Відкрити головне меню

Сергі́й Іва́нович Дядю́ша (26 вересня 1870, Хорол — 23 травня 1933, Каліш, Польща) — український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР.

Сергій Іванович Дядюша
13 УНР 30-03-1920 Генерал-пoручник.svg Генерал-поручник
Dyadyusha.jpg
Загальна інформація
Народження 26 вересня 1870(1870-09-26)
Хорол, Полтавська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 23 травня 1933(1933-05-23) (62 роки)
Каліш, Польща Польща
поховання: Великопольське воєводство
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181933
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
Військовий комісар Директорії України (в.о.)
8 лютого 1921 — 24 березня 1921
ПопередникМикола Юнаків
НаступникМихайло Омелянович-Павленко

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Георгіївська зброя

ЖиттєписРедагувати

Походив із шляхти Полтавської губернії.

В Російській арміїРедагувати

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1887), 1-ше військове Павловське училище (1889), служив у 2-ій артилерійській бригаді, згодом перевівся до 35-ї артилерійської бригади. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900). Обіймав штабові посади у Варшавській та Московській військових округах.

З 1889 — підпоручик, з 1892 — поручик, з 1897 — штабс-капітан, з 1900 — капітан. З 13 листопада 1904 р викладав у Московському піхотному юнкерському училищі. З 6 грудня 1908 р. — полковник. З 29 жовтня 1908 р. — штаб-офіцер для доручень штабу Гренадерського корпусу. З 20 березня 1913 р — начальник штабу 1-ї Гренадерської дивізії. З 8 жовтня 1914 р — командир 2-го гренадерського Ростовського полку.

18 липня 1915 був поранений (перебував на лікуванні до 28 вересня 1915 р). З 12 січня 1916 р — в. о. начальника штабу 84-ї піхотної дивізії. З 7 січня 1917 р — начальник 84-ї піхотної дивізії. З 10 березня 1917 р. — начальник штабу 4-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Станіслава І ступеня та Георгіївською зброєю (29 січня 1915 р, за бій 7 листопада 1914 р).

З 2 січня 1918 р — начальник штабу 6-ї армії на Румунському фронті. 27 лютого 1918 р. був демобілізований у зв'язку з розформуванням армії. Останнє звання у російській армії — генерал-майор10 квітня 1916 р).

На службі УкраїніРедагувати

Вступив у армію УНР. З 17 квітня 1918 р. — начальник Волинського (згодом — 1-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. 24 вересня 1918 перейменований з генерал-майорів у генерального хорунжого.

3 1 грудня 1918 р. перебував у розпорядженні штабу військ Директорії. Певний час приватно мешкав у Житомирі.

З 27 січня 1919 р. — головний інспектор піхоти Дієвої армії УНР.

З 7 квітня 1919 р. — отаман-квартирмейстер Холмської групи Дієвої армії УНР.

З 17 червня 1919 р. — отаман для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.

З 19 березня 1920 р. до 19 квітня 1920 року — начальник Головної управи Генерального штабу УНР.

З 5 червня 1920 р. — в. о. 2-го генерал-квартирмейстера, з 3 липня 1920 р — 2-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР.

12 лютого — 12 квітня 1921 р. -в. о. Військового міністра УНР. Постановою Гонорової ради від 3 серпня 1921 р. був підвищений до звання генерал-поручника.

Після поразки визвольних змагань емігрував в Польщу. Помер та похований у Каліші.

ДжерелаРедагувати