Відкрити головне меню

Дуліби (Стрийський район)

село у Стрийському районі Львівської області, Україна

Дулі́би — село Стрийського району Львівської області.

село Дуліби
Duliby str gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Стрийський район
Рада/громада Дулібська сільська рада
Код КОАТУУ 4625382001
Основні дані
Засноване 1463
Населення 3671
Площа 25,2 км²
Густота населення 145,67 осіб/км²
Поштовий індекс 82434
Телефонний код +380 3245
Географічні дані
Географічні координати 49°13′50″ пн. ш. 23°49′00″ сх. д. / 49.23056° пн. ш. 23.81667° сх. д. / 49.23056; 23.81667Координати: 49°13′50″ пн. ш. 23°49′00″ сх. д. / 49.23056° пн. ш. 23.81667° сх. д. / 49.23056; 23.81667
Середня висота
над рівнем моря
305 м
Водойми Стрий
Місцева влада
Адреса ради 82434, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Дуліби, вул. Т. Шевченка, 170а, тел. 52-1-90
Карта
Дуліби. Карта розташування: Україна
Дуліби
Дуліби
Дуліби. Карта розташування: Львівська область
Дуліби
Дуліби
Мапа

Дуліби у Вікісховищі?

ІсторіяРедагувати

Перша згадка зафіксована в судовому документі датованому 1463 р., але без сумніву, що його історія сягає значно глибше. Навколо назви села в різні часи точилися дискусії. Одна з думок про походження назви допускає, що на території сучасного села проживало плем'я «Дулібів».

Село Дуліби виникло в другій половині XV століття за часів панування Польщі. Перша згадка про Дуліби була в 1463 р. — за судовими актами позовна Петра з Заплатина. В 1492 р. сталося розмежування між королівськими селами Дуліби і Гірне, що були підпорядковані стрийському старості.

Село брало початок від Мельницької дороги, що веде у напрямок до села Грабовець. По правій стороні села тече річка Стрий, по якій в давні часи сплавляли дерево з Карпат до міста Стрий і Жидачів. 1515 р. — згідно з ревізією село Дуліби мало 26 ланів і священика, а в 1550 р. війт м. Стрия одержав від короля 100 га землі, куди ввійшли землі с. Дуліби.

В селі було два млини, побудовані в 1621 р., один належав панові і був збудований на р. Стрий, другий належав мешканцеві Дуліб Мельнику і був розташований між Дулібами і Грабівцями. Від нього йшла головна дорога до гостинця, котра збереглась по сьогоднішній день, звана Мельницькою. Цей Мельник був власником землі від Мельницької дороги до обійстя громадянина Саварина Федора, в цьому ж місці, де стояв млин, був рів до 1950 р., по якому текла вода до млина.

В селі було три корчми, які належали панові, і він здавав їх в оренду євреям. Перша найдавніша корчма була досить великою, в одній половині був розміщений шинок, де продавали горілку, вино, пиво і тютюн. В другій половині жила єврейська сім'я, яка займала дві кімнати. Перша корчма була на місці, де зараз побудований бар і магазин. Друга корчма знаходилась в городі Степана Тивоновича, біля корчми була і є зараз дорога. Третя корчма була менша, вона згоріла у 1938 р., а на цьому місці нащадок першого орендаря побудував муровану корчму, де зараз знаходиться магазин в горішньому кінці села.

За селом від Стрия був фільварок побудований селянами — кріпаками в 1615 році. Він займав всю площу від гостинця до Грабівської дороги. Будинки фільварку були там де зараз розташований «Вторчормет», а на землях, що належали панові, побудовані військові казарми, а також нафтобаза і мостобудівний завод.

Буквально в 2009 році, завдяки війту села, були зрубані дві тополі, посаджені в 1620 році Свистуном з Дулібів і Матійцівим з Грабівців.

Після поділу Польщі у 1772 році Галичина переходить до Австрії. Австрійський уряд в 1785 році заселив німецьких колоністів по цілій Галичині. Також поселились німці і в с. Дуліби.

В цьому часі, тобто з 1450 року по 1800 в селі не було школи, церковної грамоти вчились у дяка і священика кілька осіб, які пізніше виконували службу в церкві. Головою громади обирався війт, який був переважно з багатих родин, був він малограмотний або зовсім не знав грамоти. Важливі громадські справи погоджував священик, який жив в Дулібах.

Початкова школа була двокласна. В 1855 році відкрито 3 і 4 класи з навчанням української і польської мови. З 3-го класу вивчали німецьку мову. Вчителем цієї школи був Романчук, син якого — Юліан Романчук (18421939) український політичний і громадський діяч, голова «Просвіти» (1896—1909), засновник і співробітник «Діла», посол до Віденського парламенту. Під час Першої світової війни (19141918) голова Української культурної Ради у Відні (1904—1915), а також редактор збірного видання творів українських класиків. В 1842 р. батько Юліана перебрався в Дуліби зі Стрия. В Дулібах Юліан закінчив три класи народної школи, а до 4-го батько віддав вчитись в Стрий. Дальші науки він продовжував у Львові і Станіславові.

В цей час до села належало 1450 морґів землі. Вже в 1869 році в селі нараховується 152 двори загальною кількістю 1006 чоловік. За архівом на 1900 року в селі Дуліби було 195 дворів в яких було 1308 чоловік, з них українців 1127 чоловік, поляків 39, євреїв — 37, німців — 105.

В 1912 році на старому місці побудована нова двоповерхова школа. Частково вона була зруйнована, під час військових дій 1915 р. Ця школа була відкрита на честь 100-річчя з дня народження М. Шашкевича і названа його іменем. Під час 1910—1919 рр. приміщення для навчання всіх 4-х класів орендували в громадян Олійника Івана, Баб'яка Андрія, Осташа Дмитра і в читальні «Просвіти».

Також до цієї школи ходили діти с. Грабівці, так як там не було своєї школи. Під час першої світової війни в 1915 р. школа була частково зруйнована і в ній неможливо було проводити заняття тому в 1915—1923 р. винаймали приміщення у Корчака Стефана, Герві Адама і половину корчми. В 1923 р. школу відремонтували і продовжували навчання. Директором школи був Захарин, пізніше Мельничук.

В селі була читальня «Просвіти» заснована у 1906 році. Громада села купила дім для читальні. Сюди приходили газети і журнали, також багато було творів Шевченка, Франка і інших українських письменників. В 1915 році під час війни читальня згоріла, в 1929 році побудовано нову. Ця читальня була спалена поляками 13 вересня 1939 року.

1914 р. — під час фронтових дій згоріла церква. Нову дерев'яну з цегляним підмурком почали будувати в 1920 році на місці спаленої за старанням місцевого пароха о. Петра Шанковського за проектом та під безпосереднім керівництвом майстра Турчинюка Василя Івановича з с. Лугу Надвірнянського повіту, нині урочище в смт. Делятин. (церковний архів). Церква названа в честь святого великомученика Георгія і посвячена в 1923 р. В середині мальована в стилі гуцульськім і різьблена також в гуцульськім стилі. А жителям села майстер Турчинюк перед будівництвом сказав, що коли розпочнуться роботи над зведенням храму, хтось поважний у селі помре і тоді будова піде, і не станеться нещасних випадків. І, дійсно, помер війт Сушко Микола, а з робітників під час будівництва ніхто не був травмований.

1915 р. — Австро — угорські війська звільняють нашу околицю від російських військ. І ось настав

1918 р. 1 листопада — розпад Австрії і створення ЗУНР. Українці беруть владу в свої руки. Починається українсько-польська війна.

З квітня 1919р. в Дулібах була розташована 1-ша сотня Літунського полку Української Галицької Армії. Командиром її був пор. Антін Хрущ, а серед старшин-літунів були: сотники — Євський, Алелюхін, поручники — Огар, Земик, Заславський, чотарі — Сєриків, Коцко (брат Адама), чотарі — Мовчук, Фелікс Шепарович (брат Едмунда, командира 1-ї кінної бригади), Яцура та інші. На стані цієї сотні перебував вістун Михайло Шарик, автор цікавих спогадів "Діти війни", де в 2-й і 3-й частині згадує про цю сотню. На стані цієї сотні перебував уродженець Дуліб Лев Шанковський, коли вчився у Старшинській школі Коша Звідомного полку Станиславова (Івано-Франківськ). 1-ша літунська сотня (6 літаків) обслуговувала фронт III Галицького корпусу від Карпатських гір до м. Львова. На польському фронті, українська авіація мала перевагу над польською авіацією, яка негайно зникала з повітря при появі українського літака. Причиною, була не чисельна перевага, бо від квітня поляки мали чисельну перевагу над українцями, але якісна перевага українських літунів, що навіть на гірших машинах перемагали польських літунів. Про це свідчить відношення втрат: у повітряних боях поляки втратили 16 літаків, українці тільки 1. Переможцями у повітряних боях були сотн. Євський, що зібрав найбільше перемог (9), а далі пор. Шеремецінський, сотн. Алєлюхін, чот. Сєриків, пор. Рудольфер. Не помогла і "Ескадра льотніча ім. Тадеуша Косцюшкі", що була зорганізована в США і якої два американські літуни (не-поляки) згинули в повітряному бою з українськими літунами, втрачаючи теж два літаки. Сотня Хруща мала в Дулібах власну польову майстерню, однак для більшого ремонту літаки переганяли в Красне. База відзначалась добрим технічним обладнанням, а запрошені з Відня висококласні механіки виготовляли деякі потрібні деталі безпосередньо на місці. Крім літаків, у майстернях бази ремонтували автомобілі та гармати.

25 травня 1919 року 1-ша літунська сотня відлетіла за наказом авіаційного референта Державного Секретаріату Військових Справ, сотн. Ев. Пузи у Чехословаччину, де чехословацька влада інтернувала пілотів та забрала літаки. Сама ж авіаційна сотня евакуювалася залізницею зі Станіславова до Чорткова.

1919 р. травень — влада в Стрию переходить до поляків.

З газети "Хвіля", серпень 1922р.:

« "Вбивають війтів-хрунів у Стрийщині. Кілька війтів у стрийському повіті дали громадські печатки і свої підписи за тим, щоб Східня Галичина належала до Польщі. Дня 23 серпня 1922р. явився о год. 9 ввечері перед домом громадської ради в Дулібах, якої війт також дав свій підпис, невідомий чоловік. Він попросив викликати начальника громади Гриня Курчака (Корчака). Було якраз по засіданні громадської ради і Курчак, який був на підпитку, не хотів вийти. Замість нього вийшли два, що робили варту, один з них, Кущак (Кащук), подібний зовсім до начальника громади. Впав стріл і Кущак (Кащук) упав трупом. На картці було написано "Смерть зрадникам!". Всякі пошукуваня поліції без успіху". »

1923 р. — Галичина остаточно приєднана до Польщі на підставі Рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі.

1924 р. — ліквідація українського шкільництва на Західній Україні.

30 грудня 1925 р. територія міста Стрий розширена шляхом приєднання частини території села Дуліби[1].

1926 р. — «Кривава середа» в Стрию.

1933 р. — люстрація (перевірка) читальні «Просвіти». Встановили високий рівень культурно — освітньої роботи. В селі працює драмгурток і хор.

1933 р. — у липні повінь в Стрию і в околицях. Під Конюховом вода прорвала гостинець. Вода знищила в Дулібах багато орного поля.

1934 р. — шириться в околиці, в тому числі і Дулібах компанія тверезості. Товариство «Відродження — Безалкогольні весілля».

1936 р. — з 45 хорів на Стрийщині, хор села Дуліби зайняв перше місце серед всіх хорів, а також Добряни, Конюхів, Гірне.

В цьому ж році в зв'язку зі святом на горі Маківці польська поліція провела декілька арештів в Дулібах.

1938 р. — в Дулібах активно працюють товариства «Союз Українок», «Рідна школа», «Сільський господар».

1939 р. — у зв'язку з проголошенням автономної Закарпатської України в складі чесько — словацько — української федерації молодь села, намагаються по більшості безуспішно, перейти кордон на Закарпатську Україну.

1939 р. — нацистська Німеччина нападає на Польщу. Починається друга світова війна. Уряд емігрує, залишає країну. Польська армія відступає. На Стрийщині і в Дулібах відбуваються страшні події. В книзі "Причини упадку Польщі — написаній в 1941 році Іваном Кедриним, так описані ці події

« 11 вересня 1939 року втекли зі Стрия польські державні установи, війська і поліція. По полях і в садах в Стрию і в околицях військові масово кидали зброю. Місцеві люди ту зброю визбирували і озброювали нею громадських вартівників. Тимчасом почало гуляти «шумовиння».

Підпалили с. Дуліби, яке згоріло в двох перетинах (75 будинків), а також випадки вбивства мирних громадян мали і в інших селах.

»

Ше й досі живі свідки цих подій, які були очевидцями і розповідають, як військові підпалили село тому, що група молоді намагалося збунтуватись, але в даній ситуації це було безглуздям.

22 червня 1941 року — напад Німеччини на СРСР. Прихід німецьких військ, а згодом і німецької адміністрації в край. Не справдились наївні сподівання, що німці «віддадуть Україну», українці могли займати тільки нижчі адміністративні посади. Багато людей, з села, було забрано на примусові роботи до Німеччини.

Церква святого ЮріяРедагувати

Перші документальні згадки про місцеву парафію датовані 1743 р. На місці сьогоднішнього дерев`яного храму, на поч. XX ст. була стара дерев`яна церква (з 1820 року?), біля якої стояла дзвіниця XVII ст. з чотирма дзвонами. У 1914 р. під час фронтових дій першої світової війни церква згоріла, а дзвони забрали спочатку російські, а пізніше німецькі військові. Існуючий дерев'яний храм на цегляному підмурку почали будувати в 1920 році, на місці спаленого, за старанням місцевого пароха о. Петра Шанковського.

Майстром будівництва був Турчинюк Василь Іванович з-під містечка Делятина на Гуцульщині (за даними церковного архіву). Церкву назвали в честь святого великомученика Георгія (Юрія) і поблагословили в 1923 р. Над входом у бабинець є табличка з датою "1921". До другої світової війни покровителем храму була Стрийська міська рада. Церква в користуванні громади УГКЦ. У 1998 р. розпочато будівництво нового мурованого храму Преображення Господнього.

Знаходиться віддалено на північний захід від села, біля дороги до села Грабовець, на цвинтарі. П`ятиверха хрещата у плані будівля. Її вівтар гранчастої форми орієнтований на північний схід. Окрім нього до квадратової нави з обидвох сторін прилягають також гранчасті бічні рамена, а по осі - прямокутний бабинець з прибудованим вужчим присінком з надбудовою.

При повздовжніх стінах вівтаря прибудовані ризниці. Піддашшя, яке оточує церкву і опирається на профільовані випусти вінців зрубів і такі ж приставні кронштейни, над входом до бабинця розриває широкий балкон-проповідниця, вкритий двосхилим дахом. Стіни підопасання з відкритих брусів зрубу (на брусах випалені, очевидно, майстрами-гуцулами, великі хрести), надопасання - шальовані вертикально дошками.

У західних стінах бічних рамен є додаткові входи до церкви. Вражає кількість і асиметричне розташування вікон у стінах церкви (за моїми підрахунками їх близько 45!). Середхрестя нави заверпшує світловий восьмерик з одним заломом, вкритий грушастою банею, увінчаною ліхтарем з маківкою. На гребені двосхилого даху бабинця і багатосхилих дахів бічних рамен і вівтаря посаджені менші світлові восьмерики, також вкриті грушастими баньками, які вінчають маківки. На схід від церкви розташована мурована восьмибічна триярусна дзвіниця, вкрита невеликою банею. Поблизу церкви поставили пам'ятник "Ювіляту Отцю Михайлу Дацишину".

Промисловість селаРедагувати

ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО СТРИЙСЬКИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО ТОРГОВЕ ПІДПРИЄМСТВО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СТРИЙБУДМОНТАЖ" С. ДУЛІБИ ВУЛ. ШЕВЧЕНКА БУД. 133

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

Див. такожРедагувати