Відкрити головне меню

Зо́ран Мила́нович (хорв. Zoran Milanović, нар. 30 жовтня 1966 р., Загреб, СР Хорватія, СФРЮ) — хорватський політичний діяч, голова уряду Хорватії та керівник головної лівоцентристської політичної сили країни — Соціал-демократичної партії Хорватії (СДПХ) у 2011—2016 рр.

Зоран Миланович
Zoran Milanović
хорв. Zoran Milanović
Зоран Миланович Zoran Milanović
Зоран Миланович

Час на посаді:
23 грудня 2011 — 22 січня 2016
Президент  Іво Йосипович
Колінда Грабар-Кітарович
ПопередникЯдранка Косор
НаступникТихомир Орешкович

Лідер опозиції
Час на посаді:
2 червня 2007 — 23 грудня 2011
ПрезидентСтепан Месич (2000–2010)
Іво Йосипович (2010–донині)
ПопередникЖелька Антунович (в.о.)
НаступникЯдранка Косор

Час на посаді:
2 червня 2007 — 26 листопада 2016
ПопередникЖелька Антунович (в.о.)
НаступникДавор Бернардич

Народився30 жовтня 1966(1966-10-30) (52 роки)
Загреб, Хорватія
ГромадянствоFlag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ,
Хорватія Хорватія
Національністьхорват
Політична партіяСоціал-демократична партія Хорватії
ДружинаСаня Мусич-Миланович (хорв. Sanja Musić-Milanović)
Дітисини Анто і Марко
Ріднябатько Стіпе, мати Ґіна, брат Крешимир
Професіяправник
Релігіяагностик[1][2]

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Життя і діяльністьРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Його батьки родом із Сіня. Батько Стіпе був начальником Центру економічного розвитку, а мати Ґіна працювала вчителькою німецької та англійської мов у початковій школі.[3] Зоран має брата на ім'я Крешимир. Майбутній політик у свій час навчався в Центрі управління та судочинства (елітна середня школа). За його власним визнанням, був дуже жвавим та схильним до боротьби.[4] У 1986 р. вступив до Загребського університету на спеціальність «судове право». Вивчив англійську і російську, а також французьку мови.

Після закінчення вишу став стажистом в Хорватському торговельному суді, а в 1993 році влаштувався на роботу в хорватське МЗС, за іронією долі будучи прийнятим на роботу майбутнім політичним суперником Іво Санадером. Рік по тому Зоран вирушив у Нагірно-Карабаську Республіку в складі миротворчої місії ООН і ОБСЄ, пробувши там 45 днів.

Також у 1994 році він одружився з Санею Мусич-Миланович, з якою пізніше став батьком двох синів Анто і Марко. У 1996 році працював радником у хорватській місії при Європейському Союзі та НАТО в Брюсселі. Через два роки закінчив аспірантуру з європейського та порівняльного права при фламандському університеті Брюсселя. Повернувся до Міністерства закордонних справ у 1999 році, наприкінці строку своїх повноважень.

У лавах СДПРедагувати

У 1999 році Зоран вступив до СДП (не будучи перед цим членом будь-якої партії). Після перемоги СДП на парламентських виборах 2000 р., на нього було покладено відповідальність за взаємодію з НАТО, а три роки по тому він став помічником міністра закордонних справ Тоніно Піцули. Залишив свій пост після виборів 2003 року, коли консервативна ХДС повернулась до влади.

У 2004 році його було обрано в Головний комітет СДП. Двома роками пізніше він короткий час перебував на посаді відповідального за зв'язки партії з громадськістю (речника), підміняючи Ґордану Ґрбич. Зорана також було обрано координатором IV виборчого округу на майбутніх на той час виборах 2007 року.

Вибори голови партіїРедагувати

Позачерговий з'їзд партії відбувся в Загребі 2 червня 2007 р. у зв'язку з відставкою 11 квітня (і смертю 29 квітня від раку нирки) першого голови партії та колишнього прем'єр-міністра Хорватії Івіци Рачана.

Миланович вступив у змагання за найвищу партійну посаду, попри те, що вважався «аутсайдером» через його коротший строк перебування в партії, протистоячи Жельці Антунович (виконувачці обов'язків голови партії після відставки Рачана), Милану Бандичу та Тоніно Піцулі. 29 вересня 2007 р., в ході передвиборної кампанії на посаду голови партії, він прилюдно пообіцяв подати у відставку і ніколи не балотуватися на пост голови партії знову, якщо партія на наступних виборах не здобуде більше місць, ніж ХДС.[5] У першому турі він вів перед з 592-ма голосами, значно випереджаючи свого найближчого суперника Жельку Антунович.[6] У другому турі Зоран зіткнувся в двобої з Антунович і знову виграв з великим відривом, тим самим ставши головою партії.

На посаді голови партіїРедагувати

Миланович вже висловлював своє бажання бачити головного економічного стратега партії Любо Юрчича наступним прем'єр-міністром. Миланович керуватиме партією і на виборах 2007 року.

Оскільки черговий партійний з'їзд СДП зазвичай проводиться через 6 місяців після парламентських виборів (а отже, буде проходити десь у квітні або травні 2008 року), Миланович фактично здійснює повноваження голови партії на тимчасовій основі.

Його політичне майбутнє сильно залежатиме від результатів парламентських виборів у листопаді, які він має великі шанси виграти, враховуючи невпинний ріст популярності його особисто і його партії.

Нещодавно Миланович заявив, що Йосип Броз Тіто був більш позитивним і в цілому кращим політиком, ніж Франьо Туджман[7]

У вересні 2008 року Миланович наніс дуже розрекламований візит у Бляйбурґ (Австрія) на вшанування пам'яті про Бляйбурзьку різанину.[8] Цим він став другим вождем Соціал-демократичної партії Хорватії, який відвідав місце трагедії, першим з яких був Івіца Рачан.

Нові хорватські вибориРедагувати

За результатами хорватських парламентських виборів 2007 року СДП (з 56 місцями) впритул наблизилась до своєї головної супротивниці ХДС, яка набрала лише на 10 мандатів більше (66, включаючи 5 з хорватської діаспори, що було одним з головних питань передвиборної кампанії СДП, яка обіцяла позбавити права голосу тих, хто не проживає в країні).

Внаслідок такого гострого суперництва з майже рівними шансами обидві партії мусили формувати уряд за умови, що проведуть у парламент понад 77 зі 153 депутатів. Після виборів Миланович за суперечливих обставин висунув себе кандидатом на пост прем'єр-міністра замість Любо Юрчича, не консультуючись із Головним комітетом партії. [9] Незважаючи на кращі результати виборів, ніж будь-коли раніше, партія Милановича залишилася в опозиції, позаяк чинний прем'єр-міністр Іво Санадер першим сформував коаліцію більшості, що дозволило йому залишитися при владі.

Програвши загальні вибори 2007, Миланович не тільки не подав у відставку (як обіцяв раніше[5]), а й знову вступив у передвиборну боротьбу за посаду голови партії в травні 2008 року. Він переміг на виборах і донині обіймає посаду голови Соціал-демократичної партії Хорватії.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати