Відкрити головне меню

Зоря Іннеса — це червоний карлик типу M3.5[1][2], розташований у сузір’ї Кіль[3]. Його маса дорівнює прибл. 35 % маси Сонця, але яскравість — лише 1,1 % сонячної. Розрахункова температура поверхні — 3,323 K[2].

ВідстаньРедагувати

Унаслідок неправильно розрахованого паралаксу ця зоря досить довго вважалася однією з найближчих до Сонця. У перелічених нижче дослідженнях оцінювана відстань до неї була не більше 10 світлових років.

  • У «Дослідженні сусідніх зір» (A study of the near-by stars) Віллема Якоба Лейтена та Гарлоу Шеплі (1930) її паралакс — 0,337 кутових секунд (відстань 2,97 парсека або 9,68 світлового року): це четверта за віддаленістю зоряна система після системи Альфа Центавра, зорі Барнарда та 22 H Camelopardalis (Лаланд 21185); Сиріус ще далі[5].
  • У «Переліку зір ближче п’яти парсек» (List of stars nearer than five parsecs) Пітера ван де Кампа (1930) її паралакс — 0,34 кутової секунди (відстань — 2,94 парсека або 9,59 світлового року); це сьома за віддаленістю зоряна система після системи Альфа Центавра, зорі Барнарда, зір Вольф 359 та Лаланд 21185, системи Сиріуса та зорі BD-12 4523 (Вольф 1061) [6].
  • У дослідженні «Зорі ближче десяти парсек від Сонця» (Stars within ten parsecs of the Sun) Луїса Фріланда Дженкінса (1937) її паралакс — 0,34 кутової секунди (відстань — 2,94 парсека або 9,59 світлового року); це шоста за віддаленістю зоряна система після системи Альфа Центавра, зорі Барнарда, зір Вольф 359 та Лаланд 21185 та Сіріуса [7].

Фактична ж відстань, розрахована виходячи з паралаксу, визначеного ван Льовеном (0,23298±0,00160 кутової секунди), становить 12,7 парсека або 41,3 світлового року[1].

НазваРедагувати

Зорю Іннеса названо на честь Роберта Іннеса, який відкрив її в 1920 р. у Республіканській обсерваторії Йоганнесбурга (Південно-Африканський Союз), виявивши її швидкий власний рух і вимірявши паралакс — 0,337 кутової секунди[8]. Відкриття було оприлюднено в Циркулярі обсерваторії (Circular of the Union Observatory) за номером 49, відтак воно має номер UO 49[9] або UOC 49[7]. Утім, позначення «UO» слід використовувати обережно, оскільки для деяких зір вони не є унікальними: номер у назві — це номер циркуляра, тому всі зорі, відомості про які опубліковані в одному циркулярі, мають однакові назви. Тому всі інші відкриті зорі, відомості про які містилися в 49-му циркулярі, теж можуть мати позначення UO 49.

Ця зоря — одна з небагатьох названих на честь людей, тоді як переважна більшість власних імен зір мають давньогрецьке, середньовічне, арабське походження тощо. Деякі зорі, які розташовані неподалік Сонця і були знайдені завдяки великому власному руху, теж були названі на честь їхніх відкривачів: зорі Барнарда; Каптейна; Лейтена; ван Маанена, ван Бісбрука, Тігардена. Іннес також відомий як відкривач Проксими Центавра.

ПланетаРедагувати

У 2014 р. у системі зорі було знайдено планету типу «надземля» або «міні-Нептун», GJ 422 b, яка вдесятеро перевищує за масою Землю й обертається навколо зорі на відстані 0,11 а. о. (це 11 % відстані між Сонцем та Землею) з періодом 26 днів — тобто планета перебуває в зоні, придатній для життя, яка для зорі такої маси, за розрахунками, розташована на відстані від 0,11 до 0,21 а. о.[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б LHS 40 -- High proper-motion Star. SIMBAD Astronomical Database. Centre de Données astronomiques de Strasbourg. Процитовано 1 April 2014. 
  2. а б в [1403.0430] Bayesian search for low-mass planets around nearby M dwarfs. Estimates for occurrence rate based on global detectability statistics. Arxiv.org. 2014-03-03. Процитовано 2014-03-27. 
  3. Enter 11 16 00.20551 -57 32 51.5988
  4. Hertzsprung (1922)
  5. Luyten & Shapley (1930)
  6. van de Kamp (1930)
  7. а б Jenkins (1937)
  8. Innes (1920) (Innes' star discovery paper)
  9. Porter et al. (1930) (See 624)

Зовнішні посиланняРедагувати