Джемініано Джакомеллі

Джеміні̀ано Джаком̀еллі (італ. Geminiano Giacomelli) або Якомеллі (італ. Jacomelli) (28 травня 1692, Колорно25 січня 1740, Лорето) — італійський бароковий композитор. Був одним з найпопулярніших оперних композиторів свого часу[1].

Джемініано Джакомеллі

Geminiano Giacomelli (cropped).jpg

Geminiano Giacomelli, Jacomelli
Основна інформація
Дата народження 28 травня 1692(1692-05-28)
Місце народження Колорно
Дата смерті 25 січня 1740(1740-01-25) (47 років)
Місце смерті Лорето
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Професія композитор
Відомі учні Francesco Corsellid
Жанр опера, арія, мотет, меса
CMNS: Файли у Вікісховищі

Найвідоміший твір — опера «Цезар у Єгипті» (Cesare in Egitto) 1735.

Між 1724 та 1740 роками створив 19 опер. Був дуже шанований сучасниками

БіографіяРедагувати

Джемініано Джакомеллі народився у Колорно, поблизу Парми[2] 28 травня 1692 прку в сім'ї Джузеппе та Марії Тей. Замолоду навчався співу, контрапункту та грі на клавесині у Джованні Марії Капеллі, органіста і композитора при дворі Фарнезе та капельмейстера Пармського собору. Рано переїхав до П'яченци де посів місце капельмейстера герцогської парафіяльної церкви Сан Фермо.

8 лютого 1718 року оженився з Франческою Маркі, з якою мав дев'ятеро дітей.

З 1 березня 1719 року[3] до лютого 1727 року був капельмейстером при дворі Фарнезе у Пармі та одночасно (27 березня 1719) обійняв аналогічну посаду в церкві Мадонна делла Стекката.

У 1724 році написав свою першу оперу «Ipermestra»[4]. Деякі біографи зазначають, що в наслідок успіху опери, герцог Парми Франческо Фарнезе своїм коштом послав Джакомеллі до Неаполя вчитися у Алессандро Скарлатті.

3 січня 1727 року за вимогою герцога Франческо Фарнезе композитор переїхав до П'яченци, де був призначений довічним капельмейстером церкви Сан Джованні з річною грошовою допомогою у 2000 п'яченцьких лір. Маючи привілей відлучатися з місця служби за своїм бажанням при умові, що він забезпечить на час своєї відсутності заступника та необхідну кількість творів, Джакомеллі продовжував інтенсивно працювати у головних театрах Італії, не занехаюючи також службу при дворі: так у 1728 році він написав оперу «Scipione in Cartaginenuova» (Фругоні, Парма, герцогський театр; відновлення — весна 1730 року в П'яченці для урочистого в'їзду герцогині Енрікетти Марії д'Есте), а у наступному році «Lucio Papiriodittatore» (Парма, герцогський театр, весна 1729 року) з нагоди візиту Рінальдо д'Есте герцога моденського.

Після ліквідації капели Сан Джованні у 1732 році у зв'язку з браком коштів, Джакомеллі повернувся до Парми на подвійне місце капельмейстера герцогського двору та Стеккати, де перебував до 1737 року. Згідно з Фетисом, він направився до Відня, де знаходився декілька років на службі у імператора Карла VI; допевне був у Граці, де у 1737 році був директором спектаклів та керував постановками «Цезаря у Єгипті»[5].

22 серпня 1738 року був призначений капельмейстером базиліки Санта Каза у Лорето, заступивши Томмазо Реді, де й залишався до смерті, що сталася 25 січня 1740 року.

Музика та стильРедагувати

Джакомеллі зажив широкої популярності по всій Італії завдяки видатному театральному чуттю поєднаному з простою та традиційною музичною мовою. Він жив у період найбільшого розвитку віртуозності бельканто і контактував з виконавцями міжнародного рівня. У ті часи успіх опери залежав переважно від майстерності співаків, і Джакомеллі умів задовольняти вимоги зірок, пишучі арії під їх вокальні можливості. Він створював музику у манері, що виявляла найкращі сторони таланту співака (від легкості арій для Фаустіни Бордоні до патетичності для Франческо Бернарді або сентиментальності та віртуозності для Фарінеллі); негайно входив у резонанс зі смаками публіки, легко досягав її прихильності і завжди мав великий успіх як композитор.

Чарлз Берні, у огляді авторів, що репрезентували Венецію у 1724 році, відмічає живу творчу уяву Джакомеллі, і передусім його особливу манеру поводитися з руладами, яка немало вплинула на подальший музичний смак. Його мелодія загалом легка та довільна, надзвичайно наспівна, оздоблена вокалізами та колоратурами відповідно до тогочасної практики; гармонія — помірна, забарвлена різноманітністю модуляцій, що пожвавлюють динаміку твору. Через такі властивості музики Джакомеллі його арії мали велику популярність і Багато з них включалися до італійських та іноземних пастичо XVIII століття.

Опера «Merope», написана композитором у 1734 році, являє собою яскравий зразок його музичного стилю:

Драматургічне цікаві зусилля Джакомеллі передати психологічні риси персонажа.

ТвориРедагувати

ОпериРедагувати

ПастичоРедагувати

Сакральна музикаРедагувати

  • Ораторії, Генуя, 1739
    • La conversione di s. Margherita da Cortona
    • S. Giuliana dei Falconieri
  • Багатоголосна меса (Kyrie)
  • Мотети для чоловічих голосів
    • Egredimini
    • Domine
    • Gloria sicut erat
  • Мотет Domine noster, на три голоси
  • Псалом VIII, для двох тенорів та баса
    • Літанії для трьох голосів та Літанії для трьох голосів та органа
  • Мотет Quam admirabile, для двох тенорів та баса

Авторство Джакомеллі щодо Магніфікату на чотири голоси з органом фа мажор (Magnificat a 4 voci con organo in fa maggiore) виключається Джованні Тебальдіні[6], він приписує його Франческо Дуранте.

Деякі окремі твориРедагувати

  • Кантати та арії у La muse lyrique italienne avec des paroles françoises, Париж, 1773
  • Арії (F. Häbock, Die Gesangskunst der Kastraten, Відень, 1923)
    • Se non ti moro a lato
    • Amor dover rispetto
    • Mancare Dio mi sento
    • Quell'usignolo che innamorato

ПриміткиРедагувати

  1. A.Della Corte e G.M.Gatti, Dizionario di musica, Paravia, 1956, p. 255.
  2. Дані Біографічного словника італійців, італ. та англ. Вікіпедія вказує П'яченцу.
  3. Дані Біографічного словника італійців, італ. та англ. Вікіпедія дає 1724
  4. Лібрето А. Сальві, Венеція, театр Ґрімані ін с. Джованні Ґрізостомо.
  5. G.F. Bussani, Milano, teatro Ducale, carnevale 1735
  6. p. 51

БібліографіяРедагувати

  • C. Anguissola, G. G. e Sebastiano Nasolini musicisti piacentini, Piacenza 1935, pp. 5-12
  • A. Yorke-Long, Music at court, London 1954, p. 16
  • G. Fiori, Un illustre compositore del '700: G. G. di Colorno (1692-1740), in Aurea Parma, LVII (1973), pp. 214-221
  • Storia del teatro Regio di Torino, I, M.-T. Bouquet, Il teatro di corte dalle origini al 1788, Torino 1976,pp. 132 s.
  • R. Strohm, Italienische Opernarien des frühen Settecento (1720-1730), in Analecta musicologica, XVI (1976), 2, pp. 169 ss., 271 ss., 277, 279, 282-285
  • M. Rinaldi, Due secoli di musica al teatro Argentina, I, Roma 1978, pp. 16 ss.
  • ; L. Balestrieri, Feste e spettacoli alla corte dei Farnesi, in Quaderni parmigiani, VI (1981), pp. 69, 124
  • S. Mami, Il teatro alla moda dei rossignoli, saggio introduttivo alla Merope, Milano 1984, pp. I-CV;
  • Ch. Burney, A general history of music, IV, London 1789, p. 537
  • E. Ferrari-Barassi, Il trionfo del melodramma, in Storia dell'opera, I, 1, Torino 1977, pp. 462 s.
  • F.-J. Fétis, Biogr. univ. des musiciens, III, pp. 476 s.
  • Jacomelli); U. Manferrari, Diz. univ. delle opere melodrammatiche, II, pp. 53 s.; Enc. dello spettacolo, V, coll. 1207 s.
  • G. Tebaldini, L'Archivio musicale della Cappella Lauretana, Loreto 1921
  • The New Grove Dict. of music and musicians, VII, pp. 344 s.
  • C. Sartori, I libretti italiani a stampa dalle origini al 1800, Cuneo 1990, ad indicem

ДжерелаРедагувати

Зовнішні посиланняРедагувати