Відкрити головне меню

Жан Йосафат-Іван

український священик канадського походження, громадський діяч, перекладач

Йосафат Жан
Йосафат Жан.jpg
Народився 19 березня 1885(1885-03-19)
Рімускі, Квебек, Канада
Помер 8 червня 1972(1972-06-08) (87 років)
Грімсбі, Ніагара (регіональний муніципалітет), Онтаріо, Канада
Національність франко-канадець
Діяльність священик (РКЦ, УГКЦ), громадський діяч, перекладач
Відомий завдяки особистий секретар Президента ЗУНР Евгена Петрушевича
Нагороди
«Воєнний хрест» (УНР)

Йосафат-Іван Жан (Жан Йосафат, також Жан Бон[1] ЧСВВ; 19 березня 1885, м. Ст. Фабієн де Ремускі, провінція Квебек, Канада — 8 червня 1972, м. Ґрімзбі (Ґринсбі), пров. Онтаріо, похований м. Мондер, Канада) — український священик (РКЦ, УГКЦ) канадського походження, громадський діяч, перекладач ЗУНР.

ЖиттєписРедагувати

Рукопокладений на священика латинського обряду у 1910 р. Після зустрічі у м. Монреаль з митрополитом Андреєм Шептицьким приїхав до Крехівського монастиря вивчати українську мову, релігію, історію України. У 1911 р. перейшов на греко-католицький обряд. У 1912 р. відкривав у Канаді українські школи. У 1914 р. в Крехові, також обслуговував 7 парафій біля Самбора.

Згідно його спогадів, 4 березня 1917 року склав монаші обіти у Крехівському монастирі (разом з братами Юрієм Жиданом, Маріяном Лютаком, Мироном Калинцем). Пізніше о. Платонід Філяс запропонував йому стати сотрудником у Жовкві, де Й. Жан працював більше року. На початку серпня о. Платонід Філяс призначив його префектом Місійного інституту імені святого Йосафата у Бучачі. Наприкінці грудня 1918 став працювати бібліотекарем монастиря.[2]

Неодноразово бував на Тернопіллі.

У період ЗУНР перекладач державного секретаря закордонних справ Степана Витвицького. Наприкінці березня 1919 року брав участь у переговорах між делегаціями ЗУНР та Польщі за участю члена комісії Камбона американського генерала Ф. Кернана в Хирові.[1] У червні 1919 року — особистий секретар Президента та Диктатора ЗУНР Евгена Петрушевича (на його прохання[3]), потім капелан УГА. Очолював Український Червоний Хрест, допомагав Симону Петлюрі під час дипмісії у Варшаві. Член делегації УНР на Ризькій мирній конференції у 1921 р., у Лізі Націй, місії УНР у Женеві.

Після закінчення етапу Визвольних змагань повернувся до Канади. Автор ідеї виділення значних територій для українських еміґрантів. Вдруге вступив до ЧСВВ у Мондері; ігумен у Монреалі (1940-42 р.), парох у Оттаві (1942—45 р.). У 1945 р. виїхав до Європи, делегат 2-го та 3-го засідань ООН у Лондоні, Парижі 1946 р. Від уряду провінції Квебек отримав 250 кв. миль в Абітібі, заснував на цій території українське поселення «Шептицьке». Від 1947 року декан УГКЦ у Великій Британії. У 1949 р. повернувся до Канади, душпастир у Монреалі, Едмонтоні, Мондері, Ґрімзбі. У 1964 р. заснував «Фундацію ім. о. Жана» для надання стипендій студентській молоді українського походження.

Автор спогадів: «Моє служіння Україні», «Уривки з діярія» в збірнику «Бучач і Бучаччина».

ПриміткиРедагувати

  1. а б Дацків І. Дипломатія ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919 р. // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (482) (вер.—жовт.). — С. 130. — ISSN 0130-5247.
  2. о. Жан Й. ЧСВВ. Уривки з діярія // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 85—89.
  3. Бучацький монастир отців-василіян: 300 років історії

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати