Відкрити головне меню

Девкаліо́н (грец. Δευκαλίων, латинізований запис Deukalion) — син Прометея і Клімени, володар Фессалії, чоловік Пірри, дочки Епіметея й Пандори.

Девкаліон
Virgil Solis - Deucalion Pyrrha.jpg
Стать чоловіча
Батько Прометей[1][2]
Мати Клімена[3] або Q55996286?
Брати/сестри Федра
Діти Еллін[3], Амфіктіон, Амфіктіон[d], Пандора[d], Orestheus[d], Thyia[d], Q3854114?, Протогенея, Haemone[d] і Q56634453?
Частина від Deucalion and Pyrrha[d]

CMNS: Deucalion на Вікісховищі
Девкаліон — зображення, подане у «Promptuarii Iconum Insigniorum»

Зміст

Міф про ДевкаліонаРедагувати

Коли Зевс вирішив затопити все грішне людство, за його велінням урятували своє життя тільки Девкаліон та його дружина Пірра. За порадою батька Девкаліон збудував ковчег, який 9 днів плавав по затопленій землі; коли води почали спадати, Девкаліон висадився на вершині Парнасу в Фокіді (порівняйте ковчег Ноя з Біблії). Зевс, зваживши на бажання Девакліона поновити людський рід, наказав через Гермеса (варіант: через оракул, який був на місці Дельфів), щоб урятована пара кидала через плече кості (каміння) Великої Матері (Землі). З каменів, кинутих рукою Девкаліона, поставали чоловіки, а з каменів, кинутих Піррою, — жінки. (Цей переказ, очевидно, намагається, вдаючись до наївної народної етимології, пояснити споріднення слів laas — камінь і laós — народ.) Згодом Девкаліон оселився в східній Локріді і став правити Фоїотідою. В «Іліаді» та «Одіссеї» не знаходимо розповіді про потоп. Найдавнішою батьківщиною цього переказу слід вважати епірську Додону, але згодом він змінювався й локалізувався в багатьох інших місцях. Крім відродження людей згаданим способом, Девакліон і Пірра мали дітей: Елліна, Амфіктіона й ін. У різних місцях Греції існували гробниці Девкаліона й Пірри; славнозвісна гробниця була в Афінах біля храму Зевса Олімпійського.

Образ у мистецтвіРедагувати

Міф про Девкаліона опрацьовано в літературі (німецькі драматурги Г. Л. Вагнер, Г. Й. Рейфіш), музиці (Л. Бернасконі, Дж. Сарті, Ф. Дж. Бертоні), образотворчому мистецтві (П. Філарете, Б. Перуцці).

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати