Вікіпедія

Гульст Веніамін Наумович

співробітник органів державної безпеки СРСР

Веніамін Наумович Гульст (27 червня 1900, Миколаїв — 1972, Москва) — співробітник органів державної безпеки, 1-й заступник народного комісара внутрішніх справ Естонської РСР, генерал-майор (1945).

Гульст Веніамін Наумович
Народження 27 червня 1900(1900-06-27)
Миколаїв, Російська імперія
Смерть 1972
Москва, СРСР
Звання генерал-майор
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Почесний співробітник держбезпеки
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гульст.

Біографія ред.

Член комуністичної партії з 1921 року. У 1934—1937 рр. — начальник Оперативного відділу ГПУ Грузії — УДБ УНКВС по Грузинській РСР, начальник відділу загрози УРКМ НКВС Грузинської РСР, начальник 2-го та 3-го відділів УДБ НКВС Грузії. З 1938 року — заступник начальника 1-го відділу ГУДБ НКВС СРСР.

«…У 1940 році, у період моєї роботи заступником начальника I відділу з охорони, мене викликав до себе Берія. Коли я з'явився до нього, він поставив мені запитання: чи знаю я дружину Кулик. На мою ствердну відповідь Берія заявив: „Кишки вийму, шкіру здеру, язик відріжу, якщо кому-небудь скажеш те, про що зараз почуєш“. Потім Берія сказав: „Треба вкрасти дружину Кулик, на допомогу даю Церетелі і Володимирського, але треба вкрасти так, щоб вона була одна“. У районі вулиці Воровського протягом двох тижнів ми тримали засідку, але дружина Кулик одна не виходила. Щоночі до нас приїжджав Меркулов перевіряти пост, він квапив нас і сварив, чому ми зволікаємо. Але одного разу вона вийшла одна, ми її відвезли за місто в якийсь особняк. Що стало з цією жінкою, яка її доля, я не знаю. Чув, що Кулик оголошував розшук своєї дружини, але знайти її не міг. Навесні 1940 року Берія наказав мені викликати мою машину і подати її до 1 під'їзду НКВС. У машину сіли Берія, його шофер Борис Сергєєв і я. Берія наказав їхати на дачу Литвинова, вона була за 30 кілометрів від Москви. Дачу Литвинова я показав Берії, він запропонував їхати назад. Коли ми від'їхали кілометрів п'ять, на крутому повороті Берія виліз із машини і сказав мені, що треба підготувати диверсійний акт проти Литвинова. Берія обстежив місце і намітив наступний план: коли машина Литвинова повертатиметься з міста на дачу, з-за повороту йому назустріч повинна була виїхати вантажна автомашина, за кермом якої повинен був сидіти я, а на допомогу мені надають Сергєєва. Обстановка місцевості, її рельєф не давали змоги ухилитися легковій машині з-під удару вантажної автомашини, яка мала розвинути граничну швидкість і врізатися в легкову машину. Необхідність такого диверсійного акту Берія мотивував отриманою нібито вказівкою від одного з керівників партії та уряду. За кілька днів Берія мене викликав удруге і повідомив, що необхідність диверсійного акту відпала, і наказав мовчати і нікому не говорити про його завдання».[1]

У 1940—1941 рр. — заступник наркома внутрішніх справ Естонської РСР, з 15 серпня 1941 р. до серпня 1942 р. був першим заступником (зважаючи на німецько-фашистську окупацію Естонської Республіки, у цей період народний комісаріат фактично не функціонував, Веніамін Гульст виконував відповідальні завдання в Астрахані, Саратові та на Північному Кавказі). Також з 1941 року на керівній роботі у НКДБ-МДБ Грузинської РСР. У 1950-х роках виключений із КПРС і позбавлений генеральського звання.

Звання ред.

Нагороди ред.

  • орден Леніна (30.04.1946);
  • два ордени Червоного Прапора (26.04.1940, 03.11.1944);
  • орден Великої Вітчизняної війни 1 ступеня (19.08.1944);
  • орден Червоної Зірки (28.08.1937);
  • орден «Знак Пошани» (20.09.1943);
  • медалі;
  • знак «Почесний працівник ВЧК-ГПУ (XV)» (25.04.1934).

Адреси ред.

  • 1939 (після квітня) — Москва Кропоткінська вулиця, будинок 31, кв. 77, зайняв після арешту Фріновського його 9-кімнатну квартиру[5] .

Примітки ред.

  1. ↑ Показания В. Н. Гульста. 1 сентября 1953 года | Проект «Исторические Материалы». Архів оригіналу за 22 жовтня 2012. Процитовано 21 лютого 2022.
  2. ↑ Центр генеалогических исследований. Архів оригіналу за 9 вересня 2013. Процитовано 13 вересня 2013.
  3. ↑ Страницы российской истории. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 вересня 2013.
  4. ↑ Хроника великой войны[недоступне посилання]
  5. ↑ А. Колесниченко «Пьяный Вася, секреты Черчиля и золотой „Вальтер“». — АиФ № 31, 2-8 августа 2017, с. 36-37

Література ред.

  • Абрамов В. Євреї у КДБ. Кати та жертви. — М. .; Яуза — Ексмо, 2005.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гульст_Веніамін_Наумович&oldid=41875475