Відкрити головне меню

Зінченко Михайло Львович (22 травня (4 червня) 1893 р. с.Роїще Чернігівської губернії– 12 березня 1963 р. м. Дубніца над Вагом Словаччина) поручик, учасник Української революції 1917—1921 рр., старшина Армії УНР, учасник боїв за незалежність України в 1920 р.

Мих́айло Львович
Зінченко
08 УНР 30-03-1920 Пoручник.svg Поручник
Поручик Зінченко М.Л.jpg
Загальна інформація
Народження 22 травня 1893(1893-05-22)
Роїще, Чернігівська губернія, Російська імперія
Смерть 12 березня 1963(1963-03-12) (69 років)
Дубница над Вагом, Чехословацька Соціалістична Республіка
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19121921
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Війни / битви

Перша світова війна:

Радянсько-українська війна:
Командування
Нині на посаді
На посаді з

Нині на посаді
На посаді з

Нагороди та відзнаки
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Зміст

Служба в Російській імператорський арміїРедагувати

У 1912 р. 28 листопада поступив на військову службу «вольноопределяющимся» до 83-го піхотного Самурського полку[ru] (м. Ставропіль). 1 грудня 1914 р. закінчив чотирьохмісячні курси Тифліського піхотного військового училища. Був призначений командиром роти 18-го Туркестанського стрілецького полку. З 29 грудня по 12 травня 1915 р. служив в 4-у Кубанському пластунському батальйоні. З 8 вересня 1915 р. по 15 травня 1916 р. — помічником Кременчуцького етапного коменданта, з 15 травня по 16 липня 1916 р. — командиром 124-ї етапної роти. З 1 серпня 1916 р. по 21 квітня 1917 р. — в 4-у Кубанському пластунському батальйоні. Був переведений до резерву чинів штабу Київського військового округу (квітень — жовтень 1917 р.).

 
на Першій світовій війні

Брав участь в Саракамишському бою, на російсько-турецькому кордоні у с. Караурган 14 січня 1915 р., а 10 травня 1915 р. на російсько-австро-угорському кордоні у м.Сокаль. Нагороджений орденами Святої Анни 4 ступеня з написом «За хоробрість» та Святого Станіслава 3 ступеня з мечами та бантом.

18 грудня 1917 р. був визнаний непридатним до військової служби у зв'язку з пораненням.

Українська революціяРедагувати

Навесні 1918 р. організував в селі Роїщі вибори делегатів на Всеукраїнський з'їзд хліборобів і брав в ньому участь.

В серпні того року вступив до Київського політехнічного інституту на сільськогосподарський факультет.

23 червня 1920 р. був заарештований «как соучасник съезда Хлеборобов апреля месяца 1918 года». І 15 липня 1920 р. комісія Чернігівськогої НК постановила відправити його до концентраційного табору до закінчення громадянської війни .

 
участь в боях Армії УНР восени 1920 р.

З 1 листопада 1920 р. був зарахований до запасного полку 1-ї Запорізької стрілецької дивізії, а 9 листопада — молодшим старшиною до кінної сотні штабу 2-ї стрілецької Запорізької бригади тієї ж дивізії. Брав участь в боях під Микулинецькім Ріжком (13.11.1920), Голенищенським Майданом та Миколаєвим (20.11.1920). Після інтернування був в таборі Пикуличі під Перемишлем та в таборі м. Вадовиці. У вересні 1921 р., як студент був звільнений з армії і відпущений продовжувати навчання.

На еміграціїРедагувати

За стипендії Християнської асоціації молодих людей (Young Men's Christian Association (YMCA), з жовтня 1921 р. по травень 1922 р. навчався в Сільськогосподарській академії в м. Берліні. З травня 1922 р. жив у Празі. Того року 11 червня був прийнятий до Української господарської академії в Чехословаччині в м. Подебради на агрономічно-лісовий відділ на агрономічний підвідділ. В тому ж році вступив до Чеської високої школи у Празі де вивчав сільськогосподарське інженерство. 17 червня 1926 р. склав державний іспит і одержав право користуватися титулом інженер.

 
Проживання та робота Зінченка М. Л. в Словаччині

По закінченню навчання працював у Вігляші-Пструші. 21 лютого 1941 р. одружився з Юліаною Новак. У 1946 р. у них народилася донька Оксана. З 1949 р. по 1953 р. керував Фондом національного оновлення створеним на базі маєтків в Болешові та П'єхові. В 1953 р. переселився до м. Дубниці над Вагом де прожив решту життя. Помер 12 березня 1963 р. і похований на міському цвинтарі.

З проголошенням незалежності Української держави 30 жовтня 1997 р. його було реабілітовано. У червні 2018 року пам'ять про Михайла Зінченка було пошановано відкриттям меморіальної дошки у його рідному селі Роїщі[1].

ПохованняРедагувати

Місце поховання поручика Зінченка Михайла Львовича на міському цвинтарі м. Дубніца над Вагом [1]

Надгробок на могилі поручика Зінченка М. Л.

ПриміткиРедагувати

  1. http://www.memory.gov.ua/news/na-chernigivshchini-vshanuvali-pam-yat-voina-armii-unr-mikhaila-zinchenka НА ЧЕРНІГІВЩИНІ ВШАНУВАЛИ ПАМ’ЯТЬ ВОЇНА АРМІЇ УНР МИХАЙЛА ЗІНЧЕНКА

ДжерелаРедагувати

  • Ляшев О. Роїщани в Українській революції. Михайло Зінченко. — Чернігів, 2018.
  • Кобела Адольф Стражденне життя українського біженця. Михайло Зінченко — український біженець, видатний сільськогосподарський спеціаліст // Нове життя (газета русинів-українців Словаччини). — 20.12.2013.
  • Kvasnička J. Zinčenko Michal Ľvovič