Вікіпедія

Думи мої, думи мої (1840)

вірш Тараса Шевченка, ліричний вступ до «Кобзаря»
(Перенаправлено з Думи мої, думи мої)

«Думи мої, думи мої» — вірш Тараса Шевченка, написаний 1840 року, ліричний вступ до «Кобзаря», літературний маніфест молодого автора, який представляє загалові свою першу книжку, а з нею — свій голос як національного поета України.

Думи мої, думи мої
Жанр вірш
Автор Тарас Шевченко
Написано 1840
Опубліковано 1840
Q:  Цей твір у Вікіцитатах
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

Історія написання та публікації ред.

Вірш датується орієнтовно за часом підготовки рукопису «Кобзаря» 1840 року та подання його до цензури: січень — початок березня 1840 року, С.-Петербург[1].

Автограф не відомий. Написаний, очевидно, пізніше від інших творів, що увійшли до «Кобзаря» 1840 року, рукопис якого подано до Петербурзького цензурного комітету 7 березня 1840 року[2], вірш є програмним вступом до першої поетичної збірки Шевченка. За «Кобзарем» 1840 року передруковано в ««Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 року з кількома орфографічними виправленнями («сльози» замість «сліози», «його» замість «іого» тощо), в рядку 27 вставлено підсилювальну частку: «Лихо ж мені з вами»[1].

Після заслання Шевченко включив вірш до рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (виготовленої протягом лютого — квітня 1859 року), куди його переписано рукою І. М. Лазаревського. Нині відома лише заключна частина (рядки 93 — 116) цього списку[3], місцеперебування решти списку не встановлено. В списку І. М. Лазаревського є незначні розбіжності з друкованим текстом 1840 та 1844 років у рядках 99 та 113. Рядок 115 «Своїх діток нерозумних» Шевченко виправив спершу на «Твоїх діток нерозумних», потім на «Моїх діток нерозумних», як було в друкованому тексті.

Наприкінці 1859-го — на початку 1860 року (до виходу в світ 23 січня «Кобзаря» 1860 року) Шевченко вніс деякі зміни в текст вірша у робочому примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року: зробив кілька пунктуаційних виправлень, усунув друкарську помилку в рядках 72 — 73 («А зато той, що дивиться На людей душою»), відновивши текст «Кобзаря» 1840: «А надто той, що дивиться На людей душою», виправив рядок 96 «Поки попи не засиплють» на «Поки, поки не засиплють»[1].

Намір Шевченка включити вірш до нового видання своїх творів наштовхнувся на цензурні перепони. Член Головного управління цензури О. Г. Тройницький у відгуці про «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» від 23 січня 1859 року зазначав, що у вірші «Думи мої, думи мої…» «слишком горько высказывается скорбь автора об уничтожении казачьей вольности, над могилой которой, по словам его, „Орел чорний сторожем літає“, и грусть его на чужбине, т. е. на севере России, по родине его, Украйне. Эту песнь я полагал бы за лучшее исключить вовсе из второго издания поэм Шевченко: в ней нет почти особо предосудительных стихов, кроме разве вышеприведенных, но общая мысль ее враждебна слиянию Малороссии с Великороссией»[4][1].

З таким висновком не погодився цензор Петербурзького цензурного комітету С. М. Палаузов у відгуці на рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий» від 28 квітня 1859 року: «Так как это стихотворение есть не что иное, как поэтическое введение, в котором поэт посвящает свои песни Украине, способной лучше понимать его произведения, то не нахожу причины, почему бы следовало исключить эту в высшей степеня превосходную пьесу. Одно только место в этой песне могло бы быть подвергнуто цензурному контролю, это со стиха: „А над нею (над Украйной) орел чорний. Сторожем літає…“ и до стиха: „Тілько сльози за Украйну, А слова немає…“ и то в таком случае, если в орле проявляется олицетворенная власть, стерегущая Украйну; но подобное объяснение было бы неуместной натяжкой»[5][1].

Проте О. Г. Тройницький наполягав на забороні всього вірша або принаймні більшої його частини. У відгуці від 25 липня 1859 року, пропонуючи відхилити рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий» і повернутися до розгляду друкованого видання «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 року, він зазначав, що «полагал бы за лучшее исключить вовсе первую вводную песнь: „Думи мої, думи мої…“ или, по крайней мере, всю часть ее от стиха: „За карії оченята“ до стиха „Карай того, Боже!“. Без всякой неуместной натяжки, предполагаемой рассматривавшим рукопись г. Шевченко г. цензором Палаузовым, нельзя не видеть в этой части упоминаемой песни выражения грусти автора о нынешней судьбе Малороссии, со времени подчинения ее под власть России, между тем как в начале и в конце песни высказывается только личная тоска поэта об удалении его из дорогой и милой родины, Украйны, в край для него чужой. В указываемом г. цензором и вполне признаваемом мною высоком поэтическом достоинстве этой песни я вижу еще больше причин к предлагаемому мною исключению: именно по поэтическому достоинству своєму эта песнь врежется в память всякого малороссиянина, восприимчивого к преданиям украинской старины, а этого едва ли следует желать для блага самой Украйны»[6]. Унаслідок цього у «Кобзарі» 1860 року вірш з'явився у значно урізаному вигляді — без рядків 28 — 100. В рядку 17 «Нащо вас кохав я, нащо доглядав» вставлено підсилювальну частку: «Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав»[1].

Ще за життя Шевченка вірш поширювався в списках. За друкованим текстом «Кобзаря» 1840 року або «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 року зроблено списки: у рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka» польською транслітерацією з ілюстраціями М. С. Башилова та Я. П. де Бальмена[7]; у рукописній збірці, писаній невідомою рукою, «„Кобзар“ Т. Шевченка» середини XIX ст.[8]; у рукописній збірці І. І. Сердюкова «Кобзар» 1857 року[9]; у «Кобзарі» 1861 року, що належав І. П. Левченку[10][1].

Жанр, композиція ред.

За жанром вірш являє собою романтичну елегію, вишуканість форми якої витримано за романсним типом наспівної[11] інтонації, не властивої фольклорним пісням. Своєрідний внутрішній діалог увиразнюється чергуванням риторичних окликів, запитань і відповідей, що створює примхливий і розмаїтий інтонаційний малюнок. Текст твору будується з трьох композиційних частин. Композиційна рамка твору є апострóфою — зверненням до своїх «дум», тобто до власної поезії, втіленої в метафоричні образи дум-дітей і дум-квітів: тут виявлено пристрасне бажання бути почутим, знайти відгук у серцях земляків, в Україні. Ці два ряди образів становлять ліричний сюжет першої композиційної частини тексту (сторінки 1—27). Центральна частина твору (сторінки 28—100) — пристрасний і сумовитий монолог, де вперше в українській поезії постає образ ліричного героя-поета з автобіографічними моментами власної долі (сирітство, самотність, чужина) й виразно окресленими поетичними темами, що його хвилювали: ліричною темою кохання й героїчною темою козацької слави, — тобто власною творчою програмою. Третя частина (сторінки 101—116) повертає читача до образу дум, знову оформлених у вигляді апострóфи, утворюючи разом із першою частиною композиційне обрамлення твору. У цій частині обидва асоціативні ряди — квітів і дітей — злилися в один багатосмисловий образ, у якому думи постають сиротами, що їх поет посилає «попідтинню» в Україну в пошуках свого читача з «щирим серцем» та «ласкавим словом». Ліричний сюжет пошуків місії свого поетичного слова завершується апострóфою—зверненням поета до «неньки-України» з проханням привітати його думи «як свою дитину».[12]

Ліричний зміст ред.

У вірші домінує мотив власного поетичного слова, вперше означеного як «думи». Уже з початкових рядків елегії образи автора і його віршів-дум постають у сумовитих тонах. Відповідно до романтичної традиції, поет, постаті якого притаманні таємничість і загадковість, виливає сум і жаль над своїми рядками, спочатку не вмотивовуючи цих переживань. Згодом окреслюється недоброзичливе й чуже поетові оточення, у якого ці болючі думки викликають лише байдужу цікавість або й насмішки. Розуміння і співчуття поет сподівається знайти в щирій дівочій любові. Мотив серця, що багаторазово відлунює в поезії як найвищий ціннісний морально-етичний критерій, є неодмінною складовою Шевченкового сентиментально-елегійного словника. Однак поруч з Україною «вишневих садків» і «темних ночей» з «дівочими ласками» його уяву все дужче притягує Україна як поле національних змагань, з «козацькою громадою», «степом» і «могилами-горами». Рідний краєвид уособлює колишню «козацьку волю», що «лягла спочить», і цей образ символізує загибель козаччини, її вічний мертвий сон у насипаній невідомо ким «могилі». Волю сторожить імперський «орел чорний» — символ самодержавства — винуватця трагедії України. Згодом з'являється новий образний мотив: кобзарям протиставлено образ ліричного героя, засобами народної символіки («змія люта» — журба; «думка, як той ворон» — провісник нещастя — «літає та кряче», «серденько соловейком щебече та плаче») та народної фразеології вимальовується сентиментально-романтичний образ молодого самотнього поета-сироти в чужому краю, ностальгійно зажуреного й відчуженого від байдужого й агресивного оточення. Заключні чотири катрени перегукуються з початком елегії завдяки образу дум («квітів-дітей»), що їх автор спрямовує до України. Так остаточно стверджується момент власного самоусвідомлення як поета національного[13].

«Це справді таки "увертюра" до великої симфонії Шевченкової поезії: тут мовби короткими музичними репліками окреслено майже всі основні її майбутні теми, принаймні петербурзького періоду, хоч і не тільки. І тут таки Шевченко ненавмисно дає ключ до таємниці своєї поетичної магії: "Серце рвалося, сміялось, // Виливало мову, // Виливало, як уміло..."; ось у цьому, у магічних виливах чуття, в його непідвладним ніяким канонам, а тільки самій силі переживання, постійних переходах від гніву до ніжності, від надії до розпачу, від картання до лагідності, у душевній всеоб'ємності — і буде Шевченкова сила, Шевченкова унікальність... » — академік Іван Дзюба[14]

Мистецькі інтерпретації ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж «Думи мої, думи мої» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 124-126; С. 631-633.] litopys.org.ua Процитовано 27 травня 2023
  2. ↑ див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 79
  3. ↑ ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 4
  4. ↑ Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 116—117)
  5. ↑ Там само. — С. 121—122
  6. ↑ Там само. — С. 129
  7. ↑ ІЛ, ф. 1, № 79, с. 1 — 6
  8. ↑ ІЛ, ф. 1, № 83, арк. 1 — З звор.
  9. ↑ ІЛ, ф. 1, № 80, арк. І — 3 звор.
  10. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, арк. 13 — 15 звор.
  11. ↑ Наспівний вірш // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 443-447.
  12. ↑ Смілянська В. Л. Рання творчість Тараса Шевченка // Українська література. К., 2008 — с. 245.
  13. ↑ Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — Т. 2 / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. — К., 2012. —с.436-438.
  14. ↑ Дзюба І. М. «Кобзар» // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008 — с.90-105.
  15. ↑ «Думи мої, думи мої» youtube Процитовано 27 травня 2023
  16. ↑ Фома та гурт Мандри – Думи Мої (офіційне відео). YouTube. MVUA. 24 грудня 2017. Процитовано 1 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  17. ↑ Думи Мої. YouTube. Oleksij Kerekesha \u0026 Fata Morgana Band - Topic. 7 листопада 2015. Процитовано 1 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  18. ↑ «Думи мої, думи мої» youtube.com Процитовано 27 травня 2023

Джерела ред.

У Вікіджерелах є
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Думи мої, думи мої (1840)
  • Дзюба І. М. «Кобзар» // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008 — с.90-105.
  • Зайцев П. І. Життя Тараса Шевченка . Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955. — с. 79-85.
  • Івакін Ю. О., Смілянська В. Л. Тарас Шевченко // Історія української літератури XIX століття. Книга друга. — К.: Либідь, 1996. — С.104-105.
  • Ненадкевич Є. О. З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка.— К., 1959.
  • Смілянська В. Л. Рання творчість Тараса Шевченка // Українська література. К., 2008 — с. 245.
  • Шевченківська енциклопедія: в 6 т. — Т. 2 / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. — К., 2012. —с.436-438.
  • Шевченківський словник. Том перший. — К., 1976, с. 200.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Думи_мої,_думи_мої_(1840)&oldid=40634687