Відкрити головне меню

Ге́рхард Ме́нцель (нім. Gerhard Menzel; нар. 29 вересня 1894, Вальденбург, зараз Нижньосілезьке воєводство, Польща — пом. 4 травня 1966, Комано, Швейцарія) — німецький сценарист. За час своєї кінокар'єри (1933—1965) написав сценарії до 38 фільмів.

Герхард Менцель
нім. Gerhard Menzel
Silver - replace this image male.svg
Дата народження 29 вересня 1894(1894-09-29)
Місце народження Вальденбург, Німецька імперія
Дата смерті 4 травня 1966(1966-05-04) (71 рік)
Місце смерті Comano[d]
Громадянство Німеччина Німеччина
Професія сценарист
Роки активності 19331965
IMDb ID 0579951

БіографіяРедагувати

Герхард Менцель народився 29 вересня 1894 року у Вальденбурзі (зараз Валбжих, Нижньосілезьке воєводство в Польщі). Його батько, Пауль Метцель, був власником кінотеатру. Після закінчення школи вивчав банківську справу, потім навчався музиці. У 1916—1918 роках служив солдатом на фронтах Першої світової війни. Після війни працював банківським клерком. У 1922—1925 роках Менцель працював у ювелірному магазині у Вальденбурзі. У 1925 році він купив кінотеатр в Боґушув-Ґорце, де демонстрував німі фільми в музичному супроводі на фісгармонії.

Наприкінці 1920-х років Герханд Менцель зайнявся літературною діяльністю. У 1927 року він отримав літературну Премію Клейста за свою п'єсу «Тобогган» (нім. Toboggan). Написав ще декілька п'єс, які були поставлені на престижних берлінських театральних сценах.

У жовтні 1933 року Менцель був одним з 88 письменників, які підписали «обітницю вірності» Адольфу Гітлеру[1].

Найбільшої слави Герхард Менцель здобув як кіносценарист. Перший його сценарій до фільму Світанок (заснований на військовому щоденнику командира підводного човна U 202 у Першій світовій війні і письменника Едгара фон Шпігеля)[2] був присвячений німецьким військовим героям-підводникам. З 1939 року Менцель жив у Відні. Як сценарист найчастіше працював з режисером Густавом Учицкі, написавши, зокрема, сценарії таких його пропагандистських фільмів, як «Біженці» (за своїм однойменним романом) (1933) та «Повернення додому» (1941). У 1939 році Менцель адаптував для кіно повість О. Пушкіна «Станційних доглядач» під назвою «Поштмейстер» (1940, реж. Г. Учицкі).

Після Другої світової війни продовжував працювати сценаристом у Західній Німеччині. Виступив співавтором сценарію фільму Віллі Форста «Грішниця» з Гільдеґард Кнеф у головній ролі, який викликав негативну реакцію у суспільстві через відверто підняту у стрічці тему самогубства.

Герхард Менцель помер 4 травня 1966 році у швейцарському Комано на 72-му році життя.

ФільмографіяРедагувати

Сценарист
Рік Назва українською Оригінальна назва Примітки
1933 Світанок Morgenrot
Біженці Flüchtlinge
1934 На краю світу Au bout du monde
Молодий барон Нойхауз Der junge Baron Neuhaus
Травневі ніч Nuit de mai
1935 Баркарола Barcarole
Дівчина Йоганна Das Mädchen Johanna
1936 Готель «Савой», 217 Savoy-Hotel 217
Холодна кров Unter heißem Himmel
1937 Фонтани у вогні Puits en flammes
Хабанера La Habanera
1939 Роберт Кох, переможець смерті Robert Koch, der Bekämpfer des Todes автор ідеї
Жінка в потоці Frau im Strom
Материнська любов Mutterliebe
1940 Поштмейстер Der Postmeister
На все життя Ein Leben lang
1941 Повернення додому Heimkehr
1942 Великий Король Der große König
Доля Schicksal
1943 Пізнє кохання Späte Liebe
Відень 1910 року Wien 1910
1944 Погляд назад Ein Blick zurück
Серце має мовчати Das Herz muß schweigen
1945 Друзі Freunde
Життя триває Das Leben geht weiter
1949 Грайливе життя Verspieltes Leben
На шляху до безодні Uçuruma dogru
1951 Грішниця Die Sünderin
1954 Світло любові Das Licht der Liebe
1955 Гануссен Hanussen
Дуня Dunja
1956 Я шукаю тебе Ich suche dich
1957 Володар без корони Herrscher ohne Krone
1965 Поштмейстер De postmeester адаптація / телевізійний

ПриміткиРедагувати

  1. Ernst Klee: Das Kulturlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945, S. Fischer, Frankfurt am Main 2007. ISBN 978-3-10-039326-5, с. 405.
  2. Vgl. Nils Grosch (Hrsg.): Aspekte des Modernen Musiktheaters in der Weimarer Republik. Waxmann Verlag, Münster 2004, S.268; Jörg Friedrich Vollmer: Imaginäre Schlachtfelder. Kriegsliteratur in der Weimarer Republik — eine literatursoziologische Untersuchung. Dissertation, Freie Universität Berlin 2003 (Kapitel 5, S.413) Online-Ausgabe

ПосиланняРедагувати