Децикевич Володимир

український галицький громадсько-політичний та освітній діяч, урядник

Володимир Децикевич (нар. 29 грудня 1865(18651229), Львів — 14 квітня 1946, Гданськ (в інших джерелах 14 квітня 1949)) — український галицький громадсько-політичний та освітній діяч, урядник. Дійсний член НТШ. За фахом правник.

Володимир Децикевич
Народився29 грудня 1865(1865-12-29)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер1946 або 14 квітня 1949
Гданськ, Польська республіка
Похованняпарафіяльний цвинтар, Сопот
ГромадянствоЗУНР ЗУНР
Національністьукраїнець
Alma materюридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
Посадашеф департаменту, віце-намісник
ПартіяУНДО

Життєпис

ред.

Народився у м. Львові.

У 1906—1916 роках — очільник Галицького департаменту МВС Австро-Угорщини (Відень). У 1916—1918 роках — віце-президент намісництва у Львові (його шеф — намісник Карл фон Гуйн).

1 листопада 1918 після полудня шеф зокрема, після підписання протоколу, передав усю владу Володимирові Децикевичу, який, у свою чергу — на основі цісарського маніфесту від 16 жовтня 1918 р. — Українській Національній Раді ЗУНР.[1]

Протягом 1920—1928 років — член галицького «Самоврядного виділу». У 1921—1925 роках — голова Кураторії українських високих шкіл у Львові, професор адміністративного права Українського таємного університету. Голова Товариства прихильників освіти (1927—1932).

У 1928—1938 роках — сенатор сейму Польщі від УНДО.

Від 1930 року — голова кураторії Українського національного музею (нині — імені митрополита Андрея Шептицького) у Львові.

Перший голова Українського католицького союзу (з 1931).

Під час московсько-більшовицької окупації 1939—1941 років уникнув репресій НКВС.

Під час гітлерівсько-німецької окупації — заступник голови Тимчасової управи Львова. У 1943 році разом з дружиною виїхав до рідні (місто Новий Торг). У 1945 році переїхав до Сопота, де писав мемуари.

Примітки

ред.
  1. Литвин М., Науменко К.. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — іл. — С. 36—37. — ISBN 5-7707-7867-9/

Джерела

ред.

Посилання

ред.