Забивач
Забива́ч[1], прибі́йник[2] (рос. прибойник, англ. rammer) — пристрій для досилання заряду у камору гармати. Термін уживається переважно щодо ручних досилальних пристроїв. Для пристроїв автоматичного заряджання зазвичай використовується термін «досилач».
У гарматах, заряджуваних з дула, забивач являв собою дерев'яний циліндр (стакан) або зрізаний конус, насаджений на держак. За його допомогою гарматник-заряджальник досилав (забивав) у камору зарядний картуз, пиж і снаряд. Циліндри забивачів для єдинорогів мали виїмку для гранатної (дистанційної) трубки, щоб запобігти розколюванню останньої під час заряджання. Забивач для малокаліберних гармат насаджувався на другий кінець держака банника, а забивач для великокаліберних кріпився на окремому держаку з особливою ручкою на кінці. Така конструкція уможливлювала діяти ним, стоячи трошки осторонь від дула — це зберігало життя заряджальнику при випадковому вибусі пороху в каналі ствола. Відомі також забивачі-банники, дещо схожі з японськими нунчаку: короткі держаки банника і забивача у них були з'єднані короткою гнучкою зв'язкою. Це дозволяло забивати заряд і банити ствол, стоячи збоку гармати (що було важливо, наприклад, у казематах чи на кораблях при заряджанні із закритими портами) і робило артилерійське приладдя більш компактним. Також держаком забивача міг слугувати відтинок жорсткого троса (такий забивач називався шток)[3].
У морській артилерії використовування забивача для заряджання гармат протрималося до 1880-х. З 1874 року, починаючи з панцерника «Тандерер[en]», для дульнозарядних гармат застосовували також гідравлічні забивачі[4].
Забивач використовують і в сучасній артилерії — для досилання снаряда у камору вручну за несправності автоматичного досилача[5][6][7].
Див. також
ред.
Примітки
ред.- ↑ Rammer // Великий англо-український словник / Є. І. Гороть, Л. М. Коцюк, Л. К. Малімон, А. Б. Павлюк. — Вінниця : Нова книга ; Х. : Ранок, 2011. — 1700 c.
- ↑ Бурячок А., Демський М., Якимович Б. Приближённый — Придерживать // Русско-украинский словарь для военнослужащих. — K. : Варта, 1995. — P. 107. — ISBN 5-7707-7108-9.
- ↑ Шток // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ Hodges, Peter (1981). The Big Gun: Battleship Main Armament 1860–1945. Conway Maritime Press. с. 10. ISBN 0-85177-144-0. (англ.)
- ↑ Артиллерийская принадлежность // Александр Берназ. Техническое оснащение русской артиллерии начала XIX в. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 16 грудня 2014.
- ↑ Самойлов К. И. Прибойник // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
- ↑ Прибойник // Толковый Военно-морской Словарь. — 2010. (рос.)