Вікіпедія

Залізна каплиця (Київ)

Каплиця святого Олександра Невського[1] (також Залізна каплиця[2], капли́ця в пам'ять врятува́ння життя Олекса́ндра II) — культова споруда у Києві, збудована у 1869—1871 роках та знищена більшовиками у 1928 році. Первісно розташовувалася на місці сходів, що ведуть з Європейської площі в бік Арки дружби народів, а у 1910—1928 роках — на вулиці Грушевського, навпроти вулиці Садової, біля входу до Царського саду[1].

Каплиця в пам'ять врятування життя імператора Олександра ІІ
Європейська площа та Залізна каплиця
50°26′52.688826226541″ пн. ш. 30°32′6.8051600675886″ сх. д. / 50.44797° пн. ш. 30.53522° сх. д. / 50.44797; 30.53522
Тип спорудикультова споруда
РозташуванняУкраїна Україна, Київ
ІнженерОлександр Ніккельс
Початок будівництва1 червня 1869
Кінець будівництва28 вересня 1871
Зруйновано1928
Відбудованоне відбудовувалась
Вартість6 тис. рублів
Стильнеоросійський
НалежністьРПЦ
Залізна каплиця (Київ). Карта розташування: Київ
Залізна каплиця (Київ)
Залізна каплиця (Київ) (Київ)
Мапа

Історія

ред.

4 квітня 1866 року революціонер Дмитро Каракозов здійснив невдалий замах на імператора Олександра ІІ. 20 квітня того ж року міська влада ухвалила рішення про встановлення на честь цієї події («в пам'ять врятування життя імператора») меморіальної каплиці[3][1]; незабаром почався збір добровільних пожертвувань на її будівництво. 12 листопада громада визначила місце розташування каплиці — по вулиці Олександрівській (сучасна вулиця Грушевського), в місці сходження її з Хрещатиком, тобто біля входу до Царського саду з боку Європейської площі[4]. На цей момент вже було зібрано 5636 руб. 21¾ коп., тому в березні наступного, 1867-го року спеціальний комітет від міської думи, очолюваний міським головою, розглянув 4 проєкти від архітекторів Іконнікова, Самонова, Федорова та інженера Бенземана, кошторис усіх цих проєктів складав близько 8—9 тис. руб[4]. Серед них переміг проєкт Петра Федорова, проте київський генерал-губернатор Олександр Безак зажадав самостійно розглянути усі конкурсні проєкти[5]. На той час в Києві вже почалося будівництво так званої Залізної церкви за оригінальним проєктом петербурзького інженера Р. Ніккельса, тому Безак запропонував звести меморіальну каплицю за тією самою технологією[1] і через завідувача справами із забезпечення сільського духовенства та спорудження православних церков міністерства внутрішніх справ П. М. Батюшкова 28 квітня того ж року отримав від інженера Ніккельса згоду усього за 6 тис. руб. виготовити з власних матеріалів металеві конструкції, перевезти їх до Києва, зібрати каплицю й оформити усе зовнішнє та внутрішнє опорядження споруди[5][6].

Між тим почалися проблеми із раніше обраним місцем встановлення каплиці. Територію, де мала постати каплиця, віддали у користування Акціонерному товариству штучних мінеральних вод, раніше виселеному з Маріїнського палацу, де почалася відбудова після пожежі 1819 року[7]. На початку 1868 року генерал-губернатор Безак доручив пошук іншого місця для каплиці новопризначеному цивільному губернатору Михайлу Катаказі[7], і вже 7 березня міська дума ухвалила рішення про встановлення каплиці на Олександрівській вулиці, трохи вище будівлі сучасного Національного художнього музею України[8]. Однак пізніше митрополит Арсеній переконав Безака встановити каплицю на попередньому місці, «на з'єднанні Олександрівської вулиці та Хрещатика, навпроти фонтана у самого Царського саду»[8].

1 червня 1869 року відбулося урочисте закладення меморіальної каплиці, у липні того ж року площа, де вона мала постати, отримала нову назву — Царська[3][9]. Будівельними роботами керував архітектор М. Юргенс[1], який паралельно споруджував Залізну церкву на Євбазі, тому освячення каплиці відбулося лише 28 березня 1871 року[8] (втім, Сементовський наводить іншу дату — 26 вересня[2]). Це була невелика однобанева каплиця, у поширеному тоді неоросійському стилі. Підпорядковувалася каплиця Микільському Пустинному монастирю[1].

Спершу каплиця Олександра Невського вдало вписалася у навколишню малоповерхову забудову, створюючи своєрідний містобудівний акцент у перспективі Хрещатика[1]. Втім, вже на зламі XIX—XX століть, коли в Києві панував «будівельний бум» і міська забудова почала стрімко рости вгору, каплиця «загубилася» серед хрещатицьких новобудов. У 1905 році Залізну каплицю вирішили перенести вище по Олександрівській вулиці[8], адже вона заважала трамвайному руху площею[1]. На її місці в 1911 році встановили великий пам'ятник Олександру II[9], а саму каплицю розібрали та перенесли до входу до Міського саду, навпроти вулиці Садової[8][1][6].

За радянської влади каплицю закрили, ймовірно, ще на початку 1920-х років, адже на момент свого знесення у 1928 році вона стояла пусткою та не використовувалася жодною релігійною громадою. 15 лютого 1928 року міська рада ухвалила рішення про руйнування каплиці, адже «будь-якої цінності вона з себе не являє», і ймовірно, невдовзі Залізну каплицю розібрали[10][1]. У 1950-х роках приблизно на місці Залізної каплиці спорудили сходи до парку та фонтан[6].

Опис

ред.

Микола Сементовський у своєму путівникові Києвом (видання 1900 року) подає такий опис Залізної каплиці[11]:

 

...каплиця зсередини обкладена цеглою; її освячення відбулося 26 вересня 1871 року. Основа каплиці квадратна: у довжину і ширину по 6 аршинів; її архітектура не має особливої краси, і сама будівля навряд чи виявиться тривкою, адже багато її залізних частин, що не були доставлені з Санкт-Петербургу, де будувалася каплиця, замінювали виробами доморощених ремісників. Ззовні каплиця пофарбована темно-жовтою олійною фарбою, пірамідальна баня — блакитнуватого кольору, хрест і під ним шар позолочені. Облаштування каплиці коштувало понад 10 тис. руб. сріблом

Оригінальний текст (рос. дореф.)
...часовня... внутри выложена кирпичемъ; освященіе ея послѣдовало 26 сентября 1871 года. Основаніе часовни квадратное: въ длину и ширину по 6 аршинов; архитектура ея не представляетъ собою особой красоты, и самое зданіе едва ли окажется прочнымъ, такъ какъ многія желѣзныя его части, которыя не были доставлены изъ Санкт-Петербурга, гдѣ строилась часовня, замѣнялись издѣліями доморощеныхъ ремесленниковъ. Снаружи часовня выкрашена темно-желтою масляною краскою, пирамидальный куполъ — голубоватаго цвѣта, крестъ и подъ нимъ шаръ вызолочены. Устройство часовни обошлось болѣе 10 тыс. руб. серебром
  

Каплиця була у плані квадратною із скошеними кутами, завершена шатровим куполом із двома рядами кокошників, люкарнами та цибулястою маківкою[6]. Вхід до каплиці був декорований ґанком із стилізованими колонами[6].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л Кальницький, 2012, с. 109.
  2. ↑ а б Сементовський, 1900, с. 143.
  3. ↑ а б Ковалинський, 2004, с. 226.
  4. ↑ а б Ковалинський, 2004, с. 227.
  5. ↑ а б Ковалинський, 2004, с. 228.
  6. ↑ а б в г д Третяк, 2004, с. 56.
  7. ↑ а б Ковалинський, 2004, с. 229.
  8. ↑ а б в г д Ковалинський, 2004, с. 230.
  9. ↑ а б Рибаков, 2003, с. 43.
  10. ↑ Ковалинський, 2004, с. 231.
  11. ↑ Сементовський, 1900, с. 143-144.

Джерела

ред.
  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Каплиця св. Олександра Невського // Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Ковалинський В. В. Європейська площа // Київські мініатюри. — К. : Купола, 2004. — Т. 3. — 456 с. — (Київські мініатюри) — 1500 прим. — ISBN 966-7320-00-6.
  • Рибаков М. О. Хрещатик відомий і невідомий. — К. : Кий, 2003. — 504 с. — 5000 прим. — ISBN 966-7161-50-1.
  • Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Залізна_каплиця_(Київ)&oldid=43482376