Дивертикулі́т (лат. diverticulitis) — запалення дивертикулу (вродженного або набутого випинання стінки, що сліпо закінчується), порожнистих або трубчастих органів.

СимптомиРедагувати

Симптоми зазвичай включають раптові болі в нижніх відділах живота, проте вони можуть мати наростаючий характер впродовж декількох днів. В Європі та Північній Америці біль зазвичай виникає у лівій пахвинній ділянці, а в країнах Азії — часто у правій пахвинній ділянці. Також можуть проявлятися інші симптоми: гарячка, нудота, пронос чи закреп, кров в калі. Напади можуть повторюватися.

КласифікаціяРедагувати

 
Дивертикульоз в сигмоподібній кишці
  1. Справжній дивертикул (дивертикул Меккеля),
  2. Псевдодивертикул (дивертикул Ценкера)

За стадіями (Ханзен - Сток):

  • 0 - дивертикульоз
  • I - гострий неускладнений дивертикуліт
  • II A - перидивертикуліт, флегмона
  • II B - прикрита перфорація кишечника з периколічним або мезоколічним абсцесом
  • II C - відкрита перфорація з гнійним перитонітом
  • III - хронічно - рецидивуючий дивертикуліт (з / без ускладнень)
  • IV - кровотеча з дивертикула

ЕтіологіяРедагувати

Причини виникнення не до кінця вивчені. Близько 40 % припадає на спадковість і 60 % — на інші чинники. До факторів ризику належать: ожиріння, малорухливий спосіб життя, куріння, сімейний анамнез захворювання, нестероїдні протизапальні препарати. Наявність даних випинань, які не запаленні називається дивертикульозом.

ДієтаРедагувати

Припускають, що дієти з низьким вмістом клітковини відносяться до факторів ризику, проте підтвердження цьому немає. Також є припущення, що відмова від горіхів та насіння зменшує ризик виникнення дивертикуліту, проте ця теорія також ще не підтверджена. Можливо, що споживання горіхів та кукурудзи зменшує ризик виникнення дивертикуліту в дорослих чоловіків.

ПатофізіологіяРедагувати

Дивертикуліт, як вважається, виникає через зміни всередині кишечника. Вирішальну роль в патогенезі дивертикуліту відіграє підвищений внутрішній тиск кишки, внаслідок чого відбувається вип'ячування (пролапс) слизової і підслизової оболонок через «слабкі місця» м'язового шару кишечника. Формується псевдодивертикул. Якщо вип'ячуються всі шари стінки кишечника (разом з м'язовим), говорять про справжній дивертикул. Внаслідок супутніх захворювань, запальних процесів, контамінації патогенними мікроорганізмами, виникає запалення дивертикула — дивертикуліт. Кишкові кровотечі, абсцеси, перфорації, фістули, закрепи, також з часом призводять до дивертикуліту. Більшість людей з дивертикульозом не помічають ніяких симптомів, проте можуть бути вздуття, короткочасні спазми, закрепи. Основні симптоми виникають при появі ускладнень. Через схожіть клінічної картини, дивертикуліт часто називають «лівобічним апендицитом».

ДіагностикаРедагувати

У більшості випадків, люди з симптомами дивертикуліту обстежуються за допомогою комп'ютерної томографії. Це дуже точний метод (98 %) у діагностиці даного захворювання. Для отримання максимума можливої інформації роблять тонкий зріз (до 5 мм) поперечного зображення через весь живіт і таз, після того як пацієнт отримав перорально та внутрішньовенно контраст. Зображення виявляє локалізовані потовщення стінки товстої кишки, при запаленні поширюється на жир навколо кишечника. КТ також може виявити більш складний дивертикуліт, який пов'язаний з абсцесом. Іригоскопія та колоноскопія протипоказанні в гострій стадії процесу через ризик перфорації.

