Відкрити головне меню

Давид Іванович Грімм (рос. Дави́д Ива́нович Гримм, нім. David Grimm, 22 березня (3 квітня) 1823 — 9 (21) листопада 1898) — російський архітектор, один з творців «російського стилю», академік архітектури. Голова Петербурзького товариства архітекторів (1888—1890).

Давид Іванович Грімм
Давид Иванович Гримм
рос. Давид Иванович Гримм
David Grimm.jpg
Народження 22 березня (3 квітня) 1823Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть 9 (21) листопада 1898 (75 років)Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Смоленський лютеранський цвинтар[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Навчання Петербурзька академія мистецтв
Діяльність архітектор
Праця в містах Севастополь, Санкт-Петербург, Женева та ін.
Архітектурний стиль еклектика, неоруський стиль
Найважливіші споруди Великокнязівська усипальниця в Петропавлівській фортеці, Колона Слави на Троїцькій площі
Заклад Петербурзька академія мистецтв
Ідентифікатори і посилання
база даних Музею Орсе 110485
Грімм Давид Іванович у Вікісховищі?

Дослідник середньовічного зодчества Кавказу. Автор проектів культових будівель в Херсонесі (Севастополь), Тифлісі, Копенгагені, Женеві, Ніцці, Віфлеємі (церква в ім'я св. Марії), різних споруд в Санкт-Петербурзі і його околицях, а також у Лівадії, Житомирі, Воронежі, Рязанській губернії.

БіографіяРедагувати

Народився у Санкт-Петербурзі в 1823 році, вчився в Німецькій школі святого Петра (1834—1840) і в Академії Мистецтв (1842—1846). За успіхи в малюванні й архітектурі був нагороджений трьома срібними медалями в 1843 і в 1845 роках. При випуску отримав малу золоту медаль за «Проект жіночого монастиря» і велику золоту медаль за «Проект будівлі для ярмарку».

Вивчав в Закавказзі пам'ятки церковного зодчества Грузії та Вірменії, подорожував по Малій Азії, Європейській Туреччині, Греції та Західній Європі.

Після повернення в 1855 році, за креслення і малюнки, виконані в Закавказзі і чужих краях, отримав звання академіка архітектури. З 1860 року — професор Академії Мистецтв. З 1859 по 1887 рік був викладачем в класах Академії. З 1888 по 1892 рік обіймав посаду проректора архітектури Академії Мистецтв.

Викладач Будівельного училища міністерства шляхів сполучення (1857—1863). Архітектор департаменту водяних повідомлень міністерства шляхів сполучення (1865—1871). Член-засновник, старшина (з 1870), голова (1888—1890), почесний член Петербурзького товариства архітекторів. Член редколегії журналу «Зодчий» (1870-і). Архітектор Найвищого двору і почесний член Академії Мистецтв (з 1892).

Помер у Петербурзі 9 (21) листопада 1898, похований на Смоленському лютеранському кладовищі.

Син Грімма Герман теж став відомим архітектором. Інший син, Давид (1864—1941) — відомий юрист, правознавець і політичний діяч, професор Училища правознавства та Петербурзького університету; ректор Петербурзького університету в 1910—1911. Третій син, Ервін (1870—1940) — професор загальної історії, також був ректором університету (1911—1918). Онук, Г. Г. Грімм (1904—1959) — інженер-будівельник, історик архітектури, музейний діяч, доктор архітектури (1946).

ПроектиРедагувати

За проектами Д. І. Грімма споруджені (під його особистим керівництвом або за його письмовим вказівками):

  • Володимирський собор у Херсонесі, поблизу Севастополя (1858; проект цього храму приніс художнику професорське звання в 1860);
  • пам'ятник Петру I в Житомирі (1858);
  • пам'ятник Петру I в Воронежі (задум; реалізований в 1858—1860 скульптором А. Е. Шварцем і архітектором А. А. Кюї, втрачено в роки Великої Вітчизняної війни, авторизоване відтворення — Г. А. Шульц і Н. П. Гаврилов, 1956);
 
Великокнязівська усипальниця
  • обробка Золотої вітальні в Зимовому палаці (1860);
  • церква святої Ольги на Михайлівській дачі великого князя Михайла Миколайовича (на території Михайлівського парку поблизу Стрельни і Петергофа) (1861-1863);
  • німецька реформатська церква і школа (1862—1865) — Набережна річки Мойки, буд № 103 / Велика Морська вулиця (Санкт-Петербург), 58. Керівництво будівництвом. Автор проекту Г. А. Боссе. Церква відновлена після пожежі у 1872 році під керівництвом К. К. Рахав, в 1929 році перебудована під Будинок (пізніше Палац) культури і техніки працівників зв'язку;
  • Велика Стаєнна вулиця, буд № 29 / набережна р. Мойки, буд № 42 — прибутковий будинок Башмакова, 1868-1869;
  • Олександро-Невський храм в Тифлісі в пам'ять підкорення Кавказу (1866, проект; завершення будівництва — 1897);
  • Університетська набережна, буд № 17 — оформлення залів бібліотеки Академії мистецтв. 1868, 1896.
  • Ісаакіївська площа, буд № 1 / Конногвардейский бульвар, буд № 2 / вулиця Якубовича, буд № 1 — будівля Кінногвардійського манежу. Зміна фасадів, реконструкція перекриттів. 1872—1873.
  • каплиця в Троїце-Сергієвій пустелі, Стрельна (1873);
 
Набережна Мойки біля Реформаторської церкви
  • будинкові церкви на віллах Дервіза у Франції (Ніцца) і Швейцарії (Лугано);
  • храм Св. Миколая в Брестській фортеці (1876);
  • архітектурна частина пам'ятника Катерині II (1862—1873) на площі Островського в Санкт-Петербурзі (за участю В. А. Шретера, загальний проект М. О. Микешина, ск. А. М. Опекушин і М. А. Чижов) і участь в реконструкції прилеглого скверу (спільно з Е. Л. Регелем);
  • Колона Слави в Санкт-Петербурзі
  • Пам'ятник Слави на Троїцькій площі в Санкт-Петербурзі (1884—1885). Знищений в 1930, відновлений в 2004—2005;
  • дзвіниця при Хрестовоздвиженської церкви в Лівадії (1887, будував А. Г. Венсан);
  • Великокнязівська усипальниця в Петропавлівській фортеці (реалізація — 1896—1908);
  • Покровська церква Єгерської слободи в Гатчині;
  • парки міських кінно-залізних доріг на Петербурзькій стороні і Василівському острові;
  • Церква Олександра Невського (Копенгаген);
  • каплиця в Ніцці в пам'ять про спадкоємця цесаревича Миколу Олександровича;
  • лютеранська церква Анни на острові Езель, в Мустьяла.

ЛітератураРедагувати

  • Д. И. Гримм. Биографический очерк // Зодчий. — 1898. — № 11. — С. 81—85.
  • Зодчие Санкт-Петербурга. XIX — начало XX века / сост. В. Г. Исаченко; ред. Ю. Артемьева, С. Прохватилова. — СПб.: Лениздат, 1998. — 1070 с. — ISBN 5-289-01586-8.
  • Иванова, Е. Б. Педагогическая деятельность архитектора Д. И. Гримма // Научные труды. В. 28. Проблемы развития отеч. иск-ва / РАХ; Санкт-Петербургский гос. акад. ин-т живописи, скульптуры и архитектуры им. И. Е. Репина; науч. ред. В. А. Леняшин, сост. О. А. Резницкая, А. И. Шаманькова. — СПб., янв. — март 2014. — С. 101—113.

ПосиланняРедагувати