Золотарьово (Україна)

Золотарьово — село в Україні, у Закарпатській області, Хустському районі. Входить до складу Драгівської сільської громади. Населення становить 4266 осіб (2001 р).

село Золотарьово
Панорама Золотарьово Панорама Золотарьово
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Хустський район
Тер. громада	Драгівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA21120090050071375
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1414
Колишня назва	Золотарево
Населення	4266
Поштовий індекс	90441
Телефонний код	+380 3142
Географічні дані
Географічні координати	48°10′51″ пн. ш. 23°30′6″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	319 м
Водойми	р. Лазівський
Місцева влада
Адреса ради	90441, с. Золотарьово, вул. Центральна, 52
Карта
Золотарьово
Золотарьово
Мапа
Золотарьово у Вікісховищі

Назва

У 1995 р. назву села Золотарево було змінено на Золотарьово.

Розташування

Село Золотарьово знаходиться в південно-східній частині Хустського району, на дорозі, що веде до «Закарпатського моря» — Вільшанського водосховища, та особливої перлини нашого краю — Синевирського озера, що за всеукраїнським конкурсом «7 чудес України» визнано одним з семи природних чудес країни. По цій же дорозі розташовані чотири дерев'яні церкви, пам'ятники архітектури XV—XVIII ст., десятки кам'яних церков та п'ять монастирів XVIII—XX ст., а також декілька мінеральних джерел, річка Теребля та безліч потічків, десятки краєзнавчих та інших музеїв, у тому числі музей архітектури та побуту «Старе село» під відкритим небом, що відтворює матеріальне, духовне та культурне життя краян в XIX та початку XX століть.

Легенда

Існує багато легенд про походження села. Найперша легенда говорить про те, що давним-давно на початку села з північно-західного боку колись були золоті копальні-шахти, де добували золото. Згодом в одній із шахт пробилося джерело з чистою кришталевою водою, яка ніколи не пересихає та настільки бурхливо б'є з під землі і викидає золоті піщинки, що люди казали: «Золота реве». А згодом і село назвали Золотарьово. До цих пір люди називають її «Золота криниця» і знаходиться вона на дні озера «Великий рибник», вода з якого перетікає в потічок, за чисту кришталеву воду з золотими піщинками люди дали йому назву «Лазурний».

Історія

Перша історична та письмова згадка про село датована 1414 роком. Про це сказано в історії-літописі села, написаної ще у 1938 році сільським вчителем Омеляном Белінським.

Чертіж

Чертіж — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Золотарьово  рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.1967

На південному краю села, у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

Функціонує храм. Черетове

Черетове

Черетове — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Золотарьово  рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.1967

Згадка у ХІХ столітті

Функціонує храм.

Дубрівка

Дубрівка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Золотарьово рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка в другій половині ХІХ століття

Топоніміка

Село розкинулось на мальовничих різнорівневих ландшафтах сивих димчастих Карпат: пагорбах, долинах, підгірках та безлічі ярочках-потічках, навесні потопає у яблуневому розово-білому цвіті, літом — у казковому розмаїтті карпатських квітів, восени — у смачних, ароматичних плодах яблук — «ферковань», а зимою ці ж яблуні, оповиті сріблястим інеєм та білим сліпучим снігом, створюють пазли, з яких кожна людина за своєю уявою може складати казкові картини. Село ділиться на кілька частин — Центр, Осуй, Посіч, Горбок, Горб, Березник, Берег, Ковбасово, Поруб, Байлово, Діброва, Чертеж, Черетово, Турчини, Депо. Кожна з них має своє походження, свою історію виникнення.

3 південного заходу села знаходиться знаменитей дубовий Королівській ліс (Королюська хаща) — належав до мисливських угідь королівської династії австро-угорськоі імперії (праліси). За переказами тут відпочивав Петро I, коли відбирає з місцевої інтелігенції вчителів до царського двору. В західній частині — гора Осуй, яка засаджена яблуневим садом, особливо чарівним у період цвітіння, фотографії друкувалися у журналах «Україна», м. Киів та «Совестский союз», м. Москва у 1980- х роках.

В урочищі гори Осуй знаходиться забута купальня з лікувальними властивостями, яка діяла з часів Австро-Угорськоі імперії, а у 50-х роках XX ст. там приймали ванни (купіль) — люди видовбували собі копанки, кидали у воду напечене каміння і купалися в мінеральній води. По дорозі на гору Вежа, що на південному сході села, з яко відкривається чудовий краєвид на Золотарьово, перед урочищем «Берег», знаходиться парк відпочинку, у якому є унікальне джерело питної води, яка витікає у дубовий чан (кадуб) для користування населення та у валув для напування худоби.

На північному заході, біля частини села, що називається Посіч, та на північному сході, біля частини села, що називається Москова, знаходяться два озера, одне з яких згадуване раніше «Великий Рибник» та «Рибник», на берегах яких можна порибалити, покупатися, розбити намети. Безпосередньо біля них протікають та беруть назву два потічки «Лазурний» і «Байлово», які біжать через все село, поповнюючись водами безліччю ярочків, та утворюють стрімкі мальовничі береги і квітучі долини. Долини цих потічків, хоча і знаходяться в різних частинах села, але люди дали їм однакову назву «Лази», використовуються для випасання худоби та сінокосів. Вздовж обох потічків, у місцях невеличких затонів, дітлахи створюють маленькі греблі, утворюючи собі місця для купання.

На південному краю села, у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

Архітектурною родзинкою приватних садиб є підвальні приміщення, де зберігається свіжим урожай яблук з осені до літа. , 9 жовтня 2011 року, був встановлений новий рекорд України в категорії «Кондитерські вироби» — найбільший яблучний пиріг України. Зафіксовано наступний результат: довжина пирога — 12.70 м, ширина — 0.58 м, вага — 246.5 кг.

Церква св. Івана Хрестителя. 1865

У 1751 р. згадують дерев'яну церкву св. Миколи з вежею, з двома дзвонами. Наступна згадка про дерев'яну церкву в доброму стані — в 1801 р. У 1937 р. місцевий вчитель Омелян Білинський почав вести «Хроніку села Золотарьова». Згідно з його записами, дерев'яну церкву в 1865 р. передали в Боронявський монастир, а дзвіницю продали селянину Довганичу на хату.

Камінь на теперішню базилічну церкву возили з гори, де нині Чумалівський монастир. Цеглу випалювали в селі хустські цигани. Камінь для вапна возили з Копашнева та із Заньовки коло Кричева. Будівництво тривало два роки і щодня на церкві працювало до 60 людей. Гроші для спорудження отримували з податків на сіль, що вивозили до Солнока та Сеґеду. Коли гроші закінчилися, звернулися до імператора Франца Йосифа І по допомогу й отримали 1500 срібних.

У церкві у вівтарі є три записи стосовно історії храму. Найдавніший повідомляє, що

«Сей дом Божий созданный 1865 и окрашеный 1875го года под руководствомъ превеленішаго г. Антонія Илляшевича пароха мистного — куратором Михаиломъ Турокъ и прочими благодітелями золотарускими на вичность и славу Божію».

Друга табличка розповідає про малювання інтер'єру в 1971 р., коли священиком був Віктор Січ, кураторами Михайло Довганич, Антон Слава та Василь Слава, а малювання виконали Дмитро Мешко з Мукачева з донькою Сонею Дринко, зятем Володимиром Дринком та сином Євгеном.

Третій напис повідомляє про зовнішній ремонт у 1981 р. за священика П. М. Симканича, кураторів М. І. Довганича, А. П. Довганича, Михайла Станка. Хрест для вежі виготовив і встановив Іван Довганич.

Дерев'яну двоярусну дзвіницю, очевидно, спорудили після Першої світової війни, але тепер вона оббита новими дошками і пофарбована набіло. Біля церкви бетонний хрест, поставлений Іваном Бабичем у 1905 р.

У селі народилися священик Василь Довгович (1783—1848) — видатний діяч культури краю та відомий священик-патріот Василь Лар (1892—1983). Священик Микола Ляхович перебував у концтаборах з 1949 до 1956 р.

Церква св. Петра і Павла. 1998

Проект стрункої цегляної п'ятибанної церкви 38 м завдовжки, 24 м завширшки та 48 м заввишки виконали хустський архітектор В. М. Довганич та інженер М. М. Мадяр.

Фундамент освятили 1 жовтня 1995 р., а 6 жовтня почали мурувати стіни. Очолив будівництво Василь Рішко з Драгова. Помічниками були ще троє драгівських майстрів.

Церкву будували на пожертви, а особливою жертовністю відзначився монах Яким з Чумальова. Багато зусиль доклали куратор Іван Бабич та Йосип Довганич.

Першим священиком у новобудові став о. Михайло Вурста.

Відомі люди

Василь Довгович (1783-1849) - поет, філософ, лінгвіст, етнограф, один із фундаторів і член-кориспондент Угорської академії наук (1831). Автор наукових трактатів, мовознавчих та етнографічних досліджень, поезій: 18 - українською мовою, 131 - латинською, 41 - угорською мовами.

Сливка Олександр Іванович (1909 - 2008) - прозаїк, драматург, актор Хустського народного театру, член Спілки письменників України, вчитель історик. Збірки: "Драматичні твори", "Тепла осінь", "Минулося та не забулося", "Широке", "З чистого серця", "На цій тяжкій дорозі".

Попович Антон (1924-2014) - генерал Чеської армії.

Туристичні місця

- «Золота криниця» і знаходиться вона на днi озера «Великий рибник», вода з якого перетікає в потічок, за чисту кришталеву воду з золотими пiщинками люди дали йому назву «Лазурний».

- знаменитий дубовий Королiвськiй лiс (Королюська хаща)

- яблука — «феркованя»

- В урочищi гори Осуй знаходиться забута купальня з лiкувальними властивостями, яка дiяла з часів Австро-Угорськоi iмперii

- По дорозi на гору Вежа, що на пiвденному сходi села, з яко відкривається чудовий краєвид на Золотарьово, перед урочищем «Берег», знаходиться парк вiдпочинку, у якому є унiкальне джерело питної води, яка витікає у дубовий чан (кадуб) для користування населення та у валув для напування худоби.

- у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

- На північному заході, біля частини села, що називається Посіч, та на північному сході, біля частини села, що називається Москова, знаходяться два озера, одне з яких згадуване раніше «Великий Рибник» та «Рибник», на берегах яких можна порибалити, покупатися, розбити намети.

- храм св. Івана Хрестителя. 1865

- св. Петра і Павла. 1998

Посилання

• Погода в селі Золотарьово [Архівовано 5 березня 2008 у Wayback Machine.]
• Сайт села Золотарьово