Густав Учицкі
Гу́став У́чицкі (нім. Gustav Ucicky, МФА: [uˈtʃitski]; нар. 6 липня 1899, Відень, Австро-Угорщина — пом. 26 квітня 1961, Гамбург, Німеччина) — австрійський кінорежисер, сценарист і оператор; працював також у Німеччині.
| Густав Учицкі | |
|---|---|
| нім. Gustav Ucicky | |
 | |
| Дата народження | 6 липня 1899 |
| Місце народження | Відень, Австро-Угорщина |
| Дата смерті | 26 квітня 1961 (61 рік) |
| Місце смерті | |
| Поховання | Гітцінзький цвинтарd |
| Громадянство |
 Австрія |
| Професія | кінорежисер, оператор |
| Роки активності | 1916—1961 |
| IMDb | ID 0879802 |
 Густав Учицкі у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Густав Учицкі народився 6 липня 1899 року у Відні. Його мати, 19-річна неодружена уродженка Праги Марія Учицкі, працювала служницею у будинку художника Густава Клімта, якому також іноді позувала. Сам Учицкі згодом заявляв, що є позашлюбним сином художника.
У шкільні роки Учицкі подружився з однолітмом Карлом Гартлем, який жив по-сусідству. Після закінчення школи був учнем графіки у Військово-географічному інституті у Відні. Перші спроби стати кіноактором не увінчалися успіхом. У 1916 році спробував разом з Гартлем влаштуватися на роботу на кінофабрику Sascha-Film[en] (Sascha-Filmstudios AG) австрійського піонера кіно графа Александра (Саші) Коловрата. Гартля прийняли асистентом режисера, Учицкі — асистентом оператора. Будучи також начальником відділу кіно військової прес-служби, граф Коловрат допоміг Учицькому уникнути призову до армії і організував його навчання на кінооператора.
Творча кар'єра ред.
До 1918 року Густав Учицкі знімав хронікальні сюжети. Після війни працював асистентом оператора і оператором на Sascha-Filmstudios AG, новій студії Коловрата. У 1919 році його призначили оператором режисера-емігранта з Угорщини Міхаеля (Міхая) Кертеша, з 1926 року відомого у США як Майкл Кертіс.
З 1925 року Учицкі працював також у Німеччини. У 1927 році він дебютував як режисер. 31 січня 1928 року після смерті графа Коловрата (3 грудня 1927 року) і його матері (4 січня 1928 року) Учицкі у супроводі Гартля покинув Відень. У Мюнхені він влаштувався на роботу режисером студії «Emelka» (з 1932 року Bavaria Film AG[en]). У 1929 році уклав контракт з УФА в Берліні.
З фільмами «Концерт для флейти в Сан-Сусі» (Das Flötenkonzert von Sanssouci, 1930) і «Йорк» (Yorck, 1931) Учицькому вперше доручили теми, в яких історичний матеріал обачливо поєднувався з актуальними політичними намірами. Тоді як «Людина без імені» (Mensch ohne Namen, 1932) за Бальзаком точно і без всіляких претензій зображував приватну солдатську долю, у «Світанку» (1933) солдатська поведінка зводилася в ранг національного обов'язку. Цей фільм започаткував співпрацю режисера з письменником Герхардом Менцелем, який до 1944 року писав сценарії усіх його пропагандистських фільмів, таких як «Біженці» (Flüchtlinge, 1933), «Дівчина Йоганна» (Das Mädchen Johanna, 1935), «Повернення додому» (Heimkehr, 1941), пригодницьких фільмів з Гансом Альберсом, зокрема «Готель «Савой» 217» (Savoy-Hotel 217, 1936), дія якого відбувається в дореволюційній Москві, і декількох мелодрам.
У 1936 році контракт Густава Учицкі з УФА закінчився. У 1938 році він взяв участь у зйомках пропагандистського фільму НСДАП «Слово і справа» (Wort und Tat), присвяченого аншлюсу Австрії. Влітку 1939 року він повернувся до Відня і працював на Wien-Film GmbH, начальником виробництва якої був Карл Гартль. Великий успіх у глядача мали його фільми «Материнська любов» (Mutterliebe, 1939) і «Поштмейстер» (Der Postmeister, 1940)[1] за «Станційним доглядачем» О. Пушкіна з Генріхом Ґеорге в головній ролі (відзначений Кубком Муссоліні за найкращий іноземний фільм на 8-му Венеціанському кінофестивалі 1940 року).
У 1941 році Учицкі зняв пропагандистський фільм «Повернення додому» (Heimkehr) про дискримінацію етнічних німців в довоєнній Польщі. Потім він поставив низку мелодрам. У 1944 році цензура заборонила його фільм «На краю світу» (Am Ende der Welt).
З 1947 року Густав Учицкі знову працював в Австрії, а з 1952 року в Західній Німеччині.
Помер Густав Учицкі під час підготовки до зйомок фільму «Остання глава» (Das letzte Kapitel) 26 квітня 1961 року в Гамбурзі від апоплексії. Похований на кладовищі Гітцинг у Відні.
Фільмографія ред.
|
 |
Визнання ред.
За постановку фільму «Біженці» (1933) Густав Учицкі став першим німецьким кінематографістом, який був відзначений у Третьому Рейху Державною премією, яку щороку вручав Йозеф Геббельс[2].
| Нагороди та номінації Густава Учицкі[3] | |||
|---|---|---|---|
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
| Венеційський кінофестиваль | |||
| 1934 | Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм | Біженці | Номінація |
| 1935 | Розбитий глек | Номінація | |
| 1940 | Поштмейстер | Перемога | |
| Материнська любов | Номінація | ||
| 1941 | Повернення додому | Номінація | |
Примітки ред.
- ↑ Васильченко, 2010, с. 15.
- ↑ Васильченко, 2010, с. 16.
- ↑ Нагороди та номінації Густава Учицкі на сайті IMDb(англ.)
Бібліографія ред.
- Hans-Michael Bock (Hrsg.): CINEGRAPH. Lexikon zum deutschsprachigen Film. edition text + kritik, München, 1984
- Васильченко А.В. Прожектор Доктор Геббельса. Кинематограф Третьего рейха. — М. : Вече, 2010. — 320 с. — (Элегантная диктатура) — ISBN 978-5-9533-4216-2.(рос.)
Посилання ред.
- Густав Учицкі на сайті IMDb (англ.)
- Густав Учицкі на сайті Filmportal.de(нім.)(англ.)