Відкрити головне меню

Закарпатські замки збудовані у різні епохи різними правителями, різними народами. Розкинуті у часі, але об’єднані спільною географією й призначенням — бути твердинями, здатними стояти на захисті життя, майна та інтересів свого володаря і його підданих, охороняти гористі володіння від вторгнення ворогів із заходу чи сходу, розділених Карпатським гірським хребтом.[1]

Одним з призначенням багатьох замків була охорона знаменитого Соляного шляху, а також королівські (Ужгородський та Замок Паланок), лицарські замки (Квасівський та Бронецький замки).

На території Закарпаття знаходяться будівлі і руїни дванадцятьох середньовічних замків:

  1. Ужгородський (м.Ужгород) – XI ст., нині музей.
  2. Мукачівський (м.Мукачево) - XI ст., нині музей.
  3. Невицький (с.Невицьке Ужгородського району) – руїни, XIII-XVII ст.
  4. Середнянський (смт.Середнє Ужгородського району) – руїни, XII-XVIII ст.
  5. Чинадієвський (смт.Чинадієво Мукачівського району) – паркова споруда, XV ст.
  6. Бронецький (с.Бронька Іршавського району) – залишки, XIII-XIV ст.
  7. Квасівський (с.Квасово Берегівського району) – руїни, XII-XVI ст.
  8. Боржавський (с.Вари Берегівського району) – залишки, XI XVII ст.
  9. Королевський (смт.Королево Виноградівського району) – руїни, XII-XVII ст.
  10. Виноградівський (м.Виноградів) – руїни, XI-XVI ст.
  11. Хустський (м.Хуст) – руїни, XI-XVIII ст.
  12. Вишківський (смт.Вишково Хустського району) – залишки, XIII-XIV ст.

Всі замки втратили своє первинне функціональне призначення, а від більшості з них залишилися руїни[2].

Боржавський замокРедагувати

Докладніше: Боржавський замок

Кажуть до приходу угорців в с. Вари стояв дерев'яний замок Боршо, в якому жили підлеглі болгарського князя Салана. У 903 р. після триденної облоги ним оволоділи угорські племена. На місці дерев'яної фортеці була збудована кам'яна фортеця, яка перебувала у королівській владі. Після татаро-монгольської навали на Західну Європу у 1242—1243 рр. фортеця почала занепадати. Під час турецьких нападів у 1566 р. вона була зруйнована.

Вари – село, центр сільської Ради, розташоване при впадінні ріки Боржави в Тису, за 11 км на південь від Берегового. На території села виявлено залишки старослов’янського городища ІХ-ХІ стст (захисні вали). За твердженням угорського літописця Аноніма, на місці Варів ще до приходу угорців був дерев'яний замок Боршо, в якому проживали підлеглі східнослов’янського князя Салана. У 826 р. після триденної облоги замком оволоділи угорці. Після татарської навали 1241р. замок став занепадати. Коли він був зруйнований, невідомо. Можливо, під час міжусобиць після смерті останнього представника династії Арпадів, на початку XIV ст. Його залишки, невелика вежа і часовня, були зруйновані польськими військами у 1657 році.

Бронецький замокРедагувати

Докладніше: Бронецький замок

Перша згадка про замок відноситься до 1273 р. У грамоті угорського короля Ласло IV сказано, що замок був відібраний у ворогів його батька Іштвана V. Останні писемні відомості про Бронецький замок — згадка у грамоті Арпадовича — угорського короля Ендре ІІІ.

Замок Канків (Виноградівський замок)Редагувати

В ХІ ст. тут стояло укріплення. У 1399 р. Жигмунд І дарує фортецю барону П. Перені. На місці дерев'яного укріплення зводять кам'яну фортецю. У XV ст. родина Перені передає фортецю ченцям-францисканцям, які перетворюють її в монастир. Під час релігійних воєн у 1566 р. загін королівський військ Австрійської імперії під командуванням генерала Текелеші штурмом оволодів фортецею і зруйнував її.

