Зо́ран Мила́нович (хорв. Zoran Milanović, нар. 30 жовтня 1966 р., Загреб, СР Хорватія, СФРЮ) — хорватський політичний діяч, голова уряду Хорватії та керівник головної лівоцентристської політичної сили країни — Соціал-демократичної партії Хорватії (СДПХ) у 2011—2016 рр. Президент Хорватії з 19 лютого 2020 р.

Зоран Миланович
Zoran Milanović
хорв. Zoran Milanović
Зоран Миланович Zoran Milanović
Миланович у лютому 2020
5-й президент Хорватії
Нині на посаді
На посаді з 19 лютого 2020
Попередник Колінда Грабар-Китарович
10-й прем'єр-міністр Хорватії
23 грудня 2011 — 22 січня 2016
Президент Іво Йосипович
Колінда Грабар-Китарович
Попередник Ядранка Косор
Наступник Тихомир Орешкович
Лідер опозиції
2 червня 2007 — 23 грудня 2011
Президент Степан Месич (2000–2010)
Іво Йосипович (2010–2015)
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Ядранка Косор
Голова Соціал-демократичної партії
2 червня 2007 — 26 листопада 2016
Попередник Желька Антунович (в.о.)
Наступник Давор Бернардич
Народився 30 жовтня 1966(1966-10-30) (54 роки)
Загреб, Хорватія
Відомий як політик
Громадянство Flag of SFR Yugoslavia.svg СФРЮ,
Хорватія Хорватія
Національність хорват
Освіта факультет права Загребського університетуd і Загребський університет
Політична партія Соціал-демократична партія Хорватії
У шлюбі з Саня Мусич-Миланович (хорв. Sanja Musić-Milanović)
Діти сини Анто і Марко
Рідня батько Стіпе, мати Гіна, брат Крешимир
Професія правник
Релігія агностик[1][2]
Підпис Milanovic potpis.gif

Життя і діяльністьРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Його батьки родом із Сіня. Батько Стіпе був начальником Центру економічного розвитку, а мати Ґіна працювала вчителькою німецької та англійської мов у початковій школі.[3] Зоран має брата Крешимира. Майбутній політик у свій час навчався в Центрі управління та судочинства (елітна середня школа, нині 1-ша загребська гімназія). Ріс у столичному районі Трнє, потім — у Чрномерці. За його власним визнанням, був дуже жвавим та схильним до боротьби.[4] 1986 р. вступив до Загребського університету на спеціальність «судове право». Вивчив англійську і російську, а також французьку мови.

Після закінчення вишу став стажистом у Загребському торговельному суді, а 1993 року влаштувався у хорватське МЗС, куди його прийняв на роботу майбутній політичний суперник Іво Санадер. Через рік Зоран вирушив у Нагірно-Карабаську Республіку в складі миротворчої місії ООН і ОБСЄ, пробувши там 45 днів.

Також 1994 року він одружився з Санею Мусич-Миланович, з якою пізніше став батьком двох синів, Анто і Марко. 1996 року працював радником у хорватській місії при Європейському Союзі та НАТО у Брюсселі. Через два роки закінчив аспірантуру з європейського та порівняльного права при фламандському університеті Брюсселя. Повернувся до Міністерства закордонних справ 1999 року, наприкінці строку своїх повноважень.

У лавах СДПРедагувати

1999 року Зоран вступив до СДП (не був перед цим членом будь-якої партії). Після перемоги СДП на парламентських виборах 2000 р., на нього було покладено відповідальність за взаємодію з НАТО, а через три роки він став помічником міністра закордонних справ Тоніно Піцули. Залишив свій пост після виборів 2003 року, коли консервативна ХДС повернулась до влади.

2004 року його обрали в Головний комітет СДП. Двома роками пізніше він протягом короткого часу перебував на посаді відповідального за зв'язки партії з громадськістю (речника), підміняючи Ґордану Ґрбич. Зорана також обрали координатором IV виборчого округу на майбутніх тоді виборах 2007 року.

Вибори голови партіїРедагувати

Позачерговий з'їзд партії відбувся в Загребі 2 червня 2007 р. у зв'язку з відставкою 11 квітня (і смертю 29 квітня від раку нирки) першого голови партії та колишнього прем'єр-міністра Хорватії Івиці Рачана.

Миланович вступив у змагання за найвищу партійну посаду, попри те, що вважався «аутсайдером» через його коротший строк перебування в партії, де протистояв Жельці Антунович (виконувачці обов'язків голови партії після відставки Рачана), Милану Бандичу та Тоніно Піцулі. 29 вересня 2007 р., у ході передвиборчої кампанії на посаду голови партії, він прилюдно пообіцяв подати у відставку і ніколи не балотуватися на пост голови партії знову, якщо партія на наступних виборах не здобуде більше місць, ніж ХДС.[5] У першому турі він вів перед з 592-ма голосами, значно випереджаючи свого найближчого суперника Жельку Антунович.[6] У другому турі Зоран зіткнувся в двобої з Антунович і знову виграв з великим відривом, тим самим ставши головою партії.

На посаді голови партіїРедагувати

Миланович вже висловлював своє бажання бачити головного економічного стратега партії Любо Юрчича наступним прем'єр-міністром. Миланович керував партією і на виборах 2007 року.

Оскільки черговий партійний з'їзд СДП зазвичай проводиться через 6 місяців після парламентських виборів (а отже, мав проходити у квітні або травні 2008 року), Миланович фактично здійснював повноваження голови партії на тимчасовій основі.

Його політичне майбутнє сильно залежало від результатів парламентських виборів у листопаді, які він мав великі шанси виграти, враховуючи невпинний ріст популярності його особисто, і його партії.

Миланович заявляв, що Йосип Броз Тіто був більш позитивним і в цілому кращим політиком, ніж Франьо Туджман[7]

У вересні 2008 року Миланович здійснив дуже розрекламований візит у Бляйбурґ (Австрія), вшановуючи пам'ять про Бляйбурзьку різанину.[8] Цим він став другим вождем Соціал-демократичної партії Хорватії, який відвідав місце трагедії, першим з яких був Івиця Рачан.

Нові хорватські вибориРедагувати

За результатами хорватських парламентських виборів 2007 року СДП (з 56 місцями) впритул наблизилась до своєї головної суперниці ХДС, яка набрала лише на 10 мандатів більше (66, включно з 5 з хорватської діаспори, що було одним з головних питань передвиборчої кампанії СДП, яка обіцяла позбавити права голосу тих, хто не проживає в країні).

Унаслідок такого гострого суперництва з майже рівними шансами обидві партії мусили формувати уряд за умови, що проведуть у парламент понад 77 зі 153 депутатів. Після виборів Миланович за суперечливих обставин висунув себе кандидатом на пост прем'єр-міністра замість Любо Юрчича, не консультуючись із Головним комітетом партії. [9] Незважаючи на кращі результати виборів, ніж будь-коли раніше, партія Милановича залишилася в опозиції, позаяк чинний прем'єр-міністр Іво Санадер першим сформував коаліцію більшості, що дозволило йому залишитися при владі.

Програвши загальні вибори 2007, Миланович не тільки не подав у відставку (як обіцяв раніше[5]), а й знову вступив у передвиборчу боротьбу за посаду голови партії в травні 2008 року. Він переміг на виборах і до кінця 2016 р. обіймав посаду голови Соціал-демократичної партії Хорватії.

ПриміткиРедагувати

  1. SDP: СДП ще не досягла свого максимуму, а ХДС досягла[недоступне посилання з жовтня 2019]
  2. Knežević, Velinka. Dugo čučali u oporbi. Večernji list, 2011-11-01. Стор. 17. Процитовано 2011-11-02 (хор.)
  3. Biografija: Zoran Milanović Архівовано 30 грудень 2011 у Wayback Machine. (хор.)
  4. Javno — Hrvatska (хор.). Архів оригіналу за 3 серпень 2007. Процитовано 15 листопад 2011. 
  5. а б www.24sata.hr (хор.)
  6. http://www.nacional.hr/articles/view/34990/
  7. BIRN: Зоран Миланович: Нове ім'я в хорватській політиці Архівовано 9 лютий 2012 у Wayback Machine. (англ.)
  8. Milanović na Bleiburgu: 'Ja sam tu zbog žrtava, a ne zbog propalih režima', Dnevnik.hr (хор.)
  9. Рішення мав ухвалити Головний комітет Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine. (англ.)

ПосиланняРедагувати