Вікіпедія

Зоран Миланович

політичний діяч, голова уряду Хорватії, Президент Хорватії з 19 лютого 2020 року
(Перенаправлено з Зоран Міланович)

Зо́ран Мила́нович (хорв. Zoran Milanović, нар. 30 жовтня 1966 року, Загреб, СР Хорватія, СФРЮ) — хорватський проросійський політик, голова уряду Хорватії та керівник головної лівоцентристської партії країни — Соціал-демократичної партії Хорватії (СДПХ) у 2011—2016 роках. Президент Хорватії з 19 лютого 2020 року.

Зоран Миланович
Zoran Milanović
хорв. Zoran Milanović
Зоран Миланович Zoran Milanović
Зоран Миланович
Zoran Milanović
Миланович у лютому 2020
5-й президент Хорватії
Нині на посаді
На посаді з 19 лютого 2020
Попередник Колінда Грабар-Китарович
10-й прем'єр-міністр Хорватії
23 грудня 2011 — 22 січня 2016
Президент Іво Йосипович →
Колінда Грабар-Китарович
Попередник Ядранка Косор
Наступник Тихомир Орешкович
Лідер опозиції
2 червня 2007 — 23 грудня 2011
Президент Степан Месич (2000–2010)
Іво Йосипович (2010–2015)
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Ядранка Косор
Голова Соціал-демократичної партії
2 червня 2007 — 26 листопада 2016
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Давор Бернардич
Народився 30 жовтня 1966(1966-10-30) (57 років)
Загреб, Хорватія
Відомий як політик
Громадянство СФРЮ,
Хорватія Хорватія
Національність хорват
Alma mater факультет права Загребського університетуd і Загребський університет
Політична партія Соціал-демократична партія Хорватії
У шлюбі з Саня Мусич-Миланович (хорв. Sanja Musić-Milanović)
Діти сини Анто і Марко
Рідня батько Стіпе, мати Гіна, брат Крешимир
Професія правник
Релігія агностик[1][2]
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Відомий антиукраїнськими та проросійськими висловлюваннями[3].

Фігурант бази «Миротворець»[4].

Життя і діяльність ред.

Ранні роки ред.

Його батьки родом із Сіня. Батько Стіпе був начальником Центру економічного розвитку, а мати Гіна працювала вчителькою німецької та англійської мов у початковій школі[5]. Зоран має брата Крешимира. Майбутній політик у свій час навчався в Центрі управління та судочинства (елітна середня школа, нині 1-ша загребська гімназія). Ріс у столичному районі Трнє, потім — у Чрномерці. За його власним визнанням, був дуже жвавим та схильним до боротьби[6]. 1986 р. вступив до Загребського університету на спеціальність «судове право». Вивчив англійську і російську, а також французьку мови.

Після закінчення вишу став стажистом у Загребському торговельному суді, а 1993 року влаштувався в хорватське МЗС, куди його прийняв на роботу майбутній політичний суперник Іво Санадер. Через рік Зоран вирушив у Нагірно-Карабаську Республіку у складі миротворчої місії ООН і ОБСЄ, пробувши там 45 днів.

Також 1994 року він одружився з Санею Мусич-Миланович, з якою пізніше став батьком двох синів, Анто і Марко. 1996 року працював радником у хорватській місії при Європейському Союзі та НАТО у Брюсселі. Через два роки закінчив аспірантуру з європейського та порівняльного права при фламандському університеті Брюсселя. Повернувся до Міністерства закордонних справ 1999 року, наприкінці строку своїх повноважень.

У лавах СДП ред.

1999 року Зоран вступив до СДП (перед цим не був членом жодної партії). Після перемоги СДП на парламентських виборах 2000 р., на нього було покладено відповідальність за взаємодію з НАТО, а через три роки він став помічником міністра закордонних справ Тоніно Піцули. Залишив свій пост після виборів 2003 року, коли консервативна ХДС повернулась до влади.

2004 року його обрали в Головний комітет СДП. Двома роками пізніше він протягом короткого часу перебував на посаді відповідального за зв'язки партії з громадськістю (речника), підміняючи Гордану Грбич. Зорана також обрали координатором IV виборчого округу на майбутніх тоді виборах 2007 року.

Вибори голови партії ред.

Позачерговий з'їзд партії відбувся в Загребі 2 червня 2007 р. у зв'язку з відставкою 11 квітня (і смертю 29 квітня від раку нирки) першого голови партії та колишнього прем'єр-міністра Хорватії Івиці Рачана.

Миланович вступив у змагання за найвищу партійну посаду, попри те, що вважався «аутсайдером» через його коротший строк перебування в партії, де протистояв Жельці Антунович (виконувачці обов'язків голови партії після відставки Рачана), Милану Бандичу та Тоніно Піцулі. 29 вересня 2007 р., у ході передвиборчої кампанії на посаду голови партії, він прилюдно пообіцяв подати у відставку і ніколи не балотуватися на пост голови партії знову, якщо партія на наступних виборах не здобуде більше місць, ніж ХДС.[7] У першому турі він вів перед з 592-ма голосами, значно випереджаючи свого найближчого суперника Жельку Антунович[8]. У другому турі Зоран зійшовся у двобої з Антунович і знову виграв з великим відривом, тим самим ставши головою партії.

На посаді голови партії ред.

Миланович вже висловлював своє бажання бачити головного економічного стратега партії Любо Юрчича наступним прем'єр-міністром. Миланович керував партією і на виборах 2007 року.

Оскільки черговий партійний з'їзд СДП зазвичай проводиться через 6 місяців після парламентських виборів (а отже, мав проходити у квітні або травні 2008 року), Миланович фактично здійснював повноваження голови партії на тимчасовій основі.

Його політичне майбутнє сильно залежало від результатів парламентських виборів у листопаді, які він мав великі шанси виграти, враховуючи невпинний ріст популярності його особисто, і його партії.

Миланович заявляв, що Йосип Броз Тіто був більш позитивним і в цілому кращим політиком, ніж Франьо Туджман[9]

У вересні 2008 року Миланович здійснив дуже розрекламований візит у Бляйбурґ (Австрія), вшановуючи пам'ять про Бляйбурзьку різанину.[10] Цим він став другим вождем Соціал-демократичної партії Хорватії, який відвідав місце трагедії, першим з яких був Івиця Рачан.

Нові хорватські вибори ред.

За результатами хорватських парламентських виборів 2007 року СДП (з 56 місцями) впритул наблизилась до своєї головної суперниці ХДС, яка набрала лише на 10 мандатів більше (66, включно з 5 з хорватської діаспори, що було одним з головних питань передвиборчої кампанії СДП, яка обіцяла позбавити права голосу тих, хто не проживає в країні).

Унаслідок такого гострого суперництва з майже рівними шансами обидві партії мусили формувати уряд за умови, що проведуть у парламент понад 77 зі 153 депутатів. Після виборів Миланович за суперечливих обставин висунув себе кандидатом на пост прем'єр-міністра замість Любо Юрчича, не консультуючись із Головним комітетом партії. [11] Незважаючи на кращі результати виборів, ніж будь-коли раніше, партія Милановича залишилася в опозиції, позаяк чинний прем'єр-міністр Іво Санадер першим сформував коаліцію більшості, що дозволило йому залишитися при владі.

Програвши загальні вибори 2007, Миланович не тільки не подав у відставку (як обіцяв раніше[7]), а й знову вступив у передвиборчу боротьбу за посаду голови партії в травні 2008 року. Він переміг на виборах і до кінця 2016 р. обіймав посаду голови Соціал-демократичної партії Хорватії.

На посаді президента ред.

У 2019 році брав участь у виборах президента Хорватії. Пройшов у другий тур, набравши найбільшу кількість голосів (29,55 %) та обійшовши чинного президента Колінду Грабар-Кітарович (26,65 %).[12] У результаті другого туру президентських виборів його обрано Президентом Хорватії[12].

18 лютого 2020 року обійняв посаду голови держави, ставши п'ятим Президентом Хорватії[13]. У квітні 2024 року Конституційний суд Хорватії заборонив Мілановичу бути прем'єром країни у майбутньому[14].

Міжнародна політика ред.

Політика стосовно України ред.

Докладніше: Українсько-хорватські відносини

25 січня 2022 року, на тлі загострення російсько-українського конфлікту взимку 2022 року, Зоран Миланович скептично висловлювався щодо української інтеграції до ЄС та НАТО: «Україні не місце в НАТО. Коли Україна змінила владу, тоді цей рух, який не був демократичним, був переворотом, під час якого було вбито 50 людей. Історія була така — Україна йде на захід, нічого не питаючи в Росії, у ЄС на неї чекають молочні ріки та кисільні береги. Україна досі залишається однією з найбільш корумпованих країн, ЄС нічого Україні не дав»[15]. Він назвав Євромайдан переворотом, який спровокували ЄС та США. Миланович тоді ж назвав причиною загострення російсько-українського конфлікту взимку 2021—2022 років утручання США у внутрішні справи країн. Він заявив, що потрібно дійти спільної згоди, яка б ураховувала інтереси Росії. Він сказав, що ціна на газ свідчить про шкідливість протистояння з Росією[16][17].

Заяви Милановича російські прокремлівські ЗМІ подали як ознаку розколу в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі й спрогнозували, що його шляхом підуть й інші очільники країн-членів ЄС та НАТО[18].

28 січня 2022 року Миланович після різкої критики з боку України продовжив свою проросійську риторику та заявив, що «Україна вшановує героїв Другої світової війни, які є масовими вбивцями поляків та євреїв»[19].

Також Миланович прокритикував прем'єр-міністра Хорватії Андрея Пленковича за його «втручання» в «українське питання»[20].

29 січня 2022 року, згідно з повідомленням видання «Європейської правди» з посиланням на хорватський канал RTL, Зоран Миланович заявив, що він не змінив своєї думки про те, що Україна є найкорумпованішою державою Європи і що їй не місце в НАТО. Він також повідомив, що не збирається вибачатися за свої слова[21].

2 лютого 2022 року Миланович заявив: «Велика Британія вводить Україну в оману, підбурює її й тримає в заручниках відносин між Лондоном, що представляє другорядну державу, та Вашингтоном. Росія є фактором у цьому рівнянні, нам потрібна угода з Росією»[22].

У грудні 2022 року Миланович коментував позицію уряду Хорватії щодо навчання ЗСУ в ЄС і заявив: «Україна не є союзником для Хорватії, натомість її насильно намагаються ним зробити»[23]. Крім того, Миланович заявив, що «Крим уже не буде Україною»[24]. Ці та інші заяви викликали хвилю критики МЗС України, що назвало їх неприйнятними[25].

31 травня 2023 року Зоран Міланович заявив, що гасло «Слава Україні» має таке ж походження, як і вигук хорватських усташів — крайнього правого угруповання, яке діяло в країні під час Другої світової війни. «Нема різниці між „За дім готові“ та „Слава Україні“. Це — вигук найрадикальніших шовіністів Західної України, які співпрацювали з нацистами й убили тисячі євреїв, поляків… Не хочу таке чути в Хорватії», — заявив він.[26]

Нагороди ред.

  • Орден Короля Томислава (Хорватія)
  • Орден Заслуг (Чилі)

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ SDP: СДП ще не досягла свого максимуму, а ХДС досягла. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 15 листопада 2011.
  2. ↑ Knežević, Velinka. Dugo čučali u oporbi. Večernji list, 2011-11-01. Стор. 17. Процитовано 2011-11-02 (хор.)
  3. ↑ Президент Хорватії заявив, що Україні не місце в НАТО, і назвав Революцію гідності переворотом. eurointegration.com.ua. Європейська правда. 25 січня 2022. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  4. ↑ Миланович Зоран / Milanović Zoran / Milanovich Zoran [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.]«Миротворець»
  5. ↑ Biografija: Zoran Milanović [Архівовано 30 грудня 2011 у Wayback Machine.] (хор.)
  6. ↑ Javno — Hrvatska (хор.). Архів оригіналу за 3 серпня 2007. Процитовано 15 листопада 2011.
  7. ↑ а б www.24sata.hr [Архівовано 10 вересня 2014 у Wayback Machine.] (хор.)
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 липня 2012. Процитовано 15 листопада 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. ↑ BIRN: Зоран Миланович: Нове ім'я в хорватській політиці [Архівовано 9 лютого 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. ↑ Milanović na Bleiburgu: 'Ja sam tu zbog žrtava, a ne zbog propalih režima' [Архівовано 29 вересня 2011 у Wayback Machine.], Dnevnik.hr (хор.)
  11. ↑ Рішення мав ухвалити Головний комітет [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  12. ↑ а б Новим президентом Хорватії став колишній прем'єр Зоран Міланович. mind.ua. 6 січня 2020. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  13. ↑ HRT: Na zahtjev. Hrvatska radiotelevizija. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  14. ↑ У Хорватії Конституційний суд заборонив чинному президенту бути прем'єром у майбутньому. РБК-Украина (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  15. ↑ Milanović komentirao situaciju u Ukrajini: "Povući ćemo sve do zadnjeg vojnika. Hrvatska se od toga mora maknuti kao od požara". Dnevnik.hr (хор.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  16. ↑ https://hr.n1info.com/english/news/milanovic-ukraine-does-not-belong-in-nato/ [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.] Milanovic: Ukraine does not belong in NATO
  17. ↑ Milanović: Ja sam zapovjednik vojske, hrvatski vojnici neće ići u Ukrajinu. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  18. ↑ Zoran Milanović, novi ruski heroj: ‘Konačno je netko rekao ono što svi u EU misle!‘. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  19. ↑ Milanović o ukrajinskim ekstremistima, aferama i Vladi: ‘Plenković uništava Hrvatsku kadrovima koje postavlja‘ [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.]. (хор.)
  20. ↑ Президент Хорватії розкритикував прем’єра через візит в Україну. www.eurointegration.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  21. ↑ Президент Хорватії не збирається вибачатися перед українцями за свої скандальні заяви. 29.01.2022, 16:26. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  22. ↑ "Без Росії не може бути стабільності в Європі": президент Хорватії знову відзначився скандальною заявою. ТСН. 2 лютого 2022. Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 9 березня 2022.
  23. ↑ "Україна не союзник". Президент Хорватії знову оскандалився проросійською заявою. РБК-Украина (укр.). Процитовано 20 грудня 2022.
  24. ↑ Президент Хорватії заявив, що «Крим більше ніколи не буде Україною» (укр.). 30 січня 2023.
  25. ↑ У МЗС розкритикували президента Хорватії через скандальну заяву про Крим. РБК-Украина (укр.). Процитовано 31 січня 2023.
  26. ↑ Президент Хорватії: “Слава Україні” – це гасло шовіністів, які вбивали євреїв і поляків. Українська правда (укр.). Процитовано 3 лютого 2024.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зоран_Миланович&oldid=42404525