Вишківський замокРедагувати

Докладніше: Вишківський замок

Перша згадка про фортецю відноситься до 1281 р., коли брати Мік і Іштван Чепа з роду Гунт-Пазмань на землях, подарованих їм угорським королем Ласло IV, побудували на горі Вар-Гедь (висота 589 м) земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам'яна сіль. У 1300—1350 рр. фортеця була центром Марамороського комітату.

Квасівський замокРедагувати

Докладніше: Квасівський замок

Фортеця контролювала сухопутний «соляний» шлях і вихід із Боржавської долини. У XVI ст. Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. У результаті цього угорський дворянський сейм у 1564 р. постановив зруйнувати замок, а майно власника конфіскувати на користь держави.

Замок Нялаб (Королівський замок)Редагувати

На місці старого слов'янського городища угорський король Іштван V наказав збудувати королівський мисливський будинок, де у другій половині ХІІІ ст. Бела IV заклав кам'яний замок для укріплення кордонів держави. У 1405 р. замок був переданий роду баронів Перені. Після антигабсбурзької змови, в якій брала участь родина Перені, за наказом імператора Леопольда І замок було зруйновано.

Замок ПаланокРедагувати

Докладніше: Замок Паланок

У ІХ—Х ст. на Замковій горі існувало дерев'яне укріплення слов'ян. Перші відомості про кам'яний замок відносяться до ХІ ст., коли король Угорщини Ласло І Святий дає вказівку укріпити фортецю кам'яними стінами від набігів кочівників. У 1321 р. король Карл Роберт запросив майстрів з Італії для розбудови фортеці. У 1396 р. право на володіння замком дістав родич короля Жигмунда І, князь подільський Федір Корятович. Пізніше за наказом Ласло ІІ фортеця перейшла до угорської корони, право володіння нею діставав старший у королівському роді. Під час визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. фортеця була взята військами Ференца ІІ Ракоці і стала на час повстання його резиденцією. У 1896 р. на честь тисячоліття приходу угорських племен у Середньодунайську низовину замок був офіційно закритий.

Невицький замокРедагувати

Докладніше: Невицький замок

Вперше згадується на початку XIV ст., як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644 р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

Середнянський замокРедагувати

У ХІІІ ст. на місці сучасного селища міського типу Середнє був збудований замок найсильнішого в Західній Європі католицького ордену тамплієрів (храмовників). Після розпаду ордена у 1312 р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла. Під час визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. замку було завдано значного пошкодження.

Ужгородський замокРедагувати

Найстаріша з усіх фортець Закарпаття. В ХІ—ХІІ ст. тут будується кам'яна кріпость. В 1322 р. замок був переданий італійському графу Філіпу Другету. Рід Другетів володів замком 1322—1691 рр. В 1691 р. новим власником замку став Міклош Берчені, який значно розбудовує його. Під час визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. замок був взятий повстанцями. Після 1711 р. замок був перетворений у церковну гімназію.

Хустський замокРедагувати

Докладніше: Хустський замок

У 1191 р. угорські королі закінчили будувати фортецю, будівництво якої йшло понад сто років. Після 1526 р. замок перейшов до Трансільванського князівства. У 1709 р. у замку відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників Ференца ІІ Ракоці. У 1766 р. під час великої грози над Хустом блискавка влучила в порохову вежу замку і запалила її, від чого значна частина фортеці була знищена.

Шенборн замокРедагувати

Детальніше: Замок Шенборн

Цей палац, або замок, був побудований графом Бухеймом Шенборном в 1890—1895 роках. Коло палацу був розбитий чудовий сад-дендрарій з декоративним озером у центрі. Були висаджені рідкісні породи дерев — самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук, італійська глиниця. Сам мисливський замок побудований в романтичному стилі, поєднуючи романські та готичні мотиви.

Чинадієвський замокРедагувати

Збудований у XV ст. бароном Перені. Замок був центром Чинадіївської домінеї. У 1657 р. замок був значно пошкоджений польськими військами князя Любомирського. Пізніше виконував функції в'язниці.

Відомі постатіРедагувати

  • графи Другети.
  • Ілона Зріні — єдина жінка, яка мала грамоту Аткаме, що не вручається жінкам, а тільки чоловікам.
  • Софія Баторі.
  • бабуся воєводи Брана (графа Дракули із родини Драґа).

ВиноскиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати