Відкрити головне меню

Гру́зьке[1] — село в Україні, в Сумській області, Конотопському районі. Центр Гружчанської сільської ради, до складу якої також входить село Дубинка.

село Грузьке
Gruz'ke.jpg
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Конотопський район
Рада/громада Гружчанська сільська рада
Код КОАТУУ 5922081901
Облікова картка Грузьке 
Основні дані
Перша згадка 1668
Населення 1395
Поштовий індекс 41651
Телефонний код +380 5447
Географічні дані
Географічні координати 51°12′38″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. / 51.21056° пн. ш. 33.52139° сх. д. / 51.21056; 33.52139Координати: 51°12′38″ пн. ш. 33°31′17″ сх. д. / 51.21056° пн. ш. 33.52139° сх. д. / 51.21056; 33.52139
Середня висота
над рівнем моря
154 м
Водойми р. Грузька
Відстань до
районного центру
27 км
Найближча залізнична станція Грузьке
Місцева влада
Адреса ради 41651, Сумська обл., Конотопський р-н, с. Грузьке, вул. Центральна, тел. 59-2-35
Сільський голова Радченко Наталія Володимирівна
Карта
Грузьке. Карта розташування: Україна
Грузьке
Грузьке
Грузьке. Карта розташування: Сумська область
Грузьке
Грузьке
Грузьке. Карта розташування: Конотопський район
Грузьке
Грузьке

Зміст

Географічне розташуванняРедагувати

Село Грузьке знаходиться на березі річки Грузька, яка через 4 км впадає в річку Єзуч, вище за течією примикає село Землянка, нижче за течією примикає село Дубинка. На річці кілька загат. Поруч проходять автомобільна дорога Т 1910 і залізниця, станції Зафатівка і Грузьке.

До райцентру міста Конотоп — 27 км.

ІсторіяРедагувати

Першими жителями Гружчанської слободи, що виникла у середині XVII століття (перша письмова згадка про село належить до 1668 року) були козаки-переселенці, які принесли з собою особливий діалект і звичаї.

У XVIII столітті на землі слободи, привласнені генералом Миколою Череповим, поширилося кріпацтво. Поступово вільні козаки перетворилися на кріпаків. Вони працювали на панщині, платили податок. Нащадки генерала Черепа були серед найбагатших поміщиків Сумщини.

1861 року Грузьке стало волосним селом. Був вибраний староста села, збирач податків, побудовані приміщення земської управи, пошти.

За даними на 1862 рік у власницькому селі Путивльського повіту Курської губернії мешкало 1575 осіб (783 чоловіків та 792 жінок), налічувалось 183 дворових господарств, існували 2 православні церкви та станова квартира[2].

У Грузькому функціонував кінський завод на 300 конематок при економії поміщика Черепова (Военно-статистическое обозрение Российской империи. Курская губерния.Том 13. Часть 3. С.110)

1869 року через Грузьке пройшла залізниця — «чугунка». Вона перетворила село на центр оптової торгівлі, що обслуговував Курську, Чернігівську та Полтавську губернії. В селі з'явилися купці та купчики, відкрилися корчми. Тричі на рік проводились ярмарки. Розорені селяни наймалися на роботу до купців, їздили на заробітки до Конотопа. З'явилися робочі поїзди, які підбирали робітників на зупинках. Звідси й виникла назва зупинки — «Захватівка».

Станом на 1880 рік у колишньому власницькому селі, центрі Гружчанської волості, мешкало 1767 осіб, налічувалось 294 дворових господарства, існували 2 православні церкви, школа, богодільня, лікарня, 3 лавки[3]. За версту — сукновальня.

З 1917 — у складі УНР. З 1920 року повністю окуповано московськими комуністичними загонами.

1923 радянська окупаційна адміністрація провела так зване укрупнення волостей, і Гружчанську волость приєднали до Попової Слободи.

За новим адміністративним устроєм в Україні був створений Гружчанський район, куди ввійшли Гружчанська і Козацька волості. Але у зв'язку з тим, що для розміщення адміністрації районного центру в Грузькому не було приміщень, його довелося розформувати.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923–1933 та 1946–1947 роках.

СьогоденняРедагувати

На території сільської ради функціонують: Гружчанська сільська рада, сільськогосподарські підприємства "АПК «Конотоп», ПСП «Фортуна», ПСП «Агросвіт», сільська лікарська амбулаторія, фельдшерський пункт, загальноосвітні школи І-Ш та 1-11 ступенів, сільський Будинок культури та бібліотека, приватні крамниці та поштове відділення.

ПерсоналіїРедагувати

 
Кисельов Микола Миколайович

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати