Відкрити головне меню

Ду́бівці — село Галицького району Івано-Франківської області, центр однойменної сільради.

село Дубівці
Dubivci gal gerb.png Dubivci gal prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Coat of Arms Halych.PNG Галицький район
Рада/громада Дубовецька сільська рада
Код КОАТУУ 2621282901
Основні дані
Засноване 1419
Населення 2059
Площа 40,5 км²
Густота населення 50,84 осіб/км²
Поштовий індекс 77172
Телефонний код +380 3431
Географічні дані
Географічні координати 49°04′53″ пн. ш. 24°46′25″ сх. д. / 49.08139° пн. ш. 24.77361° сх. д. / 49.08139; 24.77361Координати: 49°04′53″ пн. ш. 24°46′25″ сх. д. / 49.08139° пн. ш. 24.77361° сх. д. / 49.08139; 24.77361
Водойми Бибелка, Дністер, Бересники
Найближча залізнична станція Дубівці
Місцева влада
Адреса ради 77172, с. Дубівці, пл. Незалежності, 2, тел. 31-448
Карта
Дубівці. Карта розташування: Україна
Дубівці
Дубівці
Дубівці. Карта розташування: Івано-Франківська область
Дубівці
Дубівці
Мапа

Розташоване на лівому березі р. Дністра (колись на півострові, оточеному із трьох боків водою), за 10 км від районного центру.

До складу села входить присілок Дегова.

Через село пролягають автодорога Галич — Маріямпіль та залізнична колія Львів — Івано-Франківськ. За 1 км від села розташована залізнична станція Дубівці.

Зміст

НазваРедагувати

 
Герб села

Є кілька версій походження назви населеного пункту. За легендою, на місці села в давнину росли густі діброви. Під час одного з ворожих набігів якийсь чоловік, утікаючи від нападників, заховався в дуплі одного зі старих дубів і, таким чином, врятувався від загибелі. Заснувавши тут поселення, чоловік назвав його Дубівцями на честь свого рятівника.

Здавна побутує й переказ про те, що назва пов'язана з проживанням у селі людей, які виготовляли човни - так звані "дуби".

Існує версія про походження топоніма Дубівці від однойменного населеного пункту поблизу Тернополя чи Чернівців, звідки прибули переселенці в околиці Галича.

Але найвірогідніше, що свою назву Дубівці отримали в пам'ять про першого осадника чи власника поселення Дуба та його нащадків.

Назви частин села: Вигін, Дошкове, Кут.

ІсторіяРедагувати

Знахідки перших слідів людини на території села належать до часів пізнього палеоліту (80-10 тис. років до н.е.).

На дубівецьких височинах у III тис. до н. е. існувало велике трипільське поселення. Носії цієї археологічної культури залишили після себе значну кількість посуду та численні знаряддя праці: крем'яні відбійники, ретумери, точильні камені, сокири, долота, тесла. Поселенці вміли обробляти метал, ткати полотно.

Сучасне село утворилося внаслідок об'єднання в XIX ст. трьох сіл — власне Дубівців, Дегови та Перевозів (у 1983 р. присілок Перевози приєднано до с. Дубівці[1]). Обидва населенні пункти в XIV ст., очевидно, належали галицьким князям, бо після приєднання Галичини до Польщі вони відійшли не у приватні руки, а до королівського домену. Вже в перших письмових згадках про Дубівці (1419) й Дегову (1453) зазначається, що їх власниками є галицькі старости (Петро Одровонж, а пізніше Миколай Парава з Любіна), які опікуються королівськими маєтностями. Належність Дубівців та Дегови до королівщини полегшує вивчення їхньої середньовічної історії завдяки збереженим люстраціям королівських земель.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[2].

Під час Хмельниччини та в часи татарських нападів обидва населенні пункти зазнали жахливого спустошення. Половина будівель згоріла, місцеві жителі або загинули, або подалися шукати іншого притулку. Подорожуючи Галичиною, німецький мандрівник Ульріх фон Вердум 3 січня 1672 записав у своєму щоденнику таку інформацію про село: «Воно належить Галицькому староству, розміщується під самим Дністром. Костьолу в Дубівцях немає, осади дуже зруйновані. Місцевість навколо вкрита дубовими лісами».

Після першого поділу Речі Посполитої (1772) колишній галицький староста Юзеф Потоцький викупив обидва села. Саме він згадується як їх перший власник реєстрі землевласників за 1774. Той самий Потоцький через 5 років надав дубівецькій церкві Різдва Пречистої Діви Марії ерекційну грамоту на володіння землею.

1858 найбільша земельна посілість у селі належала Євгенові Фурсту де Лінґе, який згодом відступив її конвентові сестер Милосердя в Маріямполі.

1865-1866  — поблизу села прокладали залізничну колію. Сюди наймалися на роботу й деякі дубівчани. За проектом будівництва виникла потреба у зміні русла Дністра. Згодом у селі побудували залізничну станцію.

Перше маленьке дерев'яне приміщення школи в селі було споруджене в 1846 р. У 1857 в селі почала діяти тривіальна школа, яка через 32 роки згадується як 1-класна етатова. Тоді ж було зведено новий шкільний будинок, але під час І Світової війни він згорів.

Під час І Світової війни лінія фронту декілька разів проходила через село. Частина сільських будівель згоріла, а частину розібрали для побудови укріплень. Місцевих жителів евакуювали в район Стрия.

Після встановлення радянської влади (1939) в селі створили колгосп ім. Будьонного.

2 липня 1941 в село увійшли нацисти. Дегову вони зайняли наступного дня.

У серпні 1941 після проливних дощів Дністер вийшов із берегів і затопив майже все село. Пропав урожай, корм для худоби, повінь знищила харчові запаси, зруйнувала кілька хат. Щоб урятуватись від голоду, частина дубівчан виїхала на заробітки до Німеччини.

1944  — німці, готуючись до відступу, зруйнували колію й висадили в повітря залізничну станцію, підірвали міст на Дністрі. Але радянські війська форсували річку у іншому місці. 24 липня 1944 в селі встановлена радянська влада. Наприкінці 1946 в селі організували колгосп "Прапор Жовтня".

Більшовицькій владі активно протидіяло підпілля ОУН. У 1947 за звинуваченнями у сприянні підпільникам та «куркульстві» більшовики депортували із Дубівців у Казахстан 27 сімей, а в 1949-му — ще 10 (цього разу на Далекий Схід СРСР).

7 серпня 1948 р. в с. Дубівці Єзупільського району 7 большовиків під командуванням оперуповноваженого РО МҐБ ст. л-та Шишкіна арештували Савчука Михайла, сина Степана, ур. 1927 р. Арештованого тієї ночі замордовано і дострілено. Свої криваві злочини Шишкін із винятковим цинізмом мотивував тим, що «у вас (бандерівців) тюрми нєту». Але і він знайшов свій ганебний кінець. 26.11.1949 року неподалік села Дубівців Шишкіна П. М. було ліквідовано засідкою СБ ОУН[3].

1964 — поблизу села відкрили гірничий цех Івано-Франківського цементно-шиферного комбінату (вапняковий кар'єр), відомий знахідками у ньому скаменілої фауни часів мезозою[4].

1980 — у селі відкрили завод сиромолотого вапняку.

1962 — споруджено нову школу, яка через 20 років стала затісною. Тому в 1-й половині 1980-х років у селі спорудили триповерхове приміщення для середньої школи з майстернями, спортивним залом, кінозалом на 624 учнівські місця.

У 1980-х рр. стали до ладу новий медпункт і торговельний комплекс.

Відомі людиРедагувати

НародилисьРедагувати

СьогоденняРедагувати

1995 — в селі засновано селянську спілку ім. Короля Данила Галицького.

Діють два фермерські господарства (відповідно, по 32 і 75 га землі).

Діти навчаються в ЗОШ І-ІІ ступенів. У селі є пологовий будинок, бібліотека, Народний дім, філія відділу зв'язку, крамниці. Побудовано приміщення амбулаторії (12 медичних працівників).

ПриміткиРедагувати

  1. Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості — Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2001 — с. 32
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902.  — 252 s.
  3. Кати героями не вмирають
  4. Богдан Скаврон. Скам’яніле життя галицького моря // Збруч, 04.11.2013

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати