Водохреща (Йорда́н, Водохрищи, Водохреще[1]) — традиційна українська народна назва християнських свят Богоявлення та Хрещення Господнього (6 (19) січня). Одне з великих річних свят. У цей день закінчувалися Святки, відбувалося освячення водойм, купалися в ополонці і починали готуватися до зимового весільного сезону[1].

Водохреща
Водохреща

Теодор Аксентович, Водосвяття.
Інші назви «Свята вады» (білорус.), Хрещення, Богоявлення (христ.)
Тип народний
Дата 6 (19) січня
Традиції водосвяття, купання в ополонці (Йордані)
В очікуванні хресного ходу на Богоявлення. 1898

Зміст

Про церковне святкуванняРедагувати

Докладніше: Хрещення Господнє

Хрещення Господнє — хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа на річці Йордані на старовинній паломницькій переправі «Віфавара», а також велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 18-19 січня щороку. Це збігається зі святом Богоявлення (19 січня), однак ці свята слід розрізняти, хоча дві події двох свят відбувалися на одному місці з тими ж самими особами.

Докладніше: Богоявлення

Богоявлення, або Явлення, Епіфанія — подія під час хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан, у якій Христос об'являє себе людям як Месію і Спасителя. Святкується православними та греко-католиками 19 січня щороку. Свідчить при Хрещенні, як каже Євангеліє, сам Бог-Отець голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1. 11). Про це свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього. Про це свідчить також Іван Хреститель, вказуючи на Нього:

Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був він. (Ів. 1:29-31)

Українські традиціїРедагувати

Свято Водохреща увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов’язані з водою.[2] Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби[3].

Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».

На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці.

За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни.

Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.

До Водохреща жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені «трійці» — три свічки, перевиті зіллям волошок, чебрецю та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.

Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили один до одного в гості з метою наблизити весну.

Народні прикметиРедагувати

  • На Водохреща день ясний — хліба будуть чисті, а якщо похмурий — буде у хлібі повно «сажки»;
  • Іде лапатий сніг — на врожай.
  • Якщо похмуро — хліба буде вдосталь.
  • Якщо зоряна ніч — вродяться горіхи і ягоди.
  • Коли на Водохреща випав повний місяць — бути великій воді.
  • Удень іде сніг — на врожай гречки: вранці — ранньої, вдень — середньої, а ввечері — пізньої.
  • Якщо вдень осідає іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
  • Під час освячення води йде сніг — добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
  • поліс. На Крэшчэне чёрт з воды утекае, сядае на вэрбу. На Вэрбницу — снова з вэрбы на воду.

Дохристиянські елементи обрядівРедагувати

В ряді наукових статей, присвяченим водохрещу, відмічаються обряди дохристиянського походження. Так, А. Мойсей відмічає серед обрядів Буковини очищення і вигнання нечистих сил, постріли з пістолів і рушниць, розпалювання вогнищ[4]. М. Горбаль, описуючи лемківські традиції новорічних святкувань, також вказує на дохристиянські корні обрядовості, зокрема розуміння ролі води, як засобу миття для обрядового очищення.[5]

Особливий інтерес до прадавніх витоків обрядів водохреща проявляють спільноти рідновірів, які називають це свято як «Водокрес», або «Cвято богині Дани», яку величають як покровительку води[6][7]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Сапіга, 1993
  2. Шаповал Л.І. [dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/6295/1/Schapoval.pdf Словник етнографічних (етнологічних) понять і термінів: Довідник] /. Л.І.Шаповал. – Полтава, 2009. – c.182
  3. День ясний – хліба чисті (19 січня) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2016-09-02. 
  4. Антоній Мойсей. Чернівці. Водохрещенські звичаї та обряди румунів Буковини / А. Мойсей // Етнічна історія народів Європи. - 2006. - Вип. 21. - С. 35–41
  5. Горбаль М. Ю. Різдвяна обрядовість Лемківщини: семантика, типологія, етнічний контекст: монографія / М. Ю. Горбаль. – Львів: Папуга, 2011. – 199 с.
  6. журнал «Сварог», № 11-12, 2001
  7. Свято Богині Дани

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати