Деренкове́ць[2] — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Набутівській сільській громаді. Населення становить 1780 осіб.

село Деренковець
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Черкаський район
Громада Набутівська сільська громада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1192
Перша згадка 1192 (832 роки)[1]
Населення 1780
Площа км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 19430
Телефонний код +380 4735
Географічні дані
Географічні координати 49°25′05″ пн. ш. 31°28′00″ сх. д. / 49.41806° пн. ш. 31.46667° сх. д. / 49.41806; 31.46667Координати: 49°25′05″ пн. ш. 31°28′00″ сх. д. / 49.41806° пн. ш. 31.46667° сх. д. / 49.41806; 31.46667
Середня висота
над рівнем моря
98 м
Місцева влада
Адреса ради с. Набутів
Карта
Деренковець. Карта розташування: Україна
Деренковець
Деренковець
Деренковець. Карта розташування: Черкаська область
Деренковець
Деренковець
Мапа
Мапа

Географія ред.

Знаходиться на березі річки Рось. На околиці села бере початок річка Фоса.

Історія ред.

В часи Київської Русі це було місто Дернов, засноване воно чорними клобуками в часи княжіння Великого князя Володимира (979—1015). Зараз це місце в народі називають Горбинчине. На Дереновій горі було збудоване укріплення. Основним обов'язком чорних клобуків була охорона південних кордонів Київської Русі. Крім цього чорні клобуки займалися землеробством і тваринництвом та вирощували ягоди дерену (кизилу). Ягоди сушили для воїнів Русі, як ліки, а з деревини виготовляли держаки для списів, кору використовували для фарбування овчин, з яких виготовляли одяг для воїнів Русі.

Князь Ізяслав Ярославич (1054—1068) просив допомоги у війську чорних клобуків для примирення міжусобної боротьби серед князів. Коли напали в 1240 році на Київську Русь монголо-татари військо чорних клобуків ніякого опору не чинило, тому воно й далі стало розширятися у сторону річки Рось на віддалі 5 км. До нашого часу збереглися частини укріплення на горі Деренові на полях Горобинчиного часто виорюють гончарні вироби тих часів, ніяких слідів знахідок тих часів зброї не виявлено. В кінці 14 ст. село стало називатися Деренковець.

У першій половині січня 1654 року для приведення до присяги московському царю Олексію Михайловичу брацлавського полку, серед інших ґородів і у ґороді Деренковець, був посланий князь Федір Барятинський[3]. У ґороді Деренковець присягу склали: 1 сотник, 1 сотенний отаман, 1 сотенний осавул, 179 козаків, 17 міщан[4].

4 лютого 1920 року через Деренковець під час Зимового походу проходив Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР. За спогадами командира полку Петра Дяченка «селяни… були озброєні. Мали досить рушниць, кулеметів… Між собою пов'язані телефоном. Усе це велось під прапором Самостійної України. Полк щиро вітали і запрошували до хат. Радісно було чути й бачити працю національно свідомих людей»[5].

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2219 осіб, з яких 917 чоловіків та 1302 жінки[6].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1778 осіб[7].

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:

Мова Відсоток
українська 98,03 %
російська 1,69 %
молдовська 0,22 %
білоруська 0,06 %

Відомі люди ред.

  • Крижанівський Володимир Прокопович (*1947) — доктор історичних наук (1992), професор (1994). Відмінник освіти України (2000), Заслужений працівник освіти України (2008).
  • Лілія Павлівна Шитова[9] (*1930) - заслужений працівник культури України, член Національної Спілки журналістів України, багаторічний редактор обласної газети «Черкаська правда» (нині — «Черкаський край»)
  • Антонюк Валерій Юрійович (*1979) — український композитор, піаніст, мультиінструменталіст, естрадний співак, поет. Син заслуженої артистки України Валентини Антонюк. Член Національної спілки композиторів України (2004), BMI (США, 2007) та MCPS (Велика Британія, 2008). Лауреат Міжнародного конкурсу імені С. С. Прокоф'єва «Україна-2000»; премій ім. Л. М. Ревуцького (2010) та Б. М. Лятошинського (2018) за композиторську творчість.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. УРЕ. Архів оригіналу за 13 червня 2015. Процитовано 17 травня 2020. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 20 липня 2018. 
  3. Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 239—240(рос. дореф.)
  4. Акты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. С.-Петербургъ. Тип. бр. Пантелеевыхъ. 1978. С. 296(рос. дореф.)
  5. Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
  6. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Черкаська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  7. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Черкаська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Черкаська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  9. https://web.archive.org/web/20220220083751/https://procherk.info/news/7-cherkassy/42362-pomerla-cherkaska-zhurnalistka-lilija-shitova. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 18 грудня 2016.  {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)

Посилання ред.