Зінченко Михайло Львович
Зінченко Михайло Львович (22 травня (4 червня) 1893 р. с.Роїще Чернігівської губернії– 12 березня 1963 р. м. Дубніца над Вагом Словаччина) поручик, учасник Української революції 1917—1921 рр., старшина Армії УНР, учасник боїв за незалежність України в 1920 р.
| Мих́айло Львович Зінченко | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Поручник | |||||||||
.jpg) | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження |
22 травня 1893 Роїще, Чернігівська губернія, Російська імперія | ||||||||
| Смерть |
12 березня 1963 (69 років) Дубница над Вагом, Чехословацька Соціалістична Республіка | ||||||||
| Громадянство |
 Російська імперія→.svg){kind=small} УНР | ||||||||
| Національність | українець | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби | 1912–1921 | ||||||||
| Приналежність |
Російська імперія→ УНР | ||||||||
| Вид ЗС |
 Армія УНР | ||||||||
| Рід військ |
 Сухопутні війська | ||||||||
| Війни / битви | |||||||||
| Командування | |||||||||
| |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
 Зінченко Михайло Львович у Вікісховищі | |||||||||
Служба в Російській імператорський армії ред.
У 1912 р. 28 листопада поступив на військову службу «вольноопределяющимся» до 83-го піхотного Самурського полку[ru] (м. Ставропіль). 1 грудня 1914 р. закінчив чотирьохмісячні курси Тифліського піхотного військового училища. Був призначений командиром роти 18-го Туркестанського стрілецького полку. З 29 грудня по 12 травня 1915 р. служив в 4-у Кубанському пластунському батальйоні. З 8 вересня 1915 р. по 15 травня 1916 р. — помічником Кременчуцького етапного коменданта, з 15 травня по 16 липня 1916 р. — командиром 124-ї етапної роти. З 1 серпня 1916 р. по 21 квітня 1917 р. — в 4-у Кубанському пластунському батальйоні. Був переведений до резерву чинів штабу Київського військового округу (квітень — жовтень 1917 р.).
Брав участь в Саракамишському бою, на російсько-турецькому кордоні у с. Караурган 14 січня 1915 р., а 10 травня 1915 р. на російсько-австро-угорському кордоні у м.Сокаль. Нагороджений орденами Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість» та Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом.
18 грудня 1917 р. був визнаний непридатним до військової служби у зв'язку з пораненням.
Українська революція ред.
Навесні 1918 р. організував в селі Роїщі вибори делегатів на Всеукраїнський з'їзд хліборобів і брав в ньому участь.
В серпні того року вступив до Київського політехнічного інституту на сільськогосподарський факультет.
23 червня 1920 р. був заарештований «как соучасник съезда Хлеборобов апреля месяца 1918 года». І 15 липня 1920 р. комісія Чернігівськогої НК постановила відправити його до концентраційного табору до закінчення громадянської війни.
З 1 листопада 1920 р. був зарахований до запасного полку 1-ї Запорізької стрілецької дивізії, а 9 листопада — молодшим старшиною до кінної сотні штабу 2-ї стрілецької Запорізької бригади тієї ж дивізії. Брав участь в боях під Микулинецькім Ріжком (13.11.1920), Голенищенським Майданом та Миколаєвим (20.11.1920). Після інтернування був в таборі Пикуличі під Перемишлем та в таборі м. Вадовиці. У вересні 1921 р., як студент був звільнений з армії і відпущений продовжувати навчання.
На еміграції ред.
За стипендії Християнської асоціації молодих людей (Young Men's Christian Association (YMCA), з жовтня 1921 р. по травень 1922 р. навчався в Сільськогосподарській академії в м. Берліні. З травня 1922 р. жив у Празі. Того року 11 червня був прийнятий до Української господарської академії в Чехословаччині в м. Подебради на агрономічно-лісовий відділ на агрономічний підвідділ. В тому ж році вступив до Чеської високої школи у Празі де вивчав сільськогосподарське інженерство. 17 червня 1926 р. склав державний іспит і одержав право користуватися титулом інженер.
По закінченню навчання працював у Вігляші-Пструші. 21 лютого 1941 р. одружився з Юліаною Новак. У 1946 р. у них народилася донька Оксана. З 1949 р. по 1953 р. керував Фондом національного оновлення створеним на базі маєтків в Болешові та П'єхові. В 1953 р. переселився до м. Дубниці над Вагом де прожив решту життя. Помер 12 березня 1963 р. і похований на міському цвинтарі.
З проголошенням незалежності Української держави 30 жовтня 1997 р. його було реабілітовано. У червні 2018 року пам'ять про Михайла Зінченка було пошановано відкриттям меморіальної дошки у його рідному селі Роїщі.[1]
Поховання ред.
Місце поховання поручика Зінченка Михайла Львовича на міському цвинтарі м. Дубніца над Вагом [1]
Надгробок на могилі поручика Зінченка М. Л..
відео Поховання Надгробок на могилі поручика Зінченка М. Л. Dubnice nad Váhom
Примітки ред.
- ↑ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ВОЇНА АРМІЇ УНР МИХАЙЛА ЗІНЧЕНКА, Український інститут національної пам'яті
Джерела ред.
- Ляшев О. Роїщани в Українській революції. Михайло Зінченко. — Чернігів, 2018.
- Кобела Адольф Стражденне життя українського біженця. Михайло Зінченко — український біженець, видатний сільськогосподарський спеціаліст // Нове життя (газета русинів-українців Словаччини). — 20.12.2013.
- Kvasnička J. Zinčenko Michal Ľvovič [Архівовано 31 березня 2018 у Wayback Machine.]
- На Чернігівщині в селі Роїщі, в приміщені місцевої школи, відкрили першу меморіальну дошку
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |