Дру́гий Ніке́йський собо́р або Сьомий Вселенський соборВселенський собор християнської церкви, що відбувся 787 року в Нікеї. Собор вважається Сьомим вселенським собором і визнається католицькою та православною церквами.

Сьомий Вселенський Собор
(ікона XVII століття, Новодівочий монастир)

Учасники соборуРедагувати

У соборі взяли участь 335 єпископів (тільки 14 з Заходу) під номінальним керівництвом папських легатів і фактично патріарха Тарасія. Імператрицю Ірину та її сина представляли посадові особи. Були відсутні патріархи Олександрійський, Антиохійський і Єрусалимський, території яких знаходилися під владою мусульман.

Поставлені перед собором завданняРедагувати

Основним завданням Собору стало припинення іконоборства. Після певних вагань до Собору було допущено єпископів, що виступали за необхідність іконоборства, але більшість вирішила усунути з кафедр єпископів, що в минулому переслідували іконошанувальників.

Результати соборуРедагувати

Найголовнішим підсумком роботи собору став догмат про іконошанування, викладений в оросі собору. У цьому документі відновлювалося шанування ікон і дозволялося вживати в церквах і будинках ікони Господа Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих, вшановуючи їх «шанобливим уклоном»:

Не вводячи нічого нового, ми недоторканними зберігаємо всі церковні передання, утверджені письмово чи не письмово, звідки й зображення іконописні, як ті, що не суперечать проповіді Євангельській, є корисними і служать нам утвердженням в істинному, а не в уявному втіленні Бога Слова. І те, що одними розкривається, іншими без сумніву сприймається.

І ми, ніби маючи перед собою цю путь царську (Царя Небесного), наслідуючи божественне вчення святих отців і передання Кафоличної Церкви (бо знаємо, що Вона є повнотою Духа Святого, який живе в Ній), визначаємо, щоб святі та чесні ікони пропонувалися для поклоніння так само, як зображення чесного животворящого Хреста, чи будуть вони написані фарбами, чи виготовлені з мозаїки, чи будь-якої іншої речовини, і чи будуть знаходитися у святих церквах божих на освячених посудинах та одязі, на стінах і дошках, у будинках чи біля доріг, а також чи будуть це ікони Господа Ісуса Христа, чи Владичиці Богородиці, чи чесних ангелів і всіх святих і праведних мужів.

Бо часто так буває, що через зображене на іконах, до яких звертаються очима, возносяться до первообразу і вшановують його цілуванням і шанобливим уклоном; але не є це істинним богопоклонінням, яке, за нашою вірою, належить віддавати Єдиному по природі божеству, тобто поклонятися за тим образом, як ми поклоняємося святому й животворящому Хресту й святому Євангелію, та іншим святиням, фіміамом віддаємо шану й поставленням свічок, за благочестивим звичаєм, який і був у давніх.

Тому що шанування, яке образу ми віддаємо, до первообразу переходить, і хто іконі поклоняється, поклоняється істоті, яка зображена на ній. Таким чином утвердиться вчення святих отців наших, котре виражають передання Кафоличної Церкви, Яка від краю й до краю землі проповідує Євангеліє.

— Догмат 367-ти Святих отців Сьомого Вселенського Собору 787 року в Константинополі про іконошанування[1]

Іконоборство було засуджено як єресь. Шанування ікон (поклоніння їм, запалення свічок і кадіння перед ними) визнано за ортодоксальні практики. Однак, було підкреслено, що поклоніння стосується особи, зображеної на іконі, а не її образу. Були також встановлені правила для створення ікон, що виключали свободу і дозволи написання ікон лише духівникам. Зокрема було вирішено, що зображені на іконах постаті повинні мати великі широко відкриті очі, все тіло одягнене, а відкрите лише обличчя та іноді долоні. Фігури повинні бути обведені чорним контуром, святі повинні мати довгі бороди.

Собор не зміг остаточно зупинити рух іконоборців. Це було зроблено тільки на Константинопольському соборі 843 року за візантійської імператриці Феодори.

ЛітератураРедагувати

  • Concilium Universale Nicaenum Secundum. Concilium actiones I—III, ed. Erich Lambertz (Acta Conciliorum Oecumenicorum 2,3,1), Berlin, New York 2008. ISBN 978-3-11-0190002-1 Edition with introduction in the sources.(англ.)
  • Gibbon, Edward (1995). The Decline and Fall of the Roman Empire. New York: Random House Inc. ISBN 0-679-60148-1. (англ.)
  • Ostrogorsky, George (1969). History of the Byzantine State. New Brunswick: Rutgers University Press. ISBN 0-8135-0599-2. (англ.)

ПосиланняРедагувати

  1. Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. parafia.org.ua. Процитовано 2021-03-22.