Жиль Делез
фр. Gilles Deleuze
Західна філософія
Gilles Deleuze
Народження 18 січня 1925(1925-01-18)
Париж
Смерть 4 листопада 1995(1995-11-04) (70 років)
Париж
Поховання cimetière de Saint-Léonard-de-Noblatd
Громадянство (підданство)  Франція
Знання мов
  • французька[1]
  • Діяльність
  • історик, письменник, викладач університету, історик філософії, art theorist
  • Викладав ліцей Людовика Великого, Національний центр наукових досліджень, University of Lyon[d], Університет Париж VIII і Паризький університет
    Науковий ступінь докторський ступінь
    Школа / Традиція постмодернізм
    Основні інтереси Постмодернізм, Постструктуралізм
    Значні ідеї ризома, тіло без органів, шизоаналіз, план імманентності, машини наділені бажаннями
    Вплинув Фелікс Гваттарі, Єн Гамільтон Грант
    Alma mater Паризький університет, Ліцей Карно, Ліцей Генріха IV і ліцей Людовика Великого
    Літературний напрям Матеріалізм, постструктуралізм, метафізика, західна філософія і континентальна філософія
    Зазнав впливу
  • Спіноза, Кант, Ніцше, Бергсон, Лейбніц, Юм, Фуко, Зігмунд Фрейд, Карл Маркс, Фелікс Гваттарі
  • Вчителі Жан Іпполіт[2] і Жорж Канґієм
    Визначний твір
  • Difference and Repetitiond, The Logic of Sensed, Anti-Oedipusd, A Thousand Plateausd, Cinémad і What is Philosophy?d
  • Історичний період Філософія XX століття
    Конфесія атеїзм
    У шлюбі з Denise Paul Granjouand
    Діти (2)
  • Émilie Deleuzed
  • Автограф

    CMNS: Жиль Делез у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Жиль Деле́з (фр. Gilles Deleuze, МФА[ʒil dəløz]; *18 січня 1925, Париж — †4 листопада 1995, Париж) — французький філософ ХХ століття.

    Від початку 1960-х Делез написав багато значних праць, присвячених питанням філософії, літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Найгучнішої слави зажили дві його книги, це Анти-Едіп (1972) й Тисяча плато (1980), обидві в співавторстві з Феліксом Ґваттарі. Його книги Відмінність та повторення (1968) та Логіка сенсу (1969) спонукали Мішеля Фуко сказати, що «один день цього століття, мабуть, назвуть Делезівським»[5]. (Натомість Делез так прокоментував цей вислів: «цей жарт розважає таких людей як ми, тоді коли інших дратує»[6].)

    Життєпис ред.

    Народився в робітничій сім'ї в Парижі, де й провів усе своє життя. Початкову освіту здобував під час Другої світової війни у ліцеї Карно. Крім того, протягом року, Делез відбув додатковий курс (khâgne) у ліцеї Генріха IV. У 1944 році Делез поступив до Сорбонни. Де його вчителями були відомі фахівці з історії філософії, такі, як Жорж Канґієм (Georges Canguilhem), Жан Іпполіт (Jean Hyppolite), Фердінан Альк'є (Ferdinand Alquié) і Моріс де Ґандіяк (Maurice de Gandillac), надалі інтерес до Делеза як канонічної фіґури сучасної філософії викликаний багато в чому завдяки цим учителям. Крім того, Делез зацікавився роботами неакадемічних мислителів, таких як Жан-Поль Сартр[7]. Він здобув аґреґацію (agrégation) з філософії у 1948 році.

    Делез викладав у різних ліцеях (Ам'єна, Орлеана, Луї Ле Ґранд) до 1957 року, коли посів місце в Сорбонні. У 1953 році він опублікував свою першу монографію, Емпіризм і суб'єктивність, по Юму. Він одружився з Деніз Поль «Фанні» Ґранжуан (Denise Paul «Fanny» Grandjouan) в 1956 році. З 1960 по 1964 він обіймав посаду в Національному центрі наукових досліджень. За цей час опублікував епохальну працю Ніцше і філософія (1962) і заприятелював з Мішелем Фуко. З 1964 по 1969 рік був професором в Університеті Ліона. У 1968 році опублікував дві дисертації, Відмінність та повторення (науковий керівник Ґанділак) і Експресіонізм у філософії: Спіноза (керівник Алкве).

    У 1969 році отримав призначення в університет Університеті Париж VIII — Венсенн, експериментального вишу, організованого з метою здійснення освітньої реформи. Цей новий університет залучив цілий ряд талановитих учених, у тому числі Фуко (який запропонував запросити Делеза), і психоаналітика Фелікса Ґваттарі. Делез викладав у Венсені аж до свого виходу на пенсію в 1987 році.

    Делез, затятий курець, хворів на виснажливі легеневі хвороби впродовж останніх 25 років свого життя. Останні десять років життя ці проблеми все більше загострювалися і підсилювалися, Делезу ставало важко дихати.[8] Хоча частину легеней було видалено, хвороба поширилася по всій легеневій системі. Делез потерпав від трахеотомії, втратив дар мови[9] і вважав що його «прикували, як собаку» до кисневого апарату[10]. В останні роки життя, таке просте завдання, як написання кількох слів, вимагало неймовірних зусиль. У 1995 році Делез покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна своєї квартири[11].

    Виноски ред.

    1. Czech National Authority Database
    2. https://www.oxfordreference.com/view/10.1093/oi/authority.20110803095954823
    3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    4. Laje A. La batalla cultural, La batalla cultural: Reflexiones críticas para una Nueva Derecha, de Agustin Laje - Libros en Google Play — 1 — Buenos Aires: 2022. — P. 450. — 512 с. — ISBN 978-987-8916-09-5
    5. Foucault, «Theatrum Philosophicum», Critique 282, p. 885.
    6. Negotiations, p. 4. Щоправда, у пізнішому інтерв'ю, Делез зауважував: «Я не знаю, що Фуко мав на увазі, я ніколи в нього про це не питав» (Negotiations, p. 88).
    7. Dialogues, p. 12: «Після звільнення ми ще як диваки стирчали в історії філософії. Ми просто поринули в Геґеля, Гуссерля і Гайдеґера, ми були як цуценята, і в схоластиці дужче, ніж у середньовіччі. На щастя, був Сартр. Сартр був з іношого боку, він був дійсно ковтком свіжого повітря з вулиці.»
    8. Архівована копія. Архів оригіналу за 5 травня 2019. Процитовано 15 березня 2010. 
    9. A.P. Colombat, «November 4, 1995: Deleuze's death as an event [Архівовано червень 6, 2011, у Wayback Machine.]», Continental Philosophy Review 29.3 (July 1996): 235—249.
    10. Philip Goodchild, Deleuze and Guattari: An Introduction to the Politics of Desire (Thousands Oaks, CA: Sage, 1996).
    11. Gilles Deleuze. Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 20 травня 2010. Процитовано 8 липня 2009. 

    Див. також ред.

    Література ред.

    Посилання ред.