Диференційний діагнозРедагувати

Диференційний діагноз включає рак товстої кишки, запальні захворювання кишечника, ішемічний коліт, синдром роздратованого кишківника, а також ряд урологічних та гінекологічних процесів.

ЛікуванняРедагувати

У більшості випадків простий, неускладненний дивертикуліт піддається консервативному лікуванню разом із дієтою.

Лікування дієтоюРедагувати

Раніше вважалося, що людина повинна дотримуватися дієти із низьким залишком відходів. Це зменшувало навантаження на товсту кишку, що давало їй більше часу на заживлення. Проте з новими дослідженнями цей факт не підтвердився, як і не підтвердився факт впливу пробіотиків на зменшення запалення.

АнтибіотикиРедагувати

Антибіотики застосовуються при супутній бактеріальній інфекції. При легких дивертикулітах приймають перорально, при важких — перорально та внутрішньовенно.

МесалазиниРедагувати

Активно застосовуються препарати месалазину[джерело?], так, як володіють протизапальною та ентеропротективною дією. Що дозволяє пришвидшити зменшення запалення.

Хірургічне лікуванняРедагувати

Екстрених операцій при дивертикулітах не показано. Проте операції роблять, якщо є ускладнення у вигляді абсцесу, нориці, або перитоніту внаслідок розриву стінки. Проводять планові операції по видаленню частини товстої кишки, коли симптоми важкі, часті загострення, також звертають на стан організму в цілому, на вік. Планову операцію можна робити мінімум після 6 тижнів від одужання від гострого дивертикуліту. Операції призначають в тих випадках коли ризик операції менший, ніж ризик ускладнень.

УскладненняРедагувати

При гострих дивертикулітах можливий розрив стінки із евакуацією вмісту у черевну порожнину або порожнину таза, що призводить до перітоніту, який необхідно лікувати тільки хірургічно. Іноді запаленні дивертикули можуть привести до звуження просвіту кишки, та появи кишкової непрохідності. Нориці — також серйозне ускладнення, яке потребує хірургічного втручання. Інші ускладнення — абсцеси, перитоніти, кровотечі, стриктури.

ЕпідеміологіяРедагувати

Дивертикуліт найчастіше зустрічається у літніх людей. У західних країнах найчастіше зустрічається дивертикуліт сигмоподібної кишки (95 %). Поширюваність захворювання в порівнянні з 1920-м роком збільшилася на 10 %. Близько 65 % людей віком 85 років хворіють на дивертикулярні захворювання, та менше 5 % людей віком до 40 років. В Азії та Африці частіше зустрічається правосторонній дивертикуліт (уражається висхідна ободова кишка), натомість в Європі та Америці — лівосторнній (уражається сигмоподібна кишка). 10-25 % хворих на дивертикульоз згодом будуть хворіти на дивертикуліт.

ЛітератураРедагувати

  1. Турси, а (Март 2016). «Дивертикулез сегодня: немодно и до сих пор малоисследованный». Терапевтические достижения в гастроэнтерологии. 9 (2): 213-28.
  2. Фельдман, Марк (2010). Sleisenger & Fordtran по желудочно-кишечного тракта и заболевания печени патофизиология, диагностика, лечение.
  3. Манделл, Дуглас, и Беннет принципы и практика инфекционных заболеваний. Черчилль Ливингстоун. 2014. с. 986.
  4. Вайсбергер, Л; Джеймисон, Б (июль 2009). «Клинические вопросы: Как вы можете помочь предотвратить рецидивирование дивертикулита?». Журнал семейной практики. 58 (7): 381-2
  5. Моррис, АМ; дома regenbogen, ЮВ; Хардиман, км; Hendren, с (15 января 2014). «Сигмовидной дивертикулит: систематический обзор.». ДЖАМА. 311 (3): 287-97.
  6. Тарлтон, с; DiBaise, Джоан (апрель 2011). «Бесшлаковую диету при дивертикулярной болезни: положить конец мифу.». Питание в клинической практике. 26 (2): 137-42

ПриміткиРедагувати