати багато-чого, але тільки дівицю не дасть (тим більше, що старому скопцю дівчина ні до чого). Його співрозмовник продовжував наполягати на своєму, і цар, розгнівавшись, спочатку велів йому забиратися, поки цілий, а потім і вбив, вдаривши жезлом по лобі. Як за наказом, золотий півник спурхнув зі спиці, на якій він сидів, полетів до колісниці і клюнув Дадона в голову. В результаті невдячний цар помер, а шамаханська цариця пропала, наче її й не було.

Джерела сюжетуРедагувати

 
Цар Дадон зустрічає Шамаханську царицю (ілюстрація Івана Білібіна, 1907 рік)

В історії вивчення «Казки про золотого півника» помітну роль зіграла невелика стаття Анни Ахматової «Остання казка Пушкіна», в якій вона повідомила про виявлення джерела сюжету казки в новелі «Легенди про арабського звіздара» Вашингтона Ірвінга, а також вказівка ​​В. В. Сиповського в статті «Руслан і Людмила» на «Історію про Золотого Півня» Фрідріха Клінгера.[1][2][3][4] Крім цього, пушкіністи бачать в творі вплив сатирика Івана Андрійовича Крилова («Каїб») і казкові мотиви «Княжни Милуши» поета і драматурга П. О. Катеніна.[5]

Також було виявлено першоджерело сюжету, яке бере початок у фольклорі коптів, збереженому в арабському історичному збірнику «Кітаб Ахбар аз-заман ва-ль-аджаїб аль-булдан» (або «Мухтасар аль-аджаїб ва-ль-гараїб»), який був перекладений П'єром Ватьє за рукописом із зібрання кардинала Мазаріні, переписаного в 1584 році. Ця легенда переносить розповідь за часів Стародавнього Єгипту:

«У цих книгах коптів є згадка серед інших царів — жриці на ім'я Борса, яка вершила правосуддя народу, сидячи на вогняному троні. Коли будь-яка людина приходила просити у неї справедливості і якщо її справа була правою і вона говорила правду, вогонь відступав від неї. Якщо ж, навпаки, це був брехун і обманщик, то, коли він наближався до вогню, він негайно ж згорав.» — Крачковский І. Ю. Избранные произведения, т. IV. — М.-Л., 1957. — 13-14.

Ця чарівниця наказує виготовити з твердого червоного каменю скульптуру барана, яка обертається на п'єдесталі у вигляді млинового жорна, а над просвердленим п'єдесталом підняти залізний стрижень з бронзовим півнем на вістрі. Споруда була розміщена на горі, яку прозвали «горою Барана» (і де згодом була побудована мечеть Ібн Тулуна). Коли будь-який ворог виступав війною на Єгипет, то кам'яний баран, який обертався, дивився в напрямку, звідки йшов противник, і в той же самий час бронзовий півень співав.

Деякі дослідники відзначають в казці недвозначні відсилання до секти скопців: звіздар був «скопцем», а Шамахи здавна було місцем заслання і поселення сектантів-скопців з різних місць Росії.[6]

ЦензураРедагувати

При публікації казки в «Бібліотеці для читання» цензор Олександр Нікітенко, мабуть, боячись яких-небудь політичних «застосувань», заборонив друкувати заключний двовірш казки (в українському перекладі М. Т. Рильського звучить як «Казка вигадка, проте Щось тут, браття, не пусте!»), а також авторську позицію «Царствуй, лёжа на боку» (в українському перекладі «Кири-ку-ку! Царствуй лежма на боку!»). Пушкін з обуренням писав про це в своєму щоденнику:

«Цензура не пропустила такі вірші в казці моїй про золотого півника: „Царствуй, лёжа на боку“ і „Сказка — ложь, да в ней намёк! Добрым молодцам урок“. Часи Красовського повернулися. Нікітенко дурніше Бірукова.»

З цензурними спотвореннями казка і з'явилася у пресі: «негожі» місця були замінені трьома крапками.

Український перекладРедагувати

Українською мовою казку вперше видано 1934 року видавництвом «Дитвидав УРСР» у перекладі М. Т. Рильського. Перевидання здійснено в 1936 році видавництвами «Дитвидав УРСР» та «Держлітвидав УРСР»[7].

Екранізації і постановкиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ахматова А. А. Последняя сказка Пушкина // Звезда. — 1933. — № 1. — С. 161—176.
  2. Бойко К. А. Об арабском источнике мотива о золотом петушке в сказке Пушкина [Архівовано 19 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Временник Пушкинской комиссии, 1976. — Л.: Наука, 1979. — С. 113—120.
  3. Сиповский В. В. Руслан и Людмила: к литературной истории поэмы // Пушкин и его современники. — СПб.: 1906. — Выпуск 4. — С. 82.
  4. Алексеев М. П.. Пушкин и повесть Ф. М. Клингера «История о золотом петухе» // Пушкин и мировая литература. — М.: Наука, 1987. — С. 502.
  5. Александр Сергеевич Пушкин // Сказки русских писателей XIX века. [Архівовано 7 травня 2013 у Wayback Machine.] prosv.ru Процитовано 22 грудня 2019
  6. Эткинд А. Хлыст: секты, литература и революция. — М., 1998.
  7. Коломієць Л. В. Український художній переклад та перекладачі 1920–30-х років: Матеріали до курсу «Історія перекладу». — Вінниця : Нова Книга, 2015. — С. 37-38.

ЛітератураРедагувати

  • Пушкин А. С. Сказка о золотом петушке. — Библиотека для чтения. — СПб., 1835. — Т. IX. — С. 111—117.
  • Пушкин А. С. Сказка о золотом петушке // Сказки / илл. Б. Дехтерева. — М.: Государственное издательство детской литературы министерства просвещения РСФСР, 1953.
  • Пушкин А. С. Сказка о золотом петушке // Собрание сочинений в 10 томах / комментарий С. М. Бонди. — Государственное издательство художественной литературы. — М., 1960. — Т. 3.
  • Пушкин А. С. Сказка о золотом петушке // Пушкин А. С. Полное собрание сочинений: В 10 т.. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1977—1979. — Т. 4. Поэмы. Сказки. 1977. — С. 358—363.
  • Горюнков С. В. О чём кукарекал золотой петушок? (К 180-летнему юбилею пушкинской сказки) // Информационный гуманитарный портал «Знание. Понимание. Умение». — 2015. — № 1 (январь — февраль) (архивировано в WebCite).

ПосиланняРедагувати