Відкрити головне меню

Ернст-Роберт Гравіц (нім. Ernst-Robert Grawitz; 8 червня 1899, Шарлоттенбург - 24 квітня 1945, Бабельсберг) - німецький лікар, професор, начальник медичної служби СС, начальник Головного управління Німецького Червоного Хреста, обергруппенфюрер СС і генерал військ СС (20 квітня 1944).

Ернст-Роберт Гравіц
нім. Ernst-Robert Grawitz
Bundesarchiv Bild 183-E02586, Gross-Schulzendorf, Reichsführerschule des DRK.jpg
Народився 8 червня 1899(1899-06-08)[1]
Шарлоттенбург, Шарлоттенбурґ-Вільмерсдорф, Берлін, Німецька імперія
Помер 24 квітня 1945(1945-04-24)[1] (45 років)
Бабельсберг, Потсдам, Третій Рейх
·граната
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Діяльність військовий лікар, інтерніст, мучитель, concentration camp overseer
Науковий ступінь доктор медичних наук[d]
Учасник Друга світова війна і Перша світова війна
Членство СС[2]
Військове звання обергруппенфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[2]
Нагороди
Залізний хрест 2-го класу
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Великий офіцер ордена Корони Італії
Застібка до Залізного Хреста 2-го класу
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Медаль за вислугу років у НДСАП (10 років)
Медаль «За Атлантичний вал»
Орден Заслуг (Угорщина)
Командор 1 класу ордена Білої троянди

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 8 червня 1899 року в Шарлоттенбурзі в родині військового лікаря Ернста Гравіца (1860 - 1911) та його дружини Гелени (14 жовтня 1869 - ?), уродженої Лібау. Онук відомого німецького лікаря Пауля Гравіца. У 1917 році вступив добровольцем в німецьку армію, потрапив в полон до британським військам, закінчив війну у званні лейтенанта.

Після свого звільнення в 1919 році вступив в Берлінський університет імені Гумбольдта на медичний факультет. В листопаді 1919 року був членом фрайкору «Олімпія».[3] У 1929 році захистив диплом і почав працювати асистентом хірурга в одній з лікарень Берліна.

1 липня 1933 вступив в СС в чині штурмбаннфюрера. У 1935 році Гіммлер призначив Гравіца начальником медичної служби СС і поліції. Під його безпосереднім керівництвом і з його санкції проводилися експерименти над в'язнями концентраційних таборів. Крім того, курирував дослідницьку роботу в різних інститутах СС.

В кінці Другої світової війни працював в бункері Гітлера. Дізнавшись про наближення Червоної Армії, клопотав про переведення в інше місце, але йому було відмовлено. Після цього, 24 квітень 1945, Гравіц наклав на себе руки у своїй садибі в Бабельсберзі (адрес - колишня вулиця СА, 59): підірвав себе двома гранатами разом із дружиною та дітьми.

Особисте життяРедагувати

Був одружений з Ільзою Тауберт, старшою дочкою Зіґфріда Тауберта. В шлюбі народились 5 дітей.[3]

Експерименти над людьмиРедагувати

З ініціативи Гравіца у концентраційному таборі Равенсбрюк під кервівництвом Карла Гебхардта на 60 поляках провели експерименти з лікування газової гангрени за допомогою сульфаніламідних препаратів. Для цього піддослідним наносили «абсолютно бойові рани» із подальшим введенням в них бруду, скланих осколків тощо з метою виклику гангрени.

В 1943 році Гравіц попросив Гіммлера надати йому 8 ув'язнених концтаборів для еспериментів з вірусним гепатитом. У своєму листі він зазангачив, що, згідно з даними досліджень, гепатит передається вірусами, а не бактеріями. Гіммлер надав Гравіцу 8 євреїв з КТ Аушвіц. Експерименти проводили у КТ Заксенгаузен.

Під час Нюрнберзького процесу над лікарями діяльність Гравіца була оцінена як злочинна.

Звання[3]Редагувати

Нагороди[3]Редагувати

Друга світова війнаРедагувати

Образ у кінематографіРедагувати

Рік Фільм Актор
2004 Бункер Крістіан Генінг

ПриміткиРедагувати

  1. а б SNAC — 2010.
  2. а б Dienstaltersliste der Schutzstaffel der NSDAP, Stand vom 1. Dezember 1936 — 1936.
  3. а б в г Grawitz Ernst (Robert) Prof. Dr.. www.tenhumbergreinhard.de. Процитовано 2019-03-29. 

ДжерелаРедагувати

  • Залесский К.А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 672 с. — ISBN 5-699-09780-5.
  • Markus Wicke: SS und DRK. Das Präsidium des Deutschen Roten Kreuzes im nationalsozialistischen Herrschaftssystem 1937–1945 VICIA, Potsdam, 2002, ISBN 3-8311-4125-8.
  • Wolfgang U. Eckart: SS-Obergruppenführer und General der Waffen-SS Prof. Dr. med. Ernst Grawitz. In: Gerd R. Ueberschär (Hrsg.): Hitlers militärische Elite. Vom Kriegsbeginn bis zum Weltkriegsende. Band 2. Primus, Darmstadt 1998, ISBN 3-89678-089-1, ISBN 3-534-12678-5(Wissenschaftliche Buchgesellschaft), S. 63–71.
  • Judith Hahn: Grawitz, Genzken, Gebhardt. Drei Karrieren im Sanitätsdienst der SS. Diss. FU Berlin 2007. Klemm & Oelschläger, Münster 2008, ISBN 978-3-932577-56-7.
  • Heiner Lichtenstein: Angepaßt und treu ergeben. Das Rote Kreuz im „Dritten Reich“. Bund, Köln 1988, ISBN 3-7663-0933-1.
  • Dermot Bradley (Hrsg.), Andreas Schulz, Günter Wegmann: Die Generale der Waffen-SS und der Polizei. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang. Band 1: Abraham–Gutenberger. Biblio, Bissendorf 2003, ISBN 3-7648-2373-9, S. 436–444.
  • Wolfram Fischer (Hrsg.): Exodus von Wissenschaften aus Berlin. de Gruyter, Berlin 1994, ISBN 3-11-013945-6, S. 555 (Digitalisat).
  • Birgitt Morgenbrod, Stephanie Merkenich: Das Deutsche Rote Kreuz unter der NS-Diktatur 1933–1945. Paderborn 2008, S. 130.
  • Felix Grüneisen: Das Deutsche Rote Kreuz in Vergangenheit und Gegenwart. Potsdam-Babelsberg 1939, S. 190.
  • Hochspringen↑ Zitat bei Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Zweite aktualisierte Auflage. Fischer Taschenbuch Verlag, Frankfurt am Main 2005, ISBN 3-596-16048-0, S. 198.
  • Menschenversuch aufs Exempel. In: Der Spiegel. 11/1947.
  • Experimente mit Hepatitis: siehe auch Prof. Haagen in Natzweiler und Brachtel in Dachau.
  • Brief von Grawitz am 1. Juni 1943, In: Nürnberger Dokumente. Dok. NO 10.
  • Schreiben Himmlers vom 16. Juni 1943. In: Nürnberger Dokumente, Dok.NO 11.
  • Stanislav Zámečník: Das war Dachau. Luxemburg 2002, S. 284.
  • Die ursprünglich Kaiserstraße trug diesen Namen zwischen 1938 und 1945, seitdem heißt sie Karl-Marx-Straße. Klaus Arlt: Die Straßennamen der Stadt Potsdam. Geschichte und Bedeutung. In: Mitteilungen der Studiengemeinschaft Sanssouci e.V. 4. Jg., 1999, H. 4 (bearbeitet Fassung unter www.aip.de/~arlt/SGS/strassennamen.pdf), S. 41.
  • Rezensiert für H-Soz-u-Kult von Petra Fuchs, Institut für Geschichte der Medizin, Charité Berlin.