Відкрити головне меню

Володи́мир Анато́лійович Дья́ков (14 червня 1919, с. Бакали — 16 листопада 1995, Москва) — російський історик-славіст, іноземний член Польської АН.

Дьяков Володимир Анатолійович
рос. Владимир Анатольевич Дьяков
Народився 14 червня 1919(1919-06-14)
Бакали[d], Бакалинський район, Росія
Помер 16 листопада 1995(1995-11-16) (76 років)
Митищі, Московська область, Росія
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Російська СФРР
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність історик, славіст, archaeograph
Alma mater Московський історико-архівний інститут[d]
Сфера інтересів історія
Заклад Інститут слов'янознавства РАН[d]
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки медаль «За відвагу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

БіографіяРедагувати

Народився в с. Бакали Казанської губернії (нині село в Республіці Татарстан, РФ). 1938—1941 — студент Московського історико-архівного інституту. На початку Німецько-радянської війни 1941—1945 добровольцем пішов на фронт, командир артилерійського взводу, був поранений, нагороджений бойовими орденами й медалями. 1947 заочно закінчив навчання в Московському історико-архівному інституті. 1952 демобілізований. 1954—1957 — аспірант Московського обласного педагогічного інституту, 1957—1958 — ст.н.с. Військово-історичного архіву, 1958—1959 — учений археограф Головного архівного управління при РМ СРСР. 1959 захистив кандидатську дисертацію на тему: «Російська військова історіографія останньої чверті XIX ст.». Від 1960 — в Інституті слов'янознавства (згодом Інститут слов'янознавства та балканістики АН СРСР): ст.н.с., учений секретар, зав. сектором, в останні роки життя — провідний н.с. 1966 захистив докторську дисертацію на тему: «Революційний рух у російській армії та його взаємодія з польським революційним рухом».

Проблема революційних зв'язків російського й польського революційного руху, що впродовж десятиліть була основною темою його наукових досліджень, обумовлювала його інтерес до історії визвольного руху в Україні. Він цікавився революційною діяльністю А.Потебні. 1964 у Москві й Варшаві вийшла його книга «Польські друзі Тараса Шевченка», 1970 опублікував розвідку, де йшлося про М.Драгоманова (на жаль, в останній Дьякову не вдалося піднятися над тодішніми традиційними оцінками лідера українського визвольного руху 19 ст.). Активний організатор і видавець 25-томного документального видання з історії польського повстання 1863—1864, брав участь і в підготовці двотомника «Суспільно-політичний рух на Україні. 1856—1864» (К., 1974). Починаючи з 1980-х рр., розробляв питання використання слов'янської ідеї Російською імперією. Був головою Міжнародного комітету славістів, 1990—1992 очолював Комісію з історії світової славістики.

Помер у м. Москва.

Джерела та літератураРедагувати