Відкрити головне меню

Всесві́тній пото́п — легендарна історія знищення першого світу та людства Богом через сорокаденний дощ, розлив рік чи то велику хвилю і затоплення всієї землі водою. Історія потопу відображена в історіях і легендах більшості культур світу. Найдетальніше в західній культурі описана в Біблії (книга Буття), також в індуїських Пуранах і у вавилонському Епосі про Гільгамеша.

Зміст

ШумерРедагувати

Шумерський міф про потоп розповідає як бог Енкі попереджає Зіусудру (ім'я значить «він бачив життя» в поясненні дару безсмертя, дарованого йому богами), царя Шуруппака, про боже рішення знищити людство в потопі — частина історії, де пояснюється чому боги вирішили знищити людство — нині втрачена (існує версія, що боги розлютились на людей: вони забули, що ціль їхнього створення — поклоніння богам). Енкі навчає Зіусудру як побудувати великий човен — текст, що описує інструкції втрачений також. Після семиденного потопу, Зіусудра приносить необхідні жертвоприношення і звернення до Ану (бога неба) та Енліля (голові богів), і отримує вічне життя в Ділмуні (шумерський рай) від богів. Міф існує в єдиному варіанті, у фрагментарному Eridu Genesis, що датується XVII століттям до н. е.[1]

У списку «Шумерських царів», родоводі правлячої династії, також є згадки про потоп. Список пояснює, що «царювання вперше встановилося в Іріду», і потім перейшло на Ларак, Бад-Тібір, Сіппар і Шаррупак. При розкопках в Іраку були знайдені ознаки потопу в Шаррупаку близько 2750 року до н. е., що сягнув майже міста Кіш, цар якого, Етана, як вважається, заснував першу шумерську династію після потопу.

Біблія про потопРедагувати

 
Тварини збираються в Ноїв ковчег, Едвард Хікс, 1846.

Згідно з книгою Буття, після створення людини Бут.1:26—31; Бут. 2:7-25, через 1656 років, і вигнання з Едему (рай) через непослух БогуБут.3:1—24 вбивство Авеля Каїном;Бут. 4:1-16 Коли люди почали множитись на землі і родились у них дочки, тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони гарні, і брали їх собі в жінки, яких хто вибрав. І сказав Господь: не вічно Духу моєму бути зневажаємим людьми, тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять літ. В той час були на землі велетні, особливо же з того часу, як сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, здавна славні люди.Бут. 6:1-4) і земля наповнилася насильством.Бут.6:13 Тому «пожалкував був Господь, що людину створив. І засмутився Він у серці Своїм».Бут.6:6 Вирішив Господь: «Зітру з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до тварин, і гадів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх…».Бут.6.7 Тільки Ной знайшов благодать в Господніх очах.Бут.6:8

Бог звелів Ною побудувати ковчег, куди увійшли Ной, три його сини: Сим, Хам, Яфет та їхні дружини, а також тварини (чистих тварин по сім чоловічої та жіночої статі, нечистих — дві), птахів чистих (по сім), птахів нечистих (по два), умістивши їх у ковчег із достатніми запасами їжі. Все це Ной мав зробити за сім днів.

На 600-му році життя Ноя і 1656 років після створення Адама і Єви Бог послав потоп. 10-го дня 2-го місяця Ной увійшов у ковчег, 17-го числа — почав лити дощ «відкрилися джерела великої безодні і розчинилися небесні розтвори». Дощ тривав безперестанно протягом 40 днів. Земля була вкрита водою упродовж 150 днів. 17-го дня 7-го місяця ковчег зупинився на горі Арарат. 1-го дня 10-го місяця вода спала так, що стали видними верхівки гір. Вода зійшла 17-го дня 12-го місяця. Земля висохла цілковито, і Ной вийшов з ковчега 27-го дня 2-го місяця. Всього в ковчезі проведено 377 днів.Бут.7-8

Після потопу Ной приніс у жертву чистих тварин, і Бог пообіцяв не знищувати світ потопом, навіть якщо нахил серця людини недобрий спочатку. Тепер сівба, жнива, холод, спека, літо, зима, день і ніч не повинні припинитися.Бут. 8:20-22; 9:1-17 І знаком, що потопу більше не буде Бог назвав веселку.Бут. 9:11-17

ВавилонРедагувати

 
Цегляна таблиця (11-та таблиця) Епоса Гільгамеша на аккадійській мові.

У вавилонському епосі про Гільгамеша, приблизно в кінці розділу «Він, хто бачив глибину» версії (11-та таблиця) є посилання на всесвітній потоп. Герой поеми Гільгамеш шукаючи безсмертя знаходить старця на ім'я Унапіштім (його ім'я є прямим перекладом з шумерського Зіусудра — див. нижче), що мешкає в Дільмуні. Дільмуном (англ. Dilmun) вважається сучасний Бахрейн, місце де давні люди вказували на місцезнаходження давнього Едему (раю). Унапіштім відповідає Ною в біблійній історії про потоп. Унапіштім розповідає Гільгамешу як Іє (шумерською Енкі) попередив його про Божий план знищити все живе через великий потоп (повінь) і навчив його побудувати судно в якому він міг спасти його сім'ю і друзів, його багатство і худобу. Після потопу боги шкодували про власний вчинок і зробили Унапіштіма безсмертним.

Стародавній КитайРедагувати

Дослідження міфуРедагувати

КритикаРедагувати

Критики теорії потопу заперечують існування великих об'ємів води, що вкрила б усі гори. Бо тоді кількість води повинна була б збільшитись більш, ніж в 3 рази, а потім зменшитись до початкового рівня. У той час як, наприклад, танення всіх льодовиків на планеті може збільшити рівень океану лише на 1,5 %.

Прихильники теорії потопу заперечують це тим, що до потопу не було високих гір.

Наукові поясненняРедагувати

Геологи відкидають можливість всесвітнього потопу, проте звертають увагу на масштабні повені річок, що можливо послуговували основою для історії про потоп. Наприкінці льодовикового періоду, 9000-8000 років до н. е., в результаті танення льодовиків багато річок вийшли з берегів.

Теорія Райана — Пітмана змальовує катастрофічний потоп, що стався 5600 року до н. е. через відкриття Дарданел водами з Середземного моря, підняття рівня вод у Чорному морі й затоплення причорноморських низовин (особливо північне узбережжя).

Також згадуються можливі великі цунамі. Відома грецька історія про Девкаліонів потоп, що зруйнував Тіру, скоріш за все була зумовлена великим цунамі, що сталося в 1800—1500 роках до н. е..

Висувається також теорія про гігантський астероїд, або астероїди, що впав (впали) в Індійський океан в районі острова Мадагаскар близько 3100 року до нової ери, спричинив величезне цунамі та випарували велику масу води в нижню атмосферу, що й спричинило величезні дощі по всій планеті Земля. Ця теорія знаходить все більше доказів — знайдені сліди гіганських цунамі на острові Мадагаскар та метеоритний кратер на дні Індійського океану. Прогнозовані наслідки падіння крупного метеориту в Індійський океан доволі точно відтворюють картину описану у низці міфів різних народів світу.

Для всепланетного катаклізму з підняттям рівня води до найвищих вершин Гімалаїв достатньо води у Світовому океані якщо її використати у колосальному припливі. Рушійною силою такого припливу може стати проходження повз планету значного астрономічного об'єкта. Припливний горб у такому разі може обійти усю планету, затоплюючи найвищі гірські вершини. Така подія може мати планетарні наслідки й бути фатальною для людства[2].

Релігійне сприйняттяРедагувати

Християни, ортодоксальні юдеї і мусульмани вірять у Всесвітній потоп, як історичний факт. Велика кількість міфів про всесвітній потоп з незалежних джерел різних народів світу може вказувати як на єдину історичну подію так і типове поширене явище, перебільшене в уяві тих, хто зміг пережити катаклізм. Деякі різниці в історіях про потоп пояснюються довільним переказом протягом поколінь без письмових записів.

ПриміткиРедагувати

  1. (англ.) Overview of Mesopotamian flood myths Архівовано 10 травень 2008 у Wayback Machine..
  2. (рос.) Великовский И. — Столкновение миров. 1996. С. 443. ISBN 5-85880-293-1

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

  1. (англ.) Alan Dundes (editor), The Flood Myth, University of California Press, Berkeley, 1988. ISBN 0-520-05973-5 / 0520059735
  2. (англ.) Lloyd R. Bailey Noah, the Person and the Story, University of South Carolina Press, 1989, ISBN 0-87249-637-6
  3. (англ.) Robert M. Best «Noah's Ark and the Ziusudra Epic», Enlil Press, 1999, ISBN 0-9667840-1-4
  4. (англ.) John Greenway (editor), The Primitive Reader, Folkways, 1965
  5. (англ.) G. Grey Polynesian Mythology, Illustrated edition, reprinted 1976. (Whitcombe and Tombs: Christchurch), 1956.
  6. (англ.) A. W. Reed Treasury of Maori Folklore (A.H. & A.W. Reed: Wellington), 1963.
  7. (англ.) Anaru Reedy (translator), Ngā Kōrero a Pita Kāpiti: The Teachings of Pita Kāpiti. Canterbury University Press: Christchurch, 1997.
  8. (англ.) W. G. Lambert and A. R. Millard Atrahasis: The Babylonian Story of the Flood, Eisenbrauns, 1999, ISBN 1-57506-039-6.