Дімітрана Іванова
Дімітрана Петрова, у шлюбі Іванова (1881—1960) — болгарська реформаторка освіти, суфражистка та журналістка. Відстоювала права жінок на освіту. Очільниця Спілки болгарських жінок з 1926 по 1944 рік. Перша жінка, що вивчала педагогіку та філософію в Цюрихському університеті.
| Дімітрана Іванова | |
|---|---|
| болг. Димитрана Иванова | |
 | |
| Ім'я при народженні | болг. Димитрана Петрова Иванова |
| Народилася |
1 лютого 1881 Русе, Князівство Болгарія |
| Померла |
29 травня 1960 (79 років) Софія, Народна Республіка Болгарія |
| Країна |
.svg){kind=small} Болгарія |
| Діяльність | вчителька, журналістка, активістка за права жінок, учасниця Жіночого соціально-політичного союзу |
| Alma mater | Софійський університет Святого Климента Охридського (1927) |
| Знання мов | болгарська і французька |
| Заклад | Болгарський жіночий союзd |
| Членство | International Alliance of Womend |
Біографія ред.
Народилася 1 лютого 1881 року в Русі, у родині торговця. Здобула освіту в місцевій жіночій школі та середній школі для дівчат.
У Болгарії жінкам було дозволено слухати лекції в Софійському університеті з 1896 року, але вони не могли бути студентками до 1901 року. Середні школи для дівчат пропонували лише 6 із 7 середніх класів, необхідних для вступу до університету.
Тож їй відмовили у вступі для вивчення права. У 1900 році вона повернулася в Болгарію і працювала вчителькою. То була єдина професія, доступна для жінок. У 1914 році Петрова одружилася з вчителем Дончо Івановим, але продовжила своє професійне життя. У 1921 році подала заяву на навчання на юридичному факультеті Софійського університету і отримала дозвіл це зробити. Закінчила навчання в 1927 році.
Феміністична діяльність ред.
У 1926 році Петрова-Іванова змінила Юлію Малинову на посаді голови організації захисту прав жінок у своїй країні, Болгарської жіночої спілки[1], заснованої в 1901 році. У 1935–40 роках входила правління Міжнародного альянсу жінок. Дімітрана Іванова стала відомою фігурою в публічних дебатах, її часто карикатурувала преса. Під час її перебування на посаді голови багато уваги приділялося двом питанням: дозволу жінкам займатися юридичною практикою і виборчим правам жінок. У 1937 році болгарські жінки отримали умовне право голосу, але не могли балотуватися на виборах, якщо були вдовами, одруженими або розлученими[2].
Іванову заарештували в 1944 році[3], коли всі громадські «буржуазні» організації були скасовані. Її звільнили у 1945 році[2].
Примітки ред.
- ↑ Ruiz, Blanca Rodriguez; Rubio-Marín, Ruth (2012). The Struggle for Female Suffrage in Europe: Voting to Become Citizens (англ.). BRILL. с. 329. ISBN 9789004224254.
- ↑ а б Daskalova, Krassimira (1 березня 2004). The women's movement in Bulgaria in a life story. Women's History Review. 13 (1): 91—104. doi:10.1080/09612020400200384. ISSN 0961-2025.
- ↑ Haan, Francisca de; Daskalova, Krasimira; Loutfi, Anna (2006). Biographical Dictionary of Women's Movements and Feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th Centuries (англ.). Central European University Press. ISBN 9789637326394.