Відкрити головне меню

Джон Дьюї (англ. John Dewey, 20 жовтня 1859 — 1 червня 1952) — американський філософ, психолог та реформатор освіти. Дьюї був значною постаттю в філософії прагматизму та засновником функціональної психології, пропагандистом освітнього прогресивізму[en].

Джон Дьюї
англ. John Dewey
Західна філософія
John Dewey in 1902.jpg
Джон Дьюї в 1902
Народження 20 жовтня 1859(1859-10-20)
Берлінгтон, Вермонт, США
Смерть 1 червня 1952(1952-06-01) (92 роки)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США[2]
Громадянство (підданство) Flag of the United States (1912-1959).svg США
Знання мов
  • англійська[3]
  • Діяльність
  • психолог, педагог, професор, соціолог, профспілковий діяч
  • Викладав Чиказький університет, Університет Мічигану, Колумбійський університет і Міннесотський університет
    Член Американське філософське товариство, Американська психологічна асоціація, Товариство Phi Beta Kappa[d] і Національна академія наук США
    Основні інтереси філософія освіти, епістемологія, журналістика, етика
    Значні ідеї рефлективне мислення[1]
    Американська асоціація університетських професорів
    Освітній прогресивізм
    Вплинув Веблен ·  Сантаяна ·  Каплан ·  Ху Ші ·  Гук ·  Молоді радикали ·  Ґрін ·  Путнем ·  Чомскі ·  Габермас ·  Рорті ·  Вест ·  Дюркгейм
    Alma mater Університет Джонса Гопкінса і Вермонтський університет[d]
    Зазнав впливу
  • Платон ·  Руссо ·  Гегель ·  Пірс ·  Джеймс ·  Ледд ·  Ворд ·  Вундт
  • Відомі студенти Robert Bruce Raup[d]
    Історичний період Філософія 20 століття
    Конфесія атеїзм
    Нагороди

    Commons-logo.svg  CMNS: John Dewey на Вікісховищі

    Хоча Дьюї найбільше відомий публікаціями в галузі освіти, він писав на інші теми, такі як досвід, природа, мистецтво, логіка, демократія й етика.

    Дьюї вважав, що для демократії важливі два основні елементи, що потребують постійної уваги: школи й громадянське суспільство. На думку Дьюї повна демократія встановлюється не тільки за рахунок загального виборчого права, а й завдяки сформованій громадській думці, чого можна досягти ефективною системою спілкування між громадянами, фахівцями й політиками, при чому саме останні несуть відповідальність за ту політику, яку вони втілюють у життя.

    БіографіяРедагувати

    Дьюї народився в місті Берлінгтон, штат Вермонт, у родині середніх статків[4]. Як і старший брат, Девіс Річ Дьюї він навчався у Вермонтському університеті[5] і закінчив його у 1879. Важливим для становлення студента був Генрі Торрі, племінник і зять колишнього президента університету Джозефа Торрі. Дьюї продовжив брати приватні уроки у свого учителя після випуску аж до зачислення в Університет Джонса Гопкінса[6][7].

    Після двох років на посаді вчителя в Ойл-Сіті у Пенсильванії і року на посаді вчителя початкової школи в невеличкому містечку у Вермонті, Дьюї вирішив, що не має хисту вчителя початкової чи середньої школи. Він продовжив навчання в університеті, де його викладачами були Джордж Сільвестр Морріс, Чарлз Сандерс Пірс, Герберт Бакстер Адамс та Гренвілл Стенлі Голл й отримав Ph.D. в Школі мистецтв та наук Університету Джонса Гопкінса. 1884 року він отримав роботу в Мічиганському університеті, де працював по 1888 рік, а потім знову з 1889 по 1894. Неопублікована й втрачена дисертація Дьюї називалася «Психологія Іммануїла Канта».

    Був професором Мічиганського, Чиказького і Колумбійського університетів (1904-1930). У 1919 році став одним із засновників Нової школи соціальних досліджень в Нью-Йорку. Стояв на чолі «Ліги незалежної політичної дії». Під час Другої світової війни виступав проти ідеології нацизму, зокрема, проти насильства над педагогікою в Третьому рейху.

    У 1949 році став співавтором серії статей по епістемології «Пізнання і пізнане» спільно з Артуром Ф. Бентлі.

    ПоглядиРедагувати

    В основі поглядів Дьюї на навчання, що вплинули на становлення світової педагогіки, лежала філософія прагматизму, що прийняла форму інструменталізму. Ця філософія не визнає класичного критерію істини, за яким істина є відповідність наших думок дійсності, що не залежить від нас. Прагматизм за істинне (реальне) визнає те, що корисно, відсуває на другий план наукове пізнання, а з ним і істину, необтяжену характеристикою корисності.

    Уважав, що дитина пізнає нове не заради самих знань, як думали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. У цьому напрямку Дьюї вперше «поєднав» пізнання і діяльність. При цьому прихильник природничонаукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв'язанні повсякденних дитячих проблем. Процес такого вирішення, що спирається на метод експерименту, повинен забезпечити успішне відкриття дітьми нових істин за допомогою п'яти послідовних ступенів:

    1) відчуття проблеми (утруднення);

    2) її виявлення і визначення;

    3) уявлення можливого рішення;

    4) виявлення шляхом умовиводів наслідків із імовірного рішення;

    5) подальші спостереження й експерименти, що дозволяють зробити висновок, що містить позитивне чи негативне судження.

    ВиноскиРедагувати

    1. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 вересень 2011. Процитовано 15 жовтень 2011. 
    2. Дьюи Джон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
    3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    4. Gutek, Gerald L. Historical and Philosophical Foundations of Education: A Biographical Introduction. Upper Saddle River, NJ: Pearson Education Inc. с. 338. ISBN 0-13-113809-X. 
    5. Who Belongs To Phi Beta Kappa Архівовано 13 січень 2015 у Wayback Machine., Phi Beta Kappa website, accessed Oct 4, 2009
    6. bio of Dewey from Bowling Green State University. Архів оригіналу за 2 січень 2011. Процитовано 15 жовтень 2011. 
    7. Louis Menand, The Metaphysical Club: A History of Ideas in the United States (New York: Farrar, Staus and Giroux, 2002)

    ПосиланняРедагувати

    ЛітератураРедагувати