Відкрити головне меню

Дубриничі (словац. Dubrinič(e), угор. Bercsényifalva) — село в Україні, в Перечинському районі Закарпатської області між районними центрами Перечин та Великий Березний.

село Дубриничі
Вид на село Дубриничі
Вид на село Дубриничі
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Перечинський район
Рада/громада Дубриницька сільська рада
Код КОАТУУ 2123281001
Основні дані
Населення 2 154
Поштовий індекс 89210
Телефонний код +380 3145
День села 28 серпня
Географічні дані
Географічні координати 48°48′15″ пн. ш. 22°29′17″ сх. д. / 48.80417° пн. ш. 22.48806° сх. д. / 48.80417; 22.48806Координати: 48°48′15″ пн. ш. 22°29′17″ сх. д. / 48.80417° пн. ш. 22.48806° сх. д. / 48.80417; 22.48806
Водойми р. Уж
Місцева влада
Адреса ради 89210, с. Дубриничі, вул. Центральна, 55; тел. 5-32-68
Карта
Дубриничі. Карта розташування: Україна
Дубриничі
Дубриничі
Дубриничі. Карта розташування: Закарпатська область
Дубриничі
Дубриничі

Географічні даніРедагувати

Розташоване на річці Уж. Крайнє південно-східне село Лемківщини.

За переписом 2010 року у селі мешкає 2154 особи.

НазваРедагувати

Дубриничі згадуються вперше в латинському тексті в формі Добронч, потім у 1401 році — як Дубрич. Назва походить від слова «дуб». Село під назвою Дубриничі в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році.

ІсторіяРедагувати

Станом на 1775 рік в селі 57 дворів і 763 жителі. Через півстоліття у 103 дворах мешкало 819 осіб, із них 800 греко-католиків і 19 угорців-реформатів. У географічному словнику Угорщини замітка про Дубриничі свідчить: «Руське село в Ужанському комітаті на березі Ужа, на північ від Ужгорода за чотири години ходьби».

До кінця XVII століття Ужгородським замком і навколишніми селами володіли графи Другети, до їхньої домінії входило і Дубриничі. Загін опришків Івана Сивохопа навесні 1649 року побував у Дубриничі і завдав кілька ударів сторожовим загонам графа Другеті. Селянські загони під керівництвом Михайла Васильчака з Дубриничів у 1706 році діяли в маєтках ужанської шляхти. Під кінець війни в Ужанській жупі налічувалося вже 10 загонів, які здійснили 35 нападів на маєтки шляхти.

У першій половині XIX століття економіка Дубринича дещо змінилась. Розширилася відома на всю Угорщину дубриницька економія з вирощування великої рогатої худоби. Почалися розробки родовища каолінової глини, що своєю якістю не поступалася найбільш знаменитим каоліновим глинам Європи. Дубриницький каолін вже з середини XIX століття йшов на виготовлення відомої на світовому ринку віденської порцеляни. В 1901 році було збудовано вузькоколійну залізницю завдовжки 16,4 км. Вона йшла з Дубринича вздовж річки Лютої до Чорноголови. Нею доставлявся ліс до Перечинського лісохімзаводу.

Пам'ятки:Редагувати

  • Церкви

У 1751 році згідно з єпископською візитацією в Дубриничах була дерев'яна церква Святого Козьми і Дем'яна з двома дзвонами. Муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці збудували у кінці ХIХ століття. Біля церкви стоїть каркасна металева дзвіниця з трьома дзвонами, вилитими Ференцом Егрі в 1927 році. У 1944 році з приходом радянської влади на Закарпаття греко-католицька Церква зазнала переслідувань з боку нового режиму. Унікальний іконостас Свято-Успенської церкви складається з 544 образів XVIII століття. Його різьблені елементи, за розповідями місцевих жителів, виконали італійські майстри. У 1949 році церкву Успіння Пресвятої Богородиці в селі Дубриничі насильно передано новоствореній православній громаді села.

21 жовтня 2007 року єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан освятив новий храм Успіння Пресвятої Богородиці у селі Дубриничі Перечинського деканату.

  • Американський дзвін
  • Велосадиба «Добра нуч»
  • Єврейський слід в історії Дубриничів: тут ще збереглися приміщення єврейської молочарні, аптеки, старий цвинтар
  • Каолінові печери.
  • Мінеральне джерело
  • Поклади ртутної руди
  • Поляна Фурцевої
  • Санаторій-профілакторій «Дубриничі»

Перелік вулицьРедагувати

  • вулиця Центральна
  • вулиця Шевченка
  • вулиця Тиха
  • вулиця Українська
  • вулиця Миру
  • вулиця Піонерська
  • вулиця Дружби
  • вулиця Островська
  • вулиця П.Тичини
  • вулиця Ужанська
  • вулиця Антона Кашшая
  • вулиця Берег
  • вулиця Гагаріна
  • вулиця Лесі Українки
  • вулиця Підгорбна
  • вулиця Горб
  • вулиця Станційна
  • вулиця Шахово

Відомі уродженціРедагувати

  • Кашшай Антон Михайлович (1921—1991) — народний художник УРСР.
  • Лош́ак Іван Степанович (24. 02. 1913, село Дубриничі, нині Перечинського р-ну Закарпатської області (на той час Австро-Угорщина) — 19. 09. 1990, м. Пржібрам, Чехословаччина, похований у Празі) — скульптор, живописець і культурний діяч. Заслужений працівник культури Чехії. Від 1939 — живе у Празі. Член спілок українських митців «Студія» і «Штурса» (1940-ві рр.). У Празі закінчив Українську студію пластичного мистецтва (1940-ві рр.; кл. І. Кулеця, Р. Лісовського, К. Стаховського), де й викладав; навчався у Чеській Академії Мистецтв (1945–50; кл. О. Шпанієла, Я. Лауди, К. Покорного). Основні галузі — монументальна пластика, живопис. Учасник міжнародних виставок від 1950-х рр. Персональні виставки — у Празі, Пржібрамі, Ужгороді, Києві, Берліні, Будапешті (усі — 1980–90-ті рр.). Автор монументальних композицій і пам'ятників для м. Пржібрам, де працював 1958–90: «Ковалі» (1949), «Сталевар» (1950), «Композитор А. Дворжак» (1982), «Старий шахтар» (1987). Створював живописні натюрморти, пейзажі («Карлів міст», «Соняшники», «Натюрморт із фруктами», «Натюрморт із глечиком»), у яких відчутний вплив експресивної манери І. Кульця. Деякі скульптури і картини зберігаються у Закарпатському Художньому Музеї, галереях Чехії.

ДжерелаРедагувати