Жидачівський повіт
Жидачівський повіт — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входила до складу Речі Посполитої двох народів (Львівська Земля), Австро-Угорщини, Західно-Української Народної республіки, Республіки Польща та УРСР (в складі СРСРР) та України. Адміністративним центром повіту було місто Жидачів.
| Жидачівський повіт | |
|---|---|
|
пол. Powiat żydaczowski | |
|
| |
| Місто | Жидачів |
| Найбільше місто | Жидачів |
| Країна | .svg){kind=small} Польська Республіка і  Австро-Угорщина
|
| Регіон | Станиславівське воєводство |
| Гміни | 74 (1867—1934), 10(1934—1939) |
| Населення | |
| - повне | 83.800 осіб (1931) |
| - густота | 95 осіб/км² |
| Площа | |
| - повна | 883 км² |
| Дата заснування | 1867 |
| |
Австро-Угорщина Редагувати
Населені пункти Жидачівського повіту,Львівської Землі,Руського воєводства, що отримали міське маґдебурзьке право- за часів Речі Посполитої двох народів - два найбільші центри – Жидачів та Долина отримали, як королівські міста, а шість інших (Стрілища, Ходорів, Журів, Соколів, Монастирець, Журавно, Розділ) були засновані як приватні шляхетські міста. Загалом Жидачівський повіт залишався одним з найменш урбанізованих регіонів західноукраїнських земель у досліджуваний період.До Жидачівського повіту у 1867 р. було приєднано Миколаївський повіт з 36 ґмінами ,та Журавненський повіт з 37 ґмінами . Однак поділ судових органів у вигляді двох окремих адміністрацій зберігався попереднім до 1882 р., коли з них було утворено ще й Жидачівську повітову судову адміністрацію, до якої включено 24 громади, ґміна Станькова була передана Калуському повіту,а ґміна Журів Рогатинському повіту,ще до Першої світової війни.
На 1910 р. повіт поділявся адміністративно на 76 громад, земельно — на 61 кадастральну гміну та займав площу 936 км². Населення повіту становило: на 1900 р.— 74 158 осіб на 1910 р. — 83 339 осіб.
У складі ЗУНР Редагувати
Повіт входив до Стрийської військової округи Станиславівської військової області ЗУНР. Повітовим комісаром спочатку був Іван Білинський, директор школи в Пчанах; з 8 листопада 1918 р. — д-р Михайло Качмарський, комісар староства. В місті Миколаїв міським комісаром (бургомістром) обраний землероб Андрій Гірник. Делегат до УНРади від повіту обраний Микола Левицький.[1]
У складі Польської Республіки Редагувати
Включений до складу Станиславівського воєводства після утворення воєводства у 1920 році на землях ЗУНР. До складу повіту входило 101 поселення (з них 4 міста, 70 сільських гмін і 24 фільварки та 3 знелюднілі поселення) зі 39 865 житловими будинками. Загальна чисельність населення повіту складала 77 024 осіб (за даними перепису населення 1921 року), з них 56 724 — греко-католики, 14 799 — римо-католики, 5 352 — юдеї, 149 — інших визнань.
Зміни адміністративного поділу Редагувати
1 квітня 1927 р. вилучено частину сільської гміни Пчани і утворено самоврядну гміну Воля Любомирська[2]. Також 1 квітня 1927 р. до міста Журавно приєднане село Побережжя[3].
Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року сільські гміни Баліче Подґурне (Баліче Зажечне), Баліче Подружне і Юсептиче з Жидачівського повіту вилучили і включили до Стрийського[4].
1 серпня 1934 р. було здійснено новий поділ на сільські гміни шляхом об'єднання дотогочасних (утворених ще за Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.
Міста (Міські ґміни) Редагувати
- м. Жидачів
- містечко Журавно — місто з 1934 р.
- містечко Миколаїв над Дністром — місто з 1934 р.
- містечко Розділ — місто з 1934 р.
Сільські ґміни Редагувати
Кількість:
1920—1934 рр. — 68
1934 рр. — 65
1934—1939 рр. — 6
Населення Редагувати
Українці-грекокатолики становили 75 % населення повіту (1907)[5].
У 1939 році в повіті проживало 90 330 мешканців (69 030 українців-грекокатоликів — 76,42 %, 6 595 українців-латинників — 7,3 %, 6 265 поляків — 6,94 %, 785 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,87 %, 5 635 євреїв — 6,24 % і 2 040 німців та інших національностей — 2,26 %)[6].
У складі СРСР Редагувати
27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР Жидачівський повіт включений до новоутвореної Дрогобицької області[7]. 17 січня 1940 року територія Жидачівського повіту поділена на райони кожен із кількох ґмін:
- Жидачівський — з міської ґміни Жидачів та сільських Жидачів і Руда;
- Журавнівський — з міської ґміни Журавно та сільських Жидачів і Млиниська;
- Миколаївський .— з міських ґмін Миколаїв і Розділ та сільських Миколаїв над Дністром і Розділ.
Сучасність Редагувати
Територія кол. Жидачівського повіту тепер перебуває у складі Стрийського району, Львівської області.
Примітки Редагувати
- ↑ Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 listopada 1926 r. o utworzeniu gminy wiejskiej Wola-Lubomirska w powiecie żydaczowskim województwie stanisławowskiem. [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 15 lutego 1927 r. o zmianie granic gminy miejskiej Żurawno w powiecie żydaczowskim, województwie stanisławowskiem. [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Dz.U. 1934 nr 48 poz. 441. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 26 серпня 2016.
- ↑ Українці. Частка у населенні повітів. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 25 березня 2017.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 106-108.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
Посилання Редагувати
- Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 lipca 1934 r. o podziale powiatu dolińskiego w województwie stanisławowskiem na gminy wiejskie. [Архівовано 8 червня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
- Żydaczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 880. (пол.)