Відкрити головне меню
Картуз 12" морської гармати Mark IX

Зарядний карту́з — оболонка; зроблена з сирцевого шовку, щільної бавовняної, ацетатної або іншої тканини мішок, зазвичай циліндричної форми, в якому розміщується метальний заряд артилерійських та мінометних пострілів.

Сам термін «картуз» запозичено через російську з німецької мови, походячи з сер.-н.-нім. kartûse, kardûse («клуночок», «гаман») < фр. саrtоuсhе («набій») < італ. саrtоссiо («обгортка, мішечок»)[1]. Припускається також нідерландське походження слова (kardoes).

Застосування зарядного картуза дозволило комплектувати заздалегідь артилерійський постріл і підвищити скорострільність артилерії. Боєприпас, у якому використовують зарядний картуз, називається «роздільно-картузним артилерійським пострілом», процес заряджання ним гармати — також «роздільно-картузним», а сама гармата — картузною.

Зарядний картуз використовують з XVII століття[2]. У Російській імперії зарядний картуз був введений за Петра I і спочатку зшивався з бавовняної, полотняної чи вовняної тканини. До початку XX століття його виготовляли виключно з шовкової тканини — яка не пошкоджувалася міллю, не витягувалася в зарядах великої ваги і не давала тліючих залишків, що створювали загрозу передчасного пострілу при подальшому заряжанні.

Матерчаті картузи з порохом використовувалися в мінометах, зокрема, радянському 120-мм полковому мінометі. Вони закріплювалися на хвостовик міни для посилення заряду і, відповідно, підвищення дальності стрільби[3].

ПриміткиРедагувати

  1. Картуз // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  2. Военный энциклопедический словарь / Глава ред. кол. Н. В. Огарков. — М. : Воениздат, 1983. — 863 с. — 300 000 прим.
  3. 120-мм міномети полкові зразків 1938, 1941 і 1943 років -120mortars.html

ЛітератураРедагувати

Див. такожРедагувати