Мануїльський Дмитро Захарович

радянський політик

Дмитро́ Захарович Мануї́льський (партійні псевдоніми — «Мефодій», «Фома», «Іван Безграмотний»; 21 вересня [3 жовтня] 1883(18831003), село Святець, Волинська губернія, Російська імперія, нині Хмельницька область, Україна — 22 лютого 1959, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський комуністичний партійний діяч, секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б) в Комінтерні, один із провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях (1928—1943), професор, доктор історичних наук, академік АН УРСР з 1945. Міністр закордонних справ УРСР (1944—1952).

Дмитро Захарович Мануїльський
Дмитро Захарович Мануїльський
Дмитро Захарович Мануїльський
1-й Перший Секретар ЦК КП(б)У
15 грудня 1921 — 4 квітня 1923
Попередникпосада щойно заснована; Вячеслав Михайлович Молотов як Секретар ЦК КП України
НаступникЕмануїл Йонович Квірінг
2-й Міністр закордонних справ УРСР
12 липня 1944 — 10 червня 1952
ПопередникОлександр Євдокимович Корнійчук
НаступникАнатолій Максимович Барановський

Народився21 вересня 1883(1883-09-21) або 3 жовтня 1883(1883-10-03)[1][2][2]
Святець, Святецька волость, Кременецький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Помер22 лютого 1959(1959-02-22)[3][1][…] (75 років)
Київ, Українська РСР, СРСР[3]
ПохованийБайкове кладовище
Відомий якдержавний діяч, дипломат, політик
Місце роботиОрганізація Об’єднаних Націй
КраїнаСРСР СРСР Російська імперія
Національністьукраїнець
Alma materСанкт-Петербурзький державний університет і Острозька гімназія
Політична партіяКПРС
У шлюбі зЄлізавета Миколаївна Мануїльська
Дітисини Володимир, Анатолій та донька Тамара
БратиМихайло Захарович Мануїльський
РелігіяАтеїзм
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоної Зірки
Могила Дмитра Мануїльського на Байковому кладовищі
Постамент знесеного «невідомими» пам'ятника Мануїльському у Києві. Березень 2014 року

Член ЦК КП(б)У 22 листопада 1920 — 13 січня 1925 року, 12 грудня 1925 — 5 червня 1930 року і 28 січня 1949 — 23 березня 1954 року. Член Тимчасового бюро ЦК КП(б)У 5 квітня — 17 листопада 1920 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У 23 листопада 1920 — 4 квітня 1923 р. і 31 липня 1944 — 23 вересня 1952 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У 23 листопада 1920 — 4 квітня 1923 р. і 10 липня 1946 — 25 січня 1949 р. Кандидат у члени ЦК РКП(б) в квітні 1922 — квітні 1923 р. Член ЦК ВКП(б) в квітні 1923 — жовтні 1952 р. Член ЦВК СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—3-го скликань (1937—1954). Депутат Верховної Ради Української РСР 2—3-го скликань (1947—1955).

Біографія

ред.

Народився в селі Святець Кременецького повіту Волинської губернії (Російська імперія), тепер Хмельницького району Хмельницької області, у родині волосного писаря (потім — православного священика). У 1903 році закінчив Острозьку класичну чоловічу гімназію. Мав брата Михайла.

3 1903 по 1906 рік навчався на історико-філологічному факультеті в Петербузькому університеті. Одночасно, у 1903—1906 роках — репетитор у Санкт-Петербурзі.

Член РСДРП з жовтня 1903 року.

У 1905—1906 роках займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Петербурзі, Двинську та Кронштадті. 1906 року за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутії. У 1907 році втік з Вологодської пересильної тюрми до Санкт-Петербурга, а звідти — до Двинська і Києва. З 1907 року — член Київського комітету РСДРП, працював у нелегальній військовій організації більшовиків.

Наприкінці 1907 року емігрував у Париж (Франція), де у 1911 році закінчив юридичний факультет Сорбонни. З 1908 по 1917 рік був членом групи «Вперед» у РСДРП.

У 1912—1913 роках незаконно перебував у Петербурзі та Москві, згодом знову емігрував за кордон, де працював за наймом на різних підприємствах. У 1913—1915 роках — журналіст закордонної партійної преси, редактор газет «Голос» і «Наше слово» у Франції. У 1915—1917 роках проживав у Швейцарії, займався створенням революційних кас.

У 1917 році приїхав з-за кордону в Російську імперію (див. Пломбований вагон). У 1917 році увійшов в організацію «міжрайонців», працював на Василівському острові Петрограда, входив до редакції журналу «Вперед». На VI з'їзді РСДРП(б) (серпень 1917) разом з «міжрайонцями» прийнятий в РСДРП(б), член Муніципальної групи при ЦК РСДРП(б), член редакції журналу «Місто і земство» та газети «Пролетар», член Василеостровської районної Ради. У 1917—1918 роках — член Петроградської міської думи.

У жовтні 1917 року — член Петроградського військово-революційного комітету (ВРК). Після більшовицького перевороту, з листопада 1917 року — комісар Петроградського військово-революційного комітету в Красному Селі біля Петрограда.

З 19 листопада 1917 по квітень 1918 року — член колегії Народного комісаріату продовольства РРФСР. З 11 лютого по квітень 1918 року — заступник народного комісара продовольства РРФСР.

З травня 1918 до січня 1919 року — заступник голови делегації РРФСР на мирних переговорах з Українською Державою. 12 червня 1918 року разом із Християном Раковським підписав умови попереднього миру з Українською Державою.

У 1918 році скерований ЦК РКП(б) для організації підпільного більшовицького руху в Україні. Деякий час був близький до фракції так званих федералістів у КП(б)У.

У січні — травні 1919 року працював у місії Червоного Хреста у Франції з репатріації солдат російського експедиційного корпусу, був інтернований до Радянської Росії.

У липні — серпні 1919 року — керівник Політичного комітету оборони Києва. У 1919 році — редактор органу ЦК КП(б)У газети «Коммунист».

У вересні — грудні 1919 року — уповноважений з продовольчого постачання 12-ї армії РСЧА.

11 грудня 1919 — 19 лютого 1920 року — член Всеукраїнського ревкому. У грудні 1919 року — голова Київського губернського революційного комітету.

З лютого 1920 по 1921 рік — народний комісар землеробства Української СРР, заступник голови Ради народних комісарів УСРР. У 1920—1921 роках — учасник польсько-радянських мирних переговорів у Ризі.

З 15 грудня 1921 по 4 квітня 1923 року — перший секретар ЦК КП(б)У. Одночасно, з 1921 по квітень 1924 року — відповідальний редактор газети «Комуніст» у Харкові.

У липні 1924 — 15 травня 1943 року — член виконавчого комітету і член Президії виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну) в Москві. У грудні 1926 — липні 1928 року — секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. У вересні 1928 — квітні 1931 року — кандидат у члени Секретаріату виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. 15 квітня 1931 — 15 травня 1943 року — секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу. Голова делегації ВКП(б) в Комінтерні, один із провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях.

У липні — грудні 1943 року — член Головного політичного управління РСЧА. У січні — червні 1944 року — заступник завідувача відділу міжнародної інформації ЦК ВКП(б).

12 липня 1944 — жовтень 1953 року — заступник голови Ради народних комісарів (з 1946 року — Ради Міністрів) УРСР Одночасно, 12 липня 1944 — 10 червня 1952 року — народний комісар (з 1946 року — міністр) закордонних справ УРСР.

У квітні 1945 очолював делегацію УРСР на міжнародну конференцію у Сан-Франциско, що оформила створення ООН, та на Паризькій мирній конференції 1946. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. З січня 1948 по грудень 1949 року був представником УРСР в Раді Безпеки ООН, виконував обов'язки голови Ради Безпеки ООН.

У 1945—1946 роках, виступивши ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію з переслідування та цькування української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Миколи Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших.

З жовтня 1953 року — на пенсії у місті Києві, важко хворів. Похований у Києві на Байковому кладовищі (надгробок — бронза, граніт, скульптори О. П. Олійник і М. К. Вронський; встановлений у 1966)[4].

Родина

ред.
  • Дружина — Мануїльська (Лебедєва) Лізавета Миколаївна (1887—1963)[5] (за деякими джерелами Софія).[6][7]
  • Донька — Тамара Дмитрівна Мануїльська (1919—?), піаністка, викладала в Центральній музичній школі при Московській консерваторії.
  • Донька — Ірина Дмитрівна Михайлова (1916—?), інвалід з дитинства.
  • Друга дружина (з липня 1930) — Варвара Платонівна Мануїльська (1902—?)
  • Син — Володимир Дмитрович Мануїльський (1941—)
  • Син — Анатолій Дмитрович Мануїльський (1943—)
  • Брат — Мануїлський Михайло Захарович (1892—1955), радянський державний і партійний діяч, журналіст, редактор журналу "Крокодил".

Нагороди

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в Prabook — 2018.
  3. а б Мануильский Дмитрий Захарович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  5. Е. Н.МАНУИЛЬСКАЯ, ЖЕНА Д. З.МАНУИЛЬСКОГО В ПОСЛЕДНИЕ ГОДЫ ЖИЗНИ. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 27 жовтня 2016.
  6. проект Артемия Лебедева. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 31 травня 2016.
  7. Леопольд Треппер «Большая игра». Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 11 грудня 2017.

Джерела

ред.

Посилання

ред.