Елізабет Шва́рцкопф (нім. Olga Maria Elisabeth Frederike Schwarzkopf; 9 грудня 1915, Яроцин, Польща — 3 серпня 2006, Шрунс, Австрія) — німецька співачка (сопрано). Британська піддана з 1953 року, кавалер Ордену Британської імперії з 1992 року. Прославилась своїми інтерпретаціями опер Моцарта і Штрауса, а також німецької камерної лірики.

Елізабет Шварцкопф
Основна інформація
Дата народження 9 грудня 1915(1915-12-09)[1][2][…]
Місце народження Яроцин, Німеччина
Дата смерті 3 серпня 2006(2006-08-03)[4][1][…] (90 років)
Місце смерті Шрунс, Австрія
Поховання Цумікон
Громадянство Німеччина, Австрія[5] і Велика Британія[5]
Професії оперна співачка, музична педагогиня
Освіта Берлінський університет мистецтв
Вчителі Maria Ivogünd, Lula Mysz-Gmeinerd і Georg Vollerthund
Відомі учні Stephan Genzd
Співацький голос сопрано
Жанри опера
Заклад Джульярдська школа[5]
Нагороди
дама-командор ордена Британської імперії Pour le Mérite Командор ордена Мистецтв і літератури хрест командора ордена за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччиною Орден Данеброг (Данія) Орден Pour le Mérite в галузі мистецтв і науки
CMNS: Файли у Вікісховищі

Біографія і творчість

ред.

Елізабет Шварцкопф народилася у 1915 році у місті Ярочин, біля Познані, у сім'ї вчителя чоловічої гімназії, викладача латині та давньогрецької мови. З дитинства займалася музикою і співом, виступаючи у гімназійських постановках. У 1934 вступила у Вищу музичну школу в Берліні. Брала уроки співу в угорської співачки М. Іфогюн. Дебютувала 15 квітня 1938 у Берліні у ролі одної з квіткових дів у «Парсіфалі» Вагнера.[6] Успіх прийшов до співачки завдяки партії Цербінетти у «Аріадні на Наксосі» Р. Штрауса.

Під час Другої світової війни співала перед німецькими військами. Це стало відомо у 1982 році, коли була опублікована дисертація австрійського історика Олівера Раткольба.[7] До цього моменту Шварцкопф заперечувала своє членство у нацистський партії, але після оприлюднення роботи Раткольба вона була вимушена визнати цей факт. У своєму листі в газету New York Times у 1983 рокові, вона пояснювала вступ у партію тем, що це було необхідно для продовження кар'єри.[8][9]

У 1942 Карл Бем запросив Шварцкопф у Віденську Державну оперу. Тут вона перейшла від колоратурних партій до більш «тяжких» партій для ліричного сопрано. Після Другої світової війни до їй прийшла світова слава. У 1947 вона брала участь у гастролях Віденської опери у Лондоні, а також вперше виступила на Зальцбургському фестивалі, де згодом стала сталою гостею. У 1951—71 жила у Лондоні, співала в найбільших оперних театрах Європи і США. У 1951 співачка брала участь в першому післявоєнному Байройтському фестивалі як солістка в Дев'ятій симфонії Бетховена і виконавиця партії Єви в «Нюрнбергських мейстерзінгерах». 11 вересня 1951 у Венеції Шварцкопф за наполяганням і підтримкою автора брала участь в прем'єрі опери Стравінського «Пригоди гульвіси». У 1952 вона виконала на сцені Ла Скала партію Маршальши у «Кавалері троянди» Штрауса, ця партія стала одним з її найбільших досягнень. Інші видатні ролі співачки — Донна Ельвіра в «Дон Жуані», Графиня у «Весілля Фігаро», Фьорділіджи у «Так чинять усі», Графиня Мадлен у «Каприччіо», Аліса Форд у «Фальстафі». У 1964 Шварцкопф вперше виступила у Метрополітен-Опера.[6]

У 1953 Шварцкопф вийшла заміж за продюсера великої британської звукозаписної компанії «EMI» Вальтера Легге.

З середини 1950-х років починає зростати слава Елізабет Шварцкопф як камерної співачки. Її репертуар включав у себе твори Баха, Глюка, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Брамса, Малера, Вольфа, Р. Штрауса, Гріга, Бріттена і багатьох інших композиторів. Важко переоцінити вклад співачки у популяризацію пісенної спадщини Гуго Вольфа.

Шварцкопф також записала кілька оперет І. Штрауса і Ф. Легара.

З оперною сценою співачка попрощалась 31 грудня 1971, останній концерт дала 17 березня 1979 року і закінчила свою кар'єру після смерті чоловіка 22 березня того ж року. З 80-х років Шварцкопф давала майстер-класи.

Елізабет Шварцкопф мала багато нагород, була почесним доктором декількох університетів.

Померла 3 серпня 2006 року від раку молочної залози у віці 90 років.

Примітки

ред.
  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118612085 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. SNAC — 2010.
  4. http://arts.guardian.co.uk/news/obituary/0,,1836739,00.html?gusrc=rss&feed=6
  5. а б в https://www.nndb.com/people/333/000179793/
  6. а б Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю.В. Келдыш. — «Советская энциклопедия», 1982. — С. 299.
  7. Oliver Rathkolb: Politische Propaganda der amerikanischen Besatzungsmacht in Österreich 1945 bis 1950: Ein Beitrag zur Geschichte des Kalten Krieges in der Presse-, Kultur- und Rundfunkpolitik. Universität Wien, Wien 1982 (Dissertation). Див. також: Oliver Rathkolb. Führertreu und gottbegnadet: Künstlereliten im Dritten Reich. Wien: ÖBV, 1991. ISBN 3-215-07490-7. Див. також: Vgl. Fred K. Prieberg: Handbuch Deutsche Musiker 1933—1945 Kiel 2004, CD-ROM-Lexikon, S. 9461
  8. Bernstein, Adam (August 4, 2006). «Renowned Coloratura Soprano Elisabeth Schwarzkopf, 90». [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.](англ.) The Washington Post.
  9. By John Tagliabue, Special to the New York Times «Germans Explore Ties Of Musicians Of Nazis» [Архівовано 8 серпня 2019 у Wayback Machine.](англ.) Published: March 17, 1983

Література

ред.
  • Roger Hauert, Bernard Gavoty. Elisabeth Schwarzkopf. Frankfurt am Main, Kister 1957
  • Walter Legge, Elisabeth Schwarzkopf. Gehörtes. Ungehörtes. Memoiren. München, Noack-Hübner 1982
  • Alan Jefferson. Elisabeth Schwarzkopf. London, 1995
  • Alan Sanders. Elisabeth Schwarzkopf. A Career on Record. Amadeus Press 1996, ISBN 0-931340-99-3
  • У. У. Тимохин. Митця вокального мистецтва XX віку. Нариси о #котрий #видаватися співаках сучасності. Випуск 2. Москва, «Музика», 1983
  • John Hunt. Her master's voice: concert register and discography of Dame Elisabeth Schwarzkopf, 1915—2006. Exeter: Short Run Press, 2006 (полная дискография #і реєстр концертної діяльності Е. Ш.)

Посилання

ред.