Джузеппе Сінополі
Джузе́ппе Сіно́полі (італ. Giuseppe Sinopoli; (італійська вимова: [dʒuˈzɛppe siˈnɔːpoli]; 2 листопада 1946, Венеція — 20 квітня 2001, Берлін) — італійський диригент і композитор.
| Джузеппе Сінополі | |
|---|---|
| італ. Giuseppe Sinopoli | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 2 листопада 1946[1][2][…] |
| Місце народження | Венеція, Італія[4] |
| Дата смерті | 20 квітня 2001[1][5][…] (54 роки) або 21 квітня 2001[6] (54 роки) |
| Місце смерті | Берлін, Німеччина[1][4] |
| Причина смерті | інфаркт міокарда |
| Поховання | Кампо Верано |
| Громадянство | Італія |
| Професії | диригент, композитор, музичний педагог, колекціонер |
| Освіта | Падуанський університет, Віденський університет музики й виконавського мистецтва, Accademia Musicale Chigianad і Венеційська консерваторія |
| Вчителі | Дьордь Лігеті |
| Відомі учні | Karel Mark Chichond |
| Інструменти | орган[d] |
| Жанри | опера |
| Лейбли | Deutsche Grammophon |
| Нагороди | |
 Файли у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Закінчив медичний факультет Падуанського університету, згодом навчався у Венеціанській консерваторії. Удосконалював свою майстерність в музичній композиції в Дармштадті у Карлгайнца Штокгаузена і здобув собі ім'я творами в техніці серійної музики. Найбільш відомий твір його як композитора — опера «Лу Саломе» (1981), після якої він відмовився від композиторства і повністю зосередився на диригуванні.
Був засновником «Ансамблю Бруно Мадерни» (1975), виступав з Берлінським симфонічним оркестром (від 1979 року).
На оперній сцені дебютував 1978 року («Аїда» Джузеппе Верді).
1980 року виконав у Віденській опері «Аттілу» Верді, 1981 року в Гамбурзі — «Луїзу Міллер» Верді, 1983 року в Ковент Гардені — «Манон Леско» Джакомо Пуччіні.
1985 року дебютував на фестивалі у Байройті (опера «Тангойзер»). Того ж року вперше виступив в Метрополітен-опера (опера «То́ска» Джакомо Пуччіні).
1983—1994 — головний диригент лондонського оркестру «Філармонія», водночас 1983—1987 років — музичний керівник Оркестру Національної академії Санта-Чечілія.
Від 1991 року очолював Саксонську державну капелу Дрездена. Помер в театрі під час диригування опери Верді «Аїда».
Серед найкращих аудіозаписів — твори Йоганнеса Брамса, Антона Брукнера, Джузеппе Верді, Густава Малера (всі симфонічні твори, в тому числі з вокалом), Ріхарда Штрауса (опери «Саломея», «Електра», «День миру»).
Сінополі — автор роману «Парсіфаль у Венеції» (1993), в якій деталі автобіографії поєднуються з роздумами про філософію, міфологію, історію Європи.
Був одружений з піаністкою Сильвією Капелліні (Silvia Capellini). Батько двох дітей.
2005 року Сильвія стала однією із засновників фестивалю «Giuseppe Sinopoli Festival» (Таорміна,Італія).[7]
Нагороди
ред.- Кавалер Великого хреста Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (1998)[8]
- Великий офіцер Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою» (1994)[9]
Примітки
ред.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119483343 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Filmportal.de — 2005.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Library of Congress Authorities — Library of Congress.
- ↑ Silvia Cappellini Sinopoli. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 26 січня 2020.
- ↑ Cavaliere di Gran Croce Ordine al Merito della Repubblica Italiana Maestro Giuseppe Sinopoli(італ.)
- ↑ Grande Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana Maestro Giuseppe Sinopoli(італ.)
Джерела
ред.- Kienzle U. Giuseppe Sinopoli: Komponist, Dirigent, Archäologe. 2 Bde. Würzburg, 2011. ISBN 978-3-8260-4585-1(нім.)
- Giuseppe Sinopoli на imdb.com(англ.)