Відкрити головне меню

Ді́дух (його ще називають: дід,[1] коляда, колядник,[1] сніп,[1] король,[1]) — українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах. Дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів.

Дідух
Didukh.jpg
Дідух із солом'яними квітами
Українська різдвяна прикраса
Місцевість Україна
Пов'язані події Святий Вечір
Коляда

Дідух у Вікісховищі?

Символіка і обрядовість в українцівРедагувати

Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду[2]. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.

Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар)[3].

Дідухи в звичаєво-фолькльорній палітрі різдвяно-водохресного циклу свят можуть різнитися за місцевим колоритом, мати свої типологічні риси, що зумовлено впливом християнської традиції, зміщенням у календарі, затемненням чи втратою внутрішньої форми звичаїв та обрядів, змінами в традиційному способі життя[4].

Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа[1][2]. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами[5].

До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят[5]. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща[2].

На Покутті, Гуцульщині та БойківщиніРедагувати

На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї — діда, а також усіх предків, які колись жили в давні часи.

 
Дідух в українців Польщі

Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти[2]. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву)[2]. Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.

Дідух ставився на покуті[2].

Християнська обрядовістьРедагувати

Традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів язичництва.

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла.

Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами.

Снопи в інших хліборобських культурахРедагувати

Перший або останній сніп, або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобських культур не лише Європи, але й інших частин світу.

За версією Джеймса Джорджа Фрейзера, як викладено в праці «Золота гілка», він символізує дух врожаю (а не предків), який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Натомість, інші пояснення цих традицій можна вважати пізнішими нашаруваннями, зумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються.

Дідух на вулиці Львова

Колосся дідуха

Шкільний музей «Ясногородська світлиця»

Дідух в Польщі

 
Дідух, прикрашений жовто-блакитними стрічками

Спалення дідухаРедагувати

Навесні, на Комоїдицю (свято пробудження весни) дідуха спалювали, обов'язково до зорі, на знак закінчення зими[6]. Спалення дідуха також символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо[7].

Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12—13 років підсмалювали кінчик пучка волосся, «щоб не боявся нічого в цьому житті» — це вважалося першим посвяченням у парубки. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Його зберігають рік за іконам.

Особливості плетіння та будовиРедагувати

Існують триногі, п'ятиногі дідухи. Плетуть із жита чи пшениці; де їх було обмаль, могли використати овес. Прикрашали дідуха волошками, калиною, стрічками, паперовими чи засушеними квітами.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Леся Горошко, науковий співробітник Інституту народознавства НАНУ у статті Юліії Курій, газета «Експрес»: Ялинка — це вже немодно!. — 30.12.2013 18:00
  2. а б в г д е Дванадцять місяців 1994: Настільна книга-календар Для молодшого шкільного віку / Авт.-упоряд. Скуратівський В. Т.; Ілюстрації Козіної І. П., Мягкової О. В., Павлюк С. І. — К.: Веселка, 1993. — 192 с. ISBN 5-301-01434-X
  3. Смоляк П. О. Роль зимових календарних обрядів в українському театральному мистецтві // Вісник Запорізького національного університету Збірник наукових праць. — № 1, 2010
  4. Володимир Галайчук. Різдвяно-водохресні свята в околицях Кременця // Вісник Львівського університету. Серія історична Збірник накових праць. — 2009, Вип. 44.
  5. а б Є.Бадін, Дідух як святковий символ Нового року // Борисфен Науковий журнал. — 2010, № 1.
  6. Як палити дідух розповідає довгожителька з Теребовлянщини
  7. Проводжаючи коляду, спалили дідуха

ЛітератураРